90
Незважаючи на потепління, Київ продовжує «текти»
Аварії на водогонах та «фонтани» посеред вулиць – неодмінна складова київської зими, однак цього сезону столичні водо- та тепломережі перевершили самі себе: лише з початку січня КМДА повідомило про дев’ять масштабних проривів. Рвалися труби на Великій Васильківській, бульварі Жуля Верна (двічі за січень, не рахуючи прориву 28 грудня), вулиці Оболонській, проспекті Академіка Палладіна та проспекті Леся Курбаса, на бульварі Лесі Українки та вулиці Михайла Бойчука. Вишенькою на торті став витік води біля станції метро «Хрещатик» 25 січня – у буквальному сенсі під вікнами адміністрації Кличка. «Київводоканал» того дня оперативно відрапортував про локалізацію пошкодження на головній вулиці столиці, але попередив, що для повного усунення витоку потрібна перевірка інших комунікацій.
Що відбувається зі столичними комунікаціями та скільки ще триватимуть аварії на водогонах та тепломережах міста – з цим запитанням «Каштан NEWS» звернувся до експертів-урбаністів.
Мороз та тридцять років бездіяльності
Зимові холоди загалом є критичним періодом для водо- та тепломереж, каже директор аналітично-дослідницького центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко.
«Під час морозів збільшується навантаження і на теплові мережі, і на водні. Люди використовують більше гарячої води, коли хочуть зігрітися, і починають усіляко утеплюватися – зокрема, не так часто провітрюють свої домівки. Через це може підніматися температура теплоносія. З іншого боку, при морозах більш активно йде промерзання ґрунту і тепломереж у ґрунті. Через ці перепади температур виникають внутрішні напруження в мережах, які й призводять до поривів. Це – температурні гойдалки: трубою йде гарячий теплоносій, а зовні холодно», – пояснив він.
Утім, мороз не становив би загрози, якби столичні комунікації не були б настільки безнадійно застарілими. Більшість тепломереж не знало капітального ремонту та заміни вже багато десятиліть.
«Це історія, яка починається з часів первісного накопичення капіталу в Україні. Коли власники або афілійовані особи, або, скажемо так у лапках, «вигодонабувачі» сідали на якесь комунальне підприємство – водоканал чи теплокомуненерго, то вони, перш за все, були зацікавлені в отриманні прибутку, а не в тому, щоб оновлювати основні фонди. З іншого боку, у нас є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг – НКРЕКП, яка мала б теоретично слідкувати за оновленнями цих фондів. За законом підприємство мало щороку складати плани оновлення основних фондів. Підприємства такі плани складали, НКРЕКП їх затверджувала, а підприємства ці плани благополучно не виконували, тому що це треба було брати кошти з прибутків, тобто знижувати прибутки, премії та різноманітні вигоди для цих підприємств. Національний регулятор їх за це штрафував, підприємства ці штрафи сплачували чи не сплачували, але при наступному затвердженні тарифів вони суми цих штрафів закладали в тариф», – розповів Сергієнко.
Такі схеми працювали протягом довгих років. Мережі потрібно було оновлювати в міру того, як вони відпрацьовували свій гарантійний період, але з економічних та політичних причин цього ніхто не робив.
«Тому у нас зараз в Києві, за різними оцінками, близько 70-80 відсотків трубопроводів, які відпрацювали гарантійний термін – 25 років. Це не значить, що вони всі через 25 років в один момент вийшли з ладу – вони будуть працювати, але їхня надійність, зрозуміло, не така висока. І це не лише в Києві: по всій країні тепло- і водомережи прийшли у такий занедбаний стан. Економічний стан також був, скажімо так, несприятливий, тому що постійно йшло дорожчання енергоносіїв – для тепловиків це газ, а для водоканалів електрика. І це зростання цін на енергоносії призводило до того, що підприємства просто не встигали піднімати тарифи. Крім того, це було політично невигідно для мерів міст, тому зростання тарифів постійно затримувалося», – пояснив експерт.
Утім, за словами Сергієнка, після реформи децентралізації місцеві органи влади отримали достатній фінансовий ресурс, і почалася системна реновація трубопроводів.
«У Києві, хоча останні цифри вони давно не давали, але років два тому називалася цифра 300 кілометрів теплотрас. Тобто 300 кілометрів з 2 тисяч кілометрів теплотрас було оновлено. У порівнянні з тим, що попередні двадцять років нічого не мінялося, це дуже багато», – стверджує він.
Гроші є, але реконструкції не буде
Водночас інші експерти підкреслюють, що системної роботи з оновлення водо- та тепломереж у столиці не проводиться.
«Київ не має програми, згідно з якою вкладалися б кошти в інфраструктуру. Є кошти, які виділяються, наприклад, на «Київтеплоенерго», але вони виділяються не тільки на мережі, а й на ремонт обладнання, яке там стоїть, тому в обсягах Києва це кошти невеликі. Системної роботи немає: усіляких програм у Києві написано дуже багато, але вони всі не виконуються, тому що то депутати не голосують, то грошей немає, то «не на часі». На жаль, ситуація виглядає так, що, можливо, і програму якусь можна профінансувати, і кошторис якийсь знайти, але постійно щось заважає», – сказав у коментарі «Каштан NEWS» голова Спілки споживачів-послуг, експерт-урбаніст Олег Попенко.
Однак системна модернізація всіх типів мереж потребуватиме величезних коштів, і, на думку Попенка, залучити їх зараз нереально.
«Тому нас очікують поточні ремонти, латання дірок, а серйозних великих інфраструктурних проєктів у найближчі роки я не очікую взагалі. Київ – багате місто, але не бачу ані волі місцевої або державної влади змінити ситуацію. Не бачу такого, що завтра Київрада проголосує і скаже: «Давайте виділимо 500 мільярдів гривень на п’ять років, замінимо всі труби міськводоканалу чи теплокомуненерго». Я в це не вірю», – сказав Попенко.
Зі свого боку, депутатка Київради, перша заступниця голови постійної комісії з питань бюджету Лілія Пашинна підтверджує, що гроші в міста дійсно є, але системної роботи з оновлення комунікацій столична влада не веде.
«У Києва точно є гроші, більш того, є можливості для того, щоб цих грошей було ще більше. Наприклад, у нас є багато ситуацій, коли Київрада голосує за певне рішення про оренду землі, але воно не підписується, договори не укладаються. Є документи, які лежать у комісіях з року в рік. Це також зменшує прибутки, і там такий великий обсяг цього всього, що це навіть не мільйони – це сотні мільйонів і навіть мільярди», – сказала Пашинна.
Депутатка зазначає, що 300 відремонтованих кілометрів мереж із двох тисяч загальної кількості – це «дуже невеликий обсяг – у межах математичної похибки». Водночас, насправді, в муніципальних програмах ремонти і оновлення мереж передбачають, але ці гроші просто не використовують за призначенням.
«У нас багато було таких теоретично правильних речей – наприклад, було розпорядження про реконструкцію дощової каналізації. На це було виділено 400 мільйонів гривень, але КП, яке мало виконувати ці роботи, також виконує роботи на Подільсько-Воскресенському мосту. І вони ці гроші просто перерозподілили на міст, а ливньовки так і не зробили. Тобто розпорядження про реконструкцію є, перші півроку лунало: «Ура, ура, у нас будуть нові ливньовки», але нічого реалізовано не було», – підсумувала Лілія Пашинна.
Юлія ТЄНЄНЬОВА
