464
63 роки тому Київ пережив одну з наймасштабніших техногенних катастроф у своїй історії – Куренівську трагедію. Катастрофа, що забрала життя сотень людей і яка замовчувалася радянською владою.
Історія
Власне, трагедія має свій історичний початок. Відмотуючи час на 20 років назад від 1961-го, отримуємо 1941 рік. Тоді в Бабиному Яру, у вересні, нацисти лише за два дні розстріляли майже 34 тисячі євреїв. Загалом в урочищі було вбито майже 100 тисяч осіб різної національності. Ця трагедія перетворила Бабин Яр на один із найжахливіших символів Голокосту. Втім у повоєнні роки радянська влада намагалася стерти з пам’яті існування цього місця.
Післявоєнна відбудова та стрімка індустріалізація СРСР у п’ятдесятих роках минулого століття призвели до того, що сільське населення почало масово переїжджати до великих міст. Вільних житлових приміщень було мало, селяни спершу жили в звичайних бараках із жахливими санітарними умовами. 1955 року Микита Хрущов поїхав до Німецької Демократичної Республіки, де побачив невеликі квартали, забудовані п’ятиповерховими будинками, в яких здебільшого жили працівники заводів. Візит до НДР і проблема урбанізації стали відправною точкою до проведення житлової реформи.
Отже, назріло питання про збільшення виготовлення цегли, для якої необхідним компонентом слугувала глина. Побудовані заводи швидко запрацювали, проте виникла нова проблема – велика кількість промислових відходів, які складалися з води і ґрунту, так звана пульпа. Оскільки це – екологічно безпечні відходи, то було розглянуто два варіанти їхньої утилізації: скидання пульпи в заплаву Дніпра та складування у від’ярки Бабиного Яру.
З огляду на економічну доцільність та більшу технологічну доступність, Міністерство промисловості будівельних матеріалів УРСР схилилося до другого варіанту. Водночас замивання Бабиного Яру передбачало застосування нового технологічного рішення – шляхом гідромеханізації. Тобто, від самого початку в процес було закладено експериментальний сенс.
Свою роль у цьому зіграв і фактор часу, який змушував зважати на швидше виконання планів. А як нам відомо, улюбленим методом радянської влади завжди була швидкість – робити все стаханівськими темпами, аби згодом можна було нарешті урочисто промовити: «Нацплан перевиконано!»
Тому питання узгодили досить швидко, проігнорувавши пам’ять про урочище Бабин Яр. Замість створення меморіалу, територію вирішили заповнювати відходами сусідніх цегельних заводів.
Таке зневажливе ставлення до трагічної історії цієї місцевості пояснюється пропагандистською ідеологією СРСР. У 1948 році розпочалася кампанія боротьби з космополітизмом. Вона спрямовувалася проти скептичних і прозахідних тенденцій серед радянської інтелігенції, які розглядалися як «антипатріотичні». Тобто, спираючись на радянську ідеологію, згадка про євреїв була недоцільна, адже всі народи, які входили до складу СРСР, однаково потерпіли від війни.
Тому того ж 1950 року міська влада підтримала пропозицію заливати перший і другий від’ярки, що дозволяло позбутися яру глибиною десятки метрів і водночас налагодити зручне транспортне сполучення між Куренівкою та Лук’янівкою.
Третій від’ярок почав заповнюватися пульпою з 1952 року. Заповнювався він дещо більше, ніж інші.
У другій половині 1950-х років об’єми транспортованої пульпи в Бабин Яр коливалися у межах кількох сотень кубічних метрів щорічно.
Наслідки
13 березня 1961 року став фатальним для мешканців мікрорайону Куренівка. Майже 650 тисяч кубометрів відходів цегельних заводів раптово зсунулися з Бабиного Яру, накривши житлові будинки, промислові об’єкти та трамвайне депо. Масивна лавина відходів, досягаючи висоти 8-10 метрів і швидкості 3–5 м/с, за пів години знищила понад 30 гектарів, забираючи життя і руйнуючи все на своєму шляху.
Руйнація гідровідвалів сталася вранці, приблизно з 8 години 30 хвилин, і продовжувалася до 9 години.
Такий час трагедії дещо зменшив кількість потенційних жертв, бо якби це сталося вночі, коли всі родини перебували вдома, жертв було б набагато більше.
Питанням організації рятувальних робіт та екстреної допомоги займалася урядова комісія. Вже за перший день ліквідації наслідків було знайдено 40 тіл загиблих, 917 осіб було евакуйовано. У міру очищення території від винесеного ґрунту кількість жертв зростала, в останній довідці повідомлялося про загибель 137 людей.
Причини
Попри раптовість сходження пульпи з Бабиного Яру, цьому передували події, які можна кваліфікувати як сигнали про підвищену небезпеку. За свідченнями очевидців, ще з суботи 11 березня з Бабиного Яру сходила вода, заливаючи підвали приватних будинків, що викликало занепокоєння мешканців.
Проєктні та технологічні помилки у замиві Бабиного Яру відходами були посилені недбалістю управління № 610, що не забезпечило адекватного нагляду за гідронамивними роботами. Це доповнювалося проблемами радянської планової економіки. Водночас 1960 року відроги Бабиного Яру були заповненні до проєктних відміток. Однак, незважаючи на непідготовленість Реп’яхового Яру, потенційну небезпеку знову було проігноровано. Роботи в Бабиному Яру продовжувалися.
Цензура
16 березня було опубліковано інформаційне повідомлення в кращих традиціях радянської цензури. Воно значно згладжувало та применшувало руйнівні наслідки трагедії. Кваліфікували катастрофу як «раптове сповзання ґрунту і проникнення вод з Сирецького яру».
Подібне завуальоване офіційне визначення аварії було закономірним. Версія стихійного лиха робила розслідування не таким гострим і дозволяла списати все на нещасливий збіг обставин, дію природних факторів, ховаючи справжню причину.
Ліквідація наслідків
16 березня 1961 року вийшла постанова «Про ліквідацію наслідків сповзання ґрунту і проникнення вод із Сирецького яру». Були залученні пожежники, міліція, військові, будівельники для ліквідації наслідків катастрофи.
Власне, роботи з очищення територій від винесеного розрідженого ґрунту розпочалися віддразу після трагедії. Завдяки значним людським ресурсам і використанню численної техніки, які працювали цілодобово, уже 15 березня було відновлено водо- та газопостачання навколишніх територій, запрацювала електромережа, а 20 березня вулицею Фрунзе пішли трамваї. До липня було вивезено 326 тисяч кубометрів пульпи.
Кількість загиблих
У 2016 році історик Ілля Афанасьєв науково довів, що внаслідок Куренівської катастрофи загинуло приблизно від 250 до 550 людей, а найбільш вірогідним назвав діапазон 350-450 осіб. Багато родин втратили свої домівки, було зруйновано цілі вулиці, а потерпілі зазнали значних матеріальних втрат.
Незважаючи на трагічні наслідки, справедливість була лише частково відновлена. Київський обласний суд виніс вирок шістьом особам – двом московським проєктувальникам і чотирьом керівникам Київського будівельного управління. Проте партійні та державні чиновники жодним чином не були притягнуті до відповідальності.
Пам’ять
Меморіалізація Бабиного Яру розпочалася з відкриттям пам’ятника в 1976 році. Однак, як зазвичай, встановлення монумента відбувалося з урахуванням ідеологічної парадигми радянської влади. Пам’ятник було відкрито «радянським громадянам і військовополоненим солдатам, офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Яру».
Пам’ять жертв Куренівської трагедії була увічнена лише в 1995 році встановленням меморіального знаку біля трамвайного депо, а згодом додалися пам’ятні знаки у 2006 та 2011 роках, до 45-ї та 50-ї роковин трагедії.
Євген МАЛАЩЕНКО
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
