Олена ПЕТРИШИН
На прикладі історії АТОвця Володимира Корпусенка, який пережив контузію, «Вечірній Київ» розповідає про невідворотні наслідки війни та про важливість вчасної реабілітації.
Після повернення з фронту, на ветеранів чекає інший – не менш складний – бій: реабілітація і боротьба за власне здоров’я. Часто цей шлях довгий і непростий, але саме від нього буквально залежить майбутнє ветерана.
Щоби кияни-АТОвці могли пройти таку потрібну їм реабілітацію, піклується Київський міський центр допомоги учасникам АТО. Попри те, що Центр немає повноважень виділяти путівки, тут завжди бійцям розкажуть алгоритм дій, як потрапити на оздоровлення. А пізніше простежать, аби АТОвцю таки забезпечили достойний відпочинок.
Здебільшого вояків, які мешкають у столиці, скеровують у реабілітаційні центри «Пуща-водиця» або в ірпінський, де їх у буквальному сенсі намагаються поставити на ноги. У разі потреби, ветерани також відновлюють здоров’я в санаторіях Трускавця, або біля моря, в Одесі. Перевести подих після війни, військові можуть також у Ростоках на Івано-Франківщині – в реабілітаційному таборі «З любов’ю в серці», який на благодійній основі п’ять років тому заснувала сім’я ветерана.
– До міського центру бійці приходять як до друзів, які завжди зможуть підказати і допомогти у будь-яких питаннях. Зокрема, розповідаємо про те, який відпочинок передбачений для військових та куди можна поїхати. Адже міська влада сьогодні в достатній кількості фінансує оздоровлення. Сьогодні схема така: ветерану потрібно звернутись в Управління праці та соцзахисту за місцем проживання із відповідною заявою. Але буває, що у путівці відмовляють або затримують її. У такому випадку з’ясовуємо ще причину і вимагаємо таки надати її атовцеві, – зазначила «Вечірньому Києву» Наталя Прилуцька, працівниця Центру допомоги учасникам АТО, фронтова волонтерка.
Володимир Корпусенко з Наталією Прилуцькою у таборі «З любов'ю в серці»
Нещодавно завдяки Центру знайшлася путівка і для ветерана з Києва Володимира Корпусенка (позивний «Чак Норіс»). Потрапити на лікування в один із кращих комплексів курортного Трускавця вдалось минулого тижня. «Вечірньому Києву» він розповів про те, які надії покладає на реабілітацію, як війна назавжди забрала його здоров’я та що допомогло йому попри біль і втрати жодного разу не пошкодувати про рішення піти на передову.
«Для мене важливо стабілізувати стан і не бути тягарем для родичів»
Історія війни для 44-річного Володимира Корпусенка розпочалася ще у 2014 році. Коли на передовій пролунали перші постріли, киянин, який тоді працював броварем, зрозумів: терпіти ворога на своїй землі йому не сила. І пішов у військкомат. До 2018 року він служив у складі різних бригад, пройшов найгарячіші точки, зокрема бої за Донецький аеропорт…
Володимир Корпусенко на передовій
Найбільшого удару його здоров’ю війна завдала у 2018-ому – у грудні того року він пережив контузію. Завжди бадьорий, активний та фізично сильний чоловік від тоді змушений приймати себе іншого. Спочатку він зовсім не ходив, а згодом і почав заїкатись. Останні два роки Володимир майже не виходить із лікарняних палат.
– Після контузії я лікувався у шпиталях Харкова, пізніше мене неходячого віддали дружині, яка мала мене потягом завезти до Києва. Звісно, одна вона не справилась, довелось друзів просити. У Київській лікарні відчув, що мене принаймні лікують. Пізніше була Біла Церква, де мені так і заявили, що ходити за мною нікому… Згодом після всього пережитого почав ще й заїкатись, уповільнилася мова. Це вже напевно наслідки інсульту, – розповідає Володимир Корпусенко.
Зі слів медиків, у випадку Володимира, реабілітація – хоч і не поверне попереднього здоров’я, але принаймні зупинить прогрес травми.
– Якось мій лікар сказав мені, що таким, як раніше, я вже не буду. Але маю два роки, щоб закріпити своєї здоров’я. Тому зараз кожні чотири місяці проходжу лікування та за можливості їжджу на оздоровлення. Для мене важливо стабілізувати стан, не бути тягарем для родичів і самому себе обслуговувати, – говорить АТОвець.
«Коли я за кермом свого мотоцикла, мені тільки вітер співає»
Після повернення додому з лікарень, Володимир зрозумів, що стіни вдома не завжди лікують. Часто ж навпаки – провокують депресію, особливо, якщо є проблема з пересуванням. Аби не дати собі підупасти духом, він вирішив пригадати молоді роки і купив собі мотоцикл. Саме на «залізному коні» він тепер їздить до реабілітаційних центрів, змагається з вітром і вдихає повітря на повні груди.
– Мені хотілося втекти від думок, від рутини. Не знав, де себе подіти. Піти в гори у мене вже немає сил… Хотів зустрітись із друзями, а громадський транспорт теж не для мене – так боляче відчувати на собі погляди людей, чи чути за спиною різні думки. Раптом згадав ті відчуття, коли молодим їздив на мотоциклі. Мав один із коляскою, але тепер мені його важко водити – бракує сил. Тому купив собі нової марки Shineray. Коли я за кермом свого мотоцикла, мені тільки вітер співає. Тепер можу нарешті дихати на повні груди! – розповідає ветеран.
«Сьогодні так багато тих, яким вже ніколи не скажу: «А пам’ятаєш, друже!»
Вже не раз він відновлював сили у благодійному реабілітаційному таборі «З любов’ю в серці» на Івано-Франківщині. Після війни вояки можуть тут абсолютно безкоштовно оздоровлюватися.
Володимир у таборі вже за свого – під час візитів навіть допомагає засновникам Центру в господарстві
– Переживаю за вояків, які щойно повернулись з війни і тільки намагаються прийняти нове життя. Після фронту дуже важливо передихнути, відволіктися. Реабілітація в цьому дуже допомагає – і фізично, і психологічно. В мене, наприклад, в комплексі з лікарнею вже помітний результат. Я набагато краще себе почуваю, з’явилося хоч трохи сил проживати день. У реабілітаційних центрах ти також відволікаєшся від новин і безладу. Та й спілкування з побратимами рятує – ніхто краще тебе не зрозуміє, ніж люди, які з тобою розділяли холодні окопи, – розповідає Володимир.
Володимир Корпусенко з побратимом у реабілітаційному Центрі
Коли йдеться про фронтових товаришів, йому стає ще важче говорити. Зізнається, для нього ця тема назавжди залишиться болючою.
– На війні все дуже просто: чорне є чорним, а біле – білим. Справжніх людей одразу видають сміливість, мужність та порядність. Ти бачиш людину такою, якою вона є. Там ми мали довіру лише один до одного… За нашою дружбою стільки пережитого, стільки щирих емоцій, стільки правди! І неймовірно шкода, що сьогодні так багато тих, яким вже ніколи не скажу: «А пам’ятаєш, друже!» – із жалем пригадує Володимир.
Після незручної паузи, він передихає і каже, що для нього війна й досі триває. Але тепер «на іншому фронті».
– На превеликий жаль, сьогодні більше не маю сил бути на передовій, але воювати не припинив. Моя боротьба у розповідях дітям, у підтримці демобілізованих побратимів, у тому, щоб навіть зараз вам розповісти, як не впасти духом, коли ти інший. І донести цю інформацію до хлопців і дівчат, які повернулись із фронту. Жодного дня я не примирився з ворогом на своїй землі та ніколи собі цього не дозволю – як би сильно мене не гартувало життя, – каже він.
На завершення він впевнено каже, що, на жаль, єдиної панацеї, щоб швидко оговтатись після війни – немає. Та попри все радить побратимам не упускати руки.
– Щоденна рутина звалиться на вас, як сніг на голову. Але ви кріпіться, друзі! Коли боляче, шукайте підтримки побратимів, заглядайте в очі рідним, відважуйтеся на нове хобі та втікайте на природу. Бо природа – вона мудріша. Щовесни, всупереч пережитим морозам, дерева зацвітають. Так і ми маємо знайти в собі сили заново вдихнути повітря і повірити цьому світові, – підсумував Володимир Корпусенко.
Довідка: учасники бойових дій та їхні родини можуть звертатись у Київський міський центр допомоги учасникам АТО за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 25, з понеділка по п’ятницю – з 9:00 до 18:00. Консультацію можна отримати також за телефоном: (044) 202-76-93, 0 800 300 633 (безкоштовно по Україні) або написавши на e-mail: [email protected] чи на Facebook-сторінку Центру.
Раніше «Вечірній Київ» публікував інтерв’ю з директором Центру допомоги АТО Георгієм Кунахом, – про послуги, які надає установа, важливість психологічної реабілітації та можливості для бійців, які живуть в столиці.
Фото Наталії Прилуцької та реабілітаційного табору «З любов'ю в серці»
Використання матеріалів сайту лише з активним посиланням на vechirniy.kyiv.ua
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
