160
Сьогодні «Київводоканал» – це застарілі технології, неефективність обладнання, погані інженерні мережі… Тому забезпечити киян якісною питною водою – недосяжна мрія
Про це говорили учасники дискусії в Укрінформі: «Стан мереж і якість питної води у Києві».
Як стверджує депутат Київради Микола Конопелько, сьогодні у місті не вкладають коштів ні в поліпшення якості води, ні в модернізацію мереж. До 70 відсотків цих комунікацій потребують негайного капітального ремонту, відновлення. І скільки б разів не підвищували тарифи для споживачів, ці, виручені, кошти витрачають на погашення в першу чергу боргів перед постачальниками за електроенергію. Тому за кожен метр мереж кияни платять з власної кишені. А приватні власники, очевидно, не вважають за необхідне розвивати мережі, покращувати їх стан. Водночас міська влада замість того, щоб ефективно реагувати на все це, лише розводить руками.
У своєму виступі депутат також навів деякі факти з аналітичної довідки фахівців. Наприклад, у 2022 році було зафіксовано, що в місті загальна протяжність водогінних мереж складає 4 тисячі 344 кілометри. Із них старі та аварійні складають 2 тисячі 991 кілометр, тобто 40 відсотків від усієї мережі.
Звичайно, якщо десь припече з нагальним ремонтом мережі, то комунальники лагодять пошкодження, але ж це відбувається локально, не на системному рівні, зауважив голова постійної комісії Київської міської ради з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності Київради Андрій Вітренко. За його словами, на спорудження шляхових розв’язок з бюджету міста витрачають мільярди, а на водогінні мережі – мізер. За три роки почали в аварійному порядку «крапково» перекладати труби на лівобережжі міста.
Ці дані спонукають щодня калатати в рейку – з нашим водогоном може будь-коли статися катастрофа. Як наголошує адвокат Станіслав Борис, сьогодні приватній компанії, яку створюють замість «Київводоканалу», планують передати ці застарілі мережі. Отже, вартість ремонту труб та іншого обладнання одразу лягає на плечі столичної громади. Кияни знову платитимуть більше за воду. А мільярди гривень десь «розчиняються». Водночас тарифи для споживачів постійно зростають, зазначила депутатка Київради Лілія Пашинна.
Тривожить й інше. Вода з міських мереж характеризується високим вмістом заліза. Хіба цей фактор не є загрозою для здоров’я? Які дії муніципалітету? Нас заспокоюють. Ми чуємо, що «столична влада зробила перші кроки для запровадження нових методів знезараження, які мають зробити воду у водогоні безпечною для споживання».
Як раніше розповідав Kаштан NEWS, про це заявив під час позачергового засідання Київради 16 травня заступник голови КМДА Петро Пантелеєв.
Заява прозвучала у відповідь на запитання, яке поставив Віталію Кличку очільник фракції «Слуга народу» в Київраді Андрій Вітренко. Депутата цікавило, коли почнуть ремонтувати мережі, якими до останнього часу безкоштовно користувалося ПрАТ «Київводоканал».
«Віталію Володимировичу, коли ви оголошували на Оболоні, що там можна буде пити воду з крана, це було п’ять років тому. До цього часу пити воду з крана неможливо, там перевищення шкідливих для організму людини речовин», – зазначив Андрій Вітренко.
Однак голова КМДА передав запитання своєму заступнику.
«Ми почали декілька проєктів, зокрема, перейшли на нові методи знезараження. Замість хлору сьогодні використовуються ті реагенти, які використовує вся Європа. Тому перші кроки зроблені. Я думаю, що після завершення війни ми продовжимо цю роботу і будемо досягати тих результатів, про які ви говорите», – відповів Пантелеєв.
Така відповідь не може не дивувати. Вдумайтеся у цю фразу: «Перші кроки зроблені…». А коли буде другий, третій крок? Через скільки десятиліть? Нагадаємо, що Віталій Кличко на посаді з 2014 року. Вже тоді він обіцяв киянам чисту воду.
«Я такий самий споживач води, як і мільйони інших киян, – говорив Віталій Володимирович. – На жаль, воду з-під крану в столиці пити неможливо – можна отруїтися. Я багато зустрічаюсь з киянами, і питання якості і доступності води – одне з ключових, яке турбує людей. Тому одне з завдань для мене – зробити так, щоби воду можна було пити з-під крану».
Він додав, що на власному досвіді переконався – у багатьох країнах з-під крану тече питна вода.
А ще Кличко показав свою зацікавленість у вирішенні гострої проблеми. Нагадав, як спілкувався з фахівцями щодо сучасних методів очищення води. «Технології очищення води хлором застарілі. І у світі вони не використовуються. Адже хлор – це отрута. На Заході існує багато ноу-хау у сфері очищення води. І їх потрібно застосовувати у Києві, якщо ми хочемо бачити його сучасним європейським містом», – переконував киян Кличко.
Що спостерігаємо з плином часу? Міська влада не зверталася до провідних наукових закладів з проханням підставити місту плече з приводу очищення води. Принаймні про це нічого невідомо науковцям, які були присутні під час дискусії в Укрінформі. Між тим, вчені напрацювали найсучасніші технологічні розробки у даній сфері. Схоже, Києву це не дуже цікаво.
Отже, нам дуже потрібна альтернативна мережа водозабезпечення. Чи відомо про це міській владі? Безумовно. Однак усі її намагання створити таку, дублюючу, мережу провалені. Причина – управлінська некомпетентність. Про це розповів кореспондентові «Kаштан NEWS» Андрій Вітренко, коментуючи перебіг дискусії в Укрінформі: «Стан мереж і якість питної води у Києві».
«Як депутати будемо робити все від нас залежне, щоб ця система була створена. І вже є відповідні пропозиції щодо цього. Наприклад, Київ мав би зацікавитися ізраїльською системою водозабезпечення, яка фільтрує воду безпосередньо з річок. Але сьогодні у місті роблять ставку на централізовану мережу. Альтернативну ж намагалися запровадити, однак усе завершилося як завжди – витратами бюджетних коштів і декількома кримінальними провадженнями», – зазначив Андрій Вітренко.
До речі, громадська активістка Анабела Моріна, виступаючи в обговоренні проблематики, нагадала, як у 2022 році місто виділило з резервного фонду столиці близько 60 мільйонів гривень на створення альтернативної мережі забезпечення водою. Для цього хотіли стару плавучу насосну станцію «Роса-300», яку було споруджено ще 1986 року після аварії на ЧАЕС, передислокувати з річки Десна до Києва, під’єднавши до водогону.
Як стверджує Моріна, ці кошти були потрібні для того, щоб прокласти труби для «Роси». Однак сама станція так і «не доїхала» до Києва, бо була технічно несправна. Щодо цього факту було розпочато розслідування, сьогодні справа знаходиться на стадії судового розгляду.
На сайті «Київводоканалу» про «Росу-300» читаємо таке: «За допомогою двох водоводів діаметром 900 та 1400 мм вода з Десни перекидалась на Дніпровську водопровідну станцію. Насосна станція не мала аналогів в усьому світі. Це баржа, на якій встановлено шість насосних агрегатів, призначених для перекачування деснянської води на технологічні споруди Дніпровської водопровідної станції, де вона буде проходити усі етапи очищення. Вода транспортується на відстань п’яти з половиною кілометрів. Станція отримала назву «Роса-300», бо спроможна подавати більше 300 тисяч кубічних метрів води на добу. Зараз на об’єкті постійно знаходяться інженер та 2 машиністи, у разі включення станції в роботу, знадобиться більше персоналу».
Проблема водогінних мереж тісно переплітається з питанням реконструкції Бортницької станції аерації. Цей критичний об’єкт у Бортничах упродовж багатьох років загрожує як киянам, так і мешканцям столичного регіону.
В першу чергу йдеться про гострі екологічні проблеми. Міська влада не виділяє достатньо коштів, щоб зняти питання з порядку денного, стверджує Андрій Вітренко. Давно пора вирішити назрілі технологічні проблеми… Якщо, не доведи Боже, вийдуть із ладу всі насоси на цьому майданчику, то не тільки у Києві може виникнути екологічна катастрофа – якість води у Дніпрі настільки погіршиться, що людям загрожуватимуть інфекційні захворювання.
Андрій Вітренко наголошує: «Щоб уникнути катастрофи, міській владі необхідно змінити пріоритети – не перекладати бруківку на дорогах, а вирішувати злободенні проблеми».
У 2015 році одна з японських компаній запропонувала Києву кредит – мільярд доларів для модернізації Бортницької станції аерації, а також збудувати новий блок станції. Депутати обговорювали це питання на сесії, було чимало консультацій з цього приводу. Результат – нульовий. Жодних угод не було укладено. Як назвати таку байдужість? У Києві не побачили чиєїсь особистої «зацікавленості»?
Голова громадської організації «Місто-сад» депутатка Київради Євгенія Кулеба вважає, що ця станція є для столиці «бомбою уповільненої дії».
На її думку, це – «одна з корупційних чорних дір». Станція має декілька складових у структурі підприємства, серед яких і мулові поля, і захисна дамба. Щоб дамбу не прорвало (інакше – екологічна катастрофа не лише столиці загрожує, але й багатьом регіонам), то змушені, звичайно, на це виділяти кошти. А безпосередньо в модернізацію самої станції кошти не вкладають.
«Прикро, що місто не скористалося пропозицією японців, – каже Кулеба. Хоча умови було дуже крутими, кредит надавали під низькі відсотки».
Депутатка торкнулася у своєму виступі і стану якості питної води в столиці.
«Мені дивно, що ми досі говоримо про чисту воду як про мрію, – зазначила пані Євгенія. – Хоча у більшості європейських країн це – норма. Тому що стан повітря, води – базові потреби людини! Публічна демонстрація керівником, як він п’є воду з-під крана – популізм. Сьогодні жодна матір не дозволить своїй дитині пити воду з-під крана – ось сумна реальність життя у столиці».
Богдан ТУР
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
