157
Чорнобильська катастрофа та правові наслідки окупації ЧАЕС рашистськими загарбниками
Історичний ракурс
38 років тому, 26 квітня 1986 року, сталася аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, яка набула статусу однієї з найбільш глобальних катастроф за Міжнародною шкалою ядерних подій (INES).
Передумови трагедії полягали в проведенні на станції випробування, яке передбачало перевірку системи на здатність реактора охолоджуватися, щоб запобігти можливим аваріям. Експеримент почали проводити вночі, коли енергоспоживання було низьким. Однак технічна недосконалість конструкцій у поєднанні з помилковими діями персоналу призвели до нестабільності реактора і в кінцевому підсумку до його вибуху.
Проте, як завжди, радянська влада замовчувала трагедію, і вперше широкого розголосу новина набула в європейських і американських ЗМІ. Адже викид у повітря радіоактивних елементів був надзвичайно великим – 50 млн кюрі. Держави, на території яких вітром погнало викиди, а саме – Білорусь, Литва, Фінляндія, Швеція та інші, почали реагувати на підвищення рівня радіації в повітрі.
31 людина загинула відразу після вибуху реактора. У наступні роки після катастрофи від наслідків опромінення померли тисячі людей. Влада евакуювала майже 135 000 осіб із цього району, а 30 кілометрова зона відчуження навколо станції залишиться непридатною для проживання протягом десятиліть. Роботу станції зупинено 2000 року. А в 2019 році було добудовано новий конфайнмент, яким накрили четвертий реактор, щоб утримувати радіоактивний матеріал усередині. Водночас на території ЧАЕС досі розташовано ще кілька небезпечних об’єктів зі зберігання відпрацьованого палива та радіоактивних відходів.
Окупація
Правила ведення війни згадуються в різних догматах – від релігійних до лицарських кодексів. Визначені вони й Міжнародним гуманітарним правом. Відповідно до його норм, бойові дії поблизу ядерних об’єктів заборонено статтею 56 протоколу Женевських конвенцій. Демонстративно нехтуючи нормами МГП, російські окупанти 24 лютого 2022 року зайняли територію зони відчуження.
І оскільки дорога, що з’єднує Чорнобиль і Київ, перебувала у відносно хорошому стані, зона відчуження стала для окупантів зручним стратегічним плацдармом, звідки можна було продовжити наступ на столицю. Тому частина російських підрозділів далі рухалася на Київ, а решта – використовувала територію як військову базу, зводячи фортифікаційні об’єкти також і в Рудому лісі, де в 1986 році випала величезна кількість радіоактивного пилу.
Окупанти пробули там понад місяць, аж до 31 березня. За цей час ЧАЕС кілька разів використовували як інструмент ядерного шантажу.
Також російські війська знищили багаторічний архів ЧАЕС, вивезли унікальну радіологічну лабораторію, імітували повітряні бої над Чорнобильською зоною, замінували цілі райони. Загальні збитки, що рашисти спричинили станції та зоні відчуження, становлять 2,5 млрд грн.
Присутність тут загарбників призвела до підвищення радіаційного фону, адже пересування техніки та будівництво фортифікаційних споруд піднімало велику кількість забрудненого пилу.
Але найважливіше, що під час окупації терористи нехтували правами людей і міжнародними нормами, вдаючись як до фізичного, так і психологічного насильства над працівниками АЕС. Персонал примушували працювати в умовах надмірного опромінення, морального тиску. Так, робоча зміна працівників тривала в 50 разів більше встановленої норми – 600 годин замість 12.
Згодом Україна звернулася до МАГАТЕ, аби за допомогою цієї міжнародної організації забезпечити ротації персоналу, оскільки з початку повномасштабного вторгнення на ЧАЕС працювала одна й та сама зміна з 210 осіб.
Дев’ятого березня персонал станції повідомив МАГАТЕ, що через пошкодження лінії електромереж ЧАЕС знеструмлено. Під загрозою опинилася система охолодження відходів радіоактивного палива. 10 березня зв’язок із ЧАЕС було втрачено, тому персоналу доводилося працювати, покладаючись лише на власні зусилля.
«Коли виникли проблеми з електрикою і потрібно було організувати живлення станції за рахунок генераторів, ми крали пальне в окупантів, щоб запобігти катастрофі. Якби ми втратили електрику, це могло обернутися катастрофою. Міг статися викид радіоактивних речовин. Масштаби цього можна собі уявити. Я не боявся за своє життя. Я боявся того, що станеться, якщо я не стежитиму за станцією. Я боявся, що станеться трагедія для людства», – згадує інженер ЧАЕС Валерій Семенов.
31 березня в telegram-каналі «Енергоатому» повідомили про відступ військ окупантів, які захопили в полон майже 170 осіб, зокрема українських нацгвардійців, які охороняли станцію. Перед тим, як залишити зону відчуження, росіяни підписали з персоналом станції «офіційний» акт, згідно з яким терористи «охороняли» ЧАЕС увесь цей час, а співробітники атомної електростанції не мають до них претензій.
Третього квітня територія зони відчуження перейшла під контроль ЗСУ. Сама станція та зокрема контфайнмент над четвертим енергоблоком пошкоджень не зазнали.
Міжнародні організації відреагували на порушення норм ядерної безпеки, засудивши окупацію Запорізької та Чорнобильської АЕС. А 23 листопада 2022 року Європейський парламент ухвалив резолюцію про визнання росії державою – спонсором тероризму.
Правовий аспект
Окупація ЧАЕС – не перший прояв ядерного тероризму, скоєний російськими загарбниками. росія ігнорувала міжнародні резолюцій ще під час анексії Криму, захопивши ядерні установки та матеріали, що належать Україні й щодо яких застосовуються гарантії МАГАТЕ.
Ядерний шантаж досить часто використовується в наративах, які поширює агресор, намагаючись виправдати свої воєнні злочини.
Водночас на недосконалості системи безпекових інституцій вказує у своїй статті експертка гарвардського Центру Белфера Мар’яна Буджерін: «…інституції міжнародного управління мирним використанням ядерної енергії досі не розробили жодних ефективних рішень для реагування на вепонізацію (використання як зброї мирних об’єктів, не призначених для бойових дій) цивільних АЕС – криза в Україні лише оголила й без того наявні недоліки системи».
Єдиний спосіб уникнути ядерної загрози – нівелювати стримуванням.
«Система ядерного стримування заснована на передумові, що доти, доки існує ядерна зброя і більш ніж одна країна у світі володіє такою зброєю, спосіб уникнути ядерної війни полягає в тому, щоб утримати супротивника від нанесення будь-якого ядерного удару першим шляхом достовірної погрози ядерною відплатою. Вінстон Черчилль назвав ядерне стримування «меланхолійним парадоксом», і не без підстав. У системі стримування ядерна зброя є одночасно причиною екзистенціальної загрози і засобом її усунення», – зазначається в статті Бурджерін.
Утім, крім думок про сумнівні дії окупаційних військ, є й твердження, що ґрунтуються на додаткових протоколах до Женевської конвенції та можуть бути використані росією для виправдовування власних злочинів.
У спільній статті доктор Тібісай Морганді – викладач міжнародного права в Лондонському університеті Королеви Марії та Батухан Бетін – магістр права зазначають, що згідно з коментарем Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ, 1987) до статті 56 Додаткового протоколу I, атака на АЕС може бути виправдана лише в трьох випадках:
- якщо вона робить суттєвий внесок у воєнні дії противника;
- якщо це захоплення є абсолютно необхідним для перемоги;
- якщо існує впевненість, що ці дії не спричинять викид радіоактивних речовин.
Водночас ці три умови мають виконуватися одночасно, аби окупацію можна було вважати законною.
Цікаво те, що сторони в конфлікті можуть розглянути можливість взагалі не захищати такі об’єкти, дозволяючи захопити їх без бою. Також збройні сили, що контролюють АЕС, зобов’язані запобігати ядерним інцидентам, що можуть призвести до шкоди для цивільного населення або довкілля.
Трибунал
Такі різні думки щодо ядерної безпеки на захисту АЕС можуть свідчити про необхідність створення ефективного механізму, що захищатиме людство від ядерного шантажу. Водночас необхідні нові міжнародні рішення, які змогли б притягнути країну-терористку до відповідальності та не дали противникові використовувати атомні електростанції як ядерний щит.
Після визнання росії державою-терористкою ймовірність притягнення агресора до відповідальності зросла. Так, 1 грудня 2022 року МЗС Франції ініціювало початок роботи з міжнародними партнерами, зокрема з Україною, щодо створення спеціального трибуналу для розслідування воєнних злочинів росії. 2 грудня 2022 року Європейська Комісія представила варіанти дій, спрямовані на притягнення росії до відповідальності та створення спеціального незалежного трибуналу. А вже 5 грудня в ООН став доступним проєкт резолюції про створення спеціального трибуналу на кшталт Нюрнберзького процесу.
Майже через рік, 8 листопада 2023-го, Верховна Рада ухвалила закон «Про приєднання України до Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України».
Цей документ надав можливість українцям подавати інформацію про збитки, спричинені війною, та сприяє створенню відповідних механізмів компенсації.
19 січня 2024 року Європейський парламент ухвалив резолюцію про створення спеціального трибуналу для розслідування злочину агресії росії проти України.
В березні 2024 року в Києві розпочав свою роботу Офіс Реєстру збитків, завданих росією. А 2 квітня 2024 року в Гаазі на конференції «Відновлення справедливості для України», було ухвалено декларацію про створення спецтрибуналу для росії.
Притягнення до відповідальності передбачає збирання та фіксування свідчень воєнних злочинів держави-терористки. Приміром, цим займається проєкт «Свідчить Україна», заснований у березні 2022 року. Він об’єднав зусилля журналістів та юристів для формування доказів про російські воєнні злочини.
Дарія ФРОЛОВА
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
