Олена ПЕТРИШИН
«Вечірній Київ» розпочинає спецпроєкт «Переможці» — про дітей, яким діагностували рак, але які разом з батьками подолали хворобу. Сьогодні знайомимо вас із 3-річним киянином Давидом Щєвєлєвим, який народився із лейкозом.
Вперше, коли побачила Давида, ніяк не могла відвести погляд від його очей. Весь час намагалась знайти в них слід від тих страждань, які пройшла дитина. Та попри все, цей світлий хлопчик абсолютно нічим не видавав свою історію. Непосидючий, веселий, цікавий – із дитячою наївністю він все намагався зрозуміти, чому його запросили на інтерв’ю. І щиро вірив, що «сьогодні будуть знімати фільм, в якому він — головний герой».
«Давид дуже активна і цікава дитина, — розповідає під час знайомства Анастасія Щєвєлєва, його мама, тримаючи сина за руку. — Він любить діток. З величезним задоволенням грається на дитячому майданчику. Обожнює дивитись мультфільми, співає. Часто дуже голосно (сміється – ред.). Почекайте, він зараз трохи звикне, і буде тут бігати. Ось побачите».
«Дивіться, мамочко, це не ми — він народився із синцями»
Анастасії — 36. Давид її перша і поки що єдина дитина. Вони з чоловіком дуже чекали на сина і, як всі батьки, вірили, що все буде добре. Вагітність та пологи були успішними. Проте дитина народилась із плямами, які нагадували синці…
«Медсестра одразу сказала, мовляв, «дивіться, мамочко, це не ми – він народився із синцями». Плями були навіть на обличчі. Я тоді подумала, як же він буде жити з ними?! Але лікарі сказали, що все мине. Через кілька днів без жодних підозр нас виписали додому», — розповідає жінка.
Втім, ані за тиждень, ані за два – «синці» так і не минули. Мало того – згодом Настя помітила на ніжці сина утворення круглої форми. Оббиваючи пороги лікарняних кабінетів, молоді батьки все намагались дізнатись, що із малюком. Однак їх лише скеровували від одного спеціаліста до іншого.
«Рахувала, що тоді обійшли вісім різних медиків – від кардіологів до онкологів. Ніхто нічого не міг конкретно сказати. Ми й самі тоді на думці не мали, що насправді нашого Давида вбиває страшна хвороба», — пригадує Настя.
У два місяці у хлопчика раптово почався нежить, який вперто не проходив. З кожним днем йому ставало все гірше, він опух та постійно плакав. Перед вихідними жінка терміново викликала педіатра. Побачивши Давида, лікарка наполягла на негайній госпіталізації в ОХМАТДИТ.
«Чоловік привіз нас в лікарню о 23:00. Почали здавати аналізи. Коли отримали перший результат, сказали перездати — показники були «космічні». Але і другий, і третій аналізи не були кращими. Давиду було все гірше, і гірше», — згадує жінка.
Намагаючись не панікувати, вона все чекала, коли її дитині дадуть чарівну пігулку і він одужає….
«Нам так і говорили: ми лікувати його не можемо, бо він помре, і не лікувати не можете — бо він також помре»
Коли підходимо до найболючіших моментів, Настя опускає очі, майже непомітно закусуючи губу. З’являється незручна пауза…
«До нас зайшла в палату лікарка. І ….повідомила, що має для нас новини, — згадує жінка. – Я присіла на ліжко, а вона мені каже, що, на превеликий жаль, у Давида лейкоз. Усі аналізи це підтвердили. Після цих слів, я вже не чула нічого… Одразу згадала, що Давидів дідусь – батько мого чоловіка – помер через тиждень після того, як йому встановили аналогічний діагноз».
Зі слів медиків, ситуація для Давида була не менше критичною. Шансів на те, що хлопчика врятують, було лише 5% зі 100%.
«Для мене тоді почався траур. Я постійно плакала, не могла заспокоїтись. Єдине, що знала і розуміла точно – я не готова втрачати свою дитину…. За кілька днів якось подивилась на Давида, який, здається нічого не підозрюючи, щось собі розглядав. І зрозуміла, що він не збирається вмирати. І в цей момент взяла себе в руки. Та пообіцяла, що буду боротися разом ним», — розповіла жінка.
Попереду на сім’ю Щєвєлєвих чекали довгі місяці боротьби – виснажливої, складної, часто навіть без впевнених прогнозів на завтра.
«Один з лікарів казав – я вийшов на зміну, почув, що Давид живий, і це вже добре. Нам говорили, що ми зірвали джекпот в його найгіршому розумінні – хвороба була вродженою, син був надто маленьким, його імунітет не витримував агресивного лікування і лейкоз прогресував дуже швидко. Медики нам говорили: ми лікувати його не можемо, бо він помре, і не лікувати не можемо — бо він також помре», — згадує Настя.
Між собою лікарі називали Давида «своїм алмазом» — протоколи лікування щодня коригували і уважно відстежували реакцію дитини. Сподіваючись, що їм вдасться обхитрити хворобу.
«На наш рахунок хтось одним платежем переказав 50 тис. дол.»
Єдиним шансом на одужання Давида — була трансплантація кісткового мозку. Ще одним шоком для батьків стала вартість операції. Йшлося про 125 тис. євро.
«Коли почула суму, пережила ще один стрес. Але ми дізнались, що держава оплачує лікування за кордоном. Зібрали документи і надіялись, що отримаємо кошти від МОЗу. Та була середина року, і бюджет програми вже використали. Чекати до наступного — ми не могли. І прийняли рішення самостійно зібрати кошти», — говорить Анастасія Щєвєлєва.
Долучили родичів та друзів, благодійні фонди та навіть ЗМІ. Фото із втомленим хворобою Давидом поширювали всіма соцмережами, про порятунок дитини просили з екранів телевізорів та з радіоефірів.
Попри усі пожертви до потрібної суми не вистачало ще 70 тис. євро. Настя хвилювалась, що гроші не встигнуть зібрати і всі зусилля будуть марними. На щастя, один дзвінок від чоловіка змінив все.
«Сергій подзвонив і каже, а ти в чудо віриш?! Кажу, що вірю, звісно. Він повідомив, що на наш рахунок хтось одним платежем переказав 50 тис. дол. Я ще перепитала, чи він дзвонив в банк. Може, це не помилка?! Але ні. Ми досі не знаємо, хто ця людина – відомо лише, що це був SWIFT-платіж зі Швейцарії», — пригадує вона зі сльозами на очах.
Побачивши сльози на обличчі мами, Давид, який під час нашої розмови сидів поруч, відривається від мультфільмів і намагається заспокоювати її. Бере за руку і щось шепоче на вухо.
«Не хвилюйся! Мене ніхто не ображає, — заспокоїла сина Настя. – Він дуже не любить, коли хтось плаче. Тим більше я. Він був маленький, коли хворів, але, може, десь підсвідомо пам’ятає причину моїх сліз. Вони лились ріками…».
«Лікарі дають тільки найкращі прогнози і запевняють, що все найгірше вже позаду»
Трансплантацію кісткового мозку Давиду погодилась зробити клініка у Вероні в Італії. Давид пережив операцію, коли йому було всього 9 місяців. Настя пригадує, що, як і всі етапи, післяопераційний період був дуже складним: хлопчик опух, підхопив інфекцію, з організму не виходила рідина, а його біль ще довго потрібно було втамовувати морфіном. Та попри усі труднощі маленький герой не збирався здаватись.
«Давида обожнював увесь персонал лікарні, він так до всіх горнувся. Сміявся навіть, коли був у важкому стані. Ніби нагадував: не здавайтесь, ще трохи і поїдемо додому», — розповідає Настя.
І, здається, мав рацію. Свій перший день народження Давид вже святкував не лікарняній палаті, а в орендованій квартирі в Італії. А ще через три місяці, він разом з батьками полетів в Україну.
Ось уже третій рік Давид в ремісії. Хоча досі кожних кілька місяців він все ще їздить в Італію на обстеження, йому не дозволяють ходити в дитячий садок та змушують приймати ліки, які він називає «смачними».
«Навіть, якщо є лише 5 % шансів, їх треба дати дитині»
Пройшовши довгий і складний шлях, сьогодні Настя впевнено каже, що хвороба сина кардинально змінила життя їхньої сім’ї, поділивши його у буквальному сенсі його на «до» і «після».
«Коли біда трапилась, ми не запитували себе, чому саме з нами. Але ми розуміли, що це, для чогось. Сьогодні ж віримо, що хвороба і перемога Давида може стати для когось прикладом і світлом в кінці тунелю, аби рухатись дальше», — наголошує жінка.
Боротьба за життя сина звела їхню сім’ю із багатьма чудовими людьми, яких сьогодні вона називає ангелами-охоронцями її дитини. Серед усіх небайдужих був і БФ «Таблеточки», який допомагає онкохворим дітям.
«Благодійний фонд «Таблеточки» підтримував нас і продовжує досі помагати. Вони доставляли нам ліки, які не були сертифіковані в Україні, знайшли клініку, помагали із купівлею авіаквитків… Їхня підтримка для нас дуже важлива», — говорить Настя.
Вона також закликає батьків, які дізнались про важку хворобу, не здаватись і йти до кінця.
«Так, це погана хвороба. Так, на неї не заслуговує жодна дитина у світі і стільки болю не має відчувати ніхто. Але такі історії трапляються навіть з хорошими і простими людьми. Тому ви повинні вірити та боротися. І ви обов’язково отримаєте свою перемогу над хворобою. Бо є відсотки, які дають лікарі, а є ваші настрій, від якого залежить не менше. І навіть, якщо є лише 5 % шансів, як в нашому випадку, їх треба дати дитині. І пройти цей шлях разом з нею», — каже вона.
Давид тим часом вже вмостившись на колінах у Насті, притулився до неї і дуже уважно слухав нашу розмову. Сьогодні важко навіть подумати, що колись цей неймовірний хлопчик міг програти боротьбу із хворобою…. Але він обрав життя, яке мужньо вибором собі разом з батьками.
— Давид, а скажи, що ти переможець, — просить Настя.
— Я переможець!
— Голосніше!
— Я переможець!!!
— А ти супергерой?
— Я супергерой! Супергерооооой!
P.S. Невдовзі «Вечірній Київ» також розповість історії 10-річної Камілли та 6-річної Влади, які перемогли у нерівному поєдинку із раком і сьогодні своїм прикладом надихають інших.
Фото Олени Петришин
Використання матеріалів сайту лише з активним посиланням на vechirniy.kyiv.ua
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
