Ольга КОСОВА
Байкове кладовище – старовинний меморіальний цвинтар, найпрестижніший у Києві, важливий об’єкт історії і культури. А ще – справжній туристичний магніт. Який зараз, на жаль, перебуває у не надто привабливому стані.
Одразу після відкриття кладовища у 1834 році воно стало популярним… місцем для прогулянок. Адже у ті часи вхід до міських парків був платним, тому кладовище з його широкими алеями стало альтернативною зеленою оазою.
Ошатно одягнутися, неспішно пройтися алеями Байкового кладовища, навідатися до померхлих рідних і зустрітися з живими знайомими – це було звичне дозвілля для киян. На кладовищі також було нормою влаштувати побачення: свіже повітря, високі дерева та приємна тиша, – романтика!
Кияни гналися за престижністю, тому стало популярним замовити оздоблення могили у відомого скульптурного ательє «Мармурові вироби вдови де-Веккі».
Роботи цього ательє можна впізнати одразу – це, як правило, витончені ангели з хрестами або квітами в руках. Частині з них вдалося пережити перипетії історії і тепер вони височіють на старій частині Байкового.
Та слово «вироби» в назві ательє грало окрему роль, адже майстерня вдови де-Веккі займалася не лише монументами для могил, а й виготовляло фонтани, каміни, підвіконня, сходи з мармуру і граніту. А ще, за тодішньою модою, з Європи до Києва запрошували на роботу талановитих іноземних майстрів.
Робота скульпторів була цінною, а от реклами як такої не було. Автор міг продемонструвати свої роботи лише безпосередньо на кладовищі. Тому на могилах часто вказували два імені: власне померлого і живого – автора надгробної скульптури.
Втім, згадки про скульпторів все одно зникали, бо написи руйнувалися через час (а ще частіше – через вандалів, від яких досі потерпають могили Байкового). Архівні документи були втрачені. Зрештою зараз довести, хто саме спорудив певний монумент або склеп, практично неможливо.
Втім, автор одного із тутешніх мавзолеїв добре знаний, і пересічним киянам зокрема. Це Владислав Городецький. Його авторство приписують ще кільком склепам, але про цей, створений для родини Вітте, відомо достеменно. Роботу майстра можна також впізнати за характерним псевдоготичним стилем.
Інформація про те, хто з родини Вітте там був похований, до наших днів не дійшла. Зате кілька років тому склеп дав прихисток живій сім’ї — столичних безхатченків. Вони тут досить комфортно облаштувались, створивши імпровізовану кухню та спальню. Досі в склепах Байкового – а їх тут кілька десятків — можна побачити речі, які належать комусь із вуличних мешканців. Адже склепи добре захищають від вітру, дощу і, як показав час, зроблені якісно.
Байкове кладовище справді нагадує музей просто неба, і в теперішні часи немає нічого дивного, щоб замовити екскурсію і пройтися визначними місцями цвинтаря. Втім, екскурсанти, які потрапляють сюди вперше, можуть бути розчаровані станом одного з найзнаковіших цвинтарів України. Особливо через звалища сміття.
Можливо такий стан можна пояснити тим, що Байкове кладовище не належить до переліку пам’яток культурної спадщини. Такий статус наданий лише кільком десяткам могил славетних українців, діячам культури і науки. Також до переліку щойно виявлених і захищених об’єктів культурної спадщини минулого року внесли огорожу Байкового (після скандалу із її можливим знесенням), а нещодавно надали такий самий статус залам крематорію. На цьому – поки все.
– Незрозуміло, чому Байковому кладовищу досі не надають охоронний статус, – зазначає київський екскурсовод Оксана Матвієнко. – Могли б зробити як з Личаківським у Львові, як варіант – з платним входом, десь по 5-10 гривень. Це б не відлякало відвідувачів, зате було б фінансування на нормальну охорону та благоустрій території.
… Щоб прогулянки тутешніми алеями знову стали звичними для киян.
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
