Взимку, коли є сніг, церква виглядає по-особливому
Окрасою Печерських пагорбів та схилів є церква — ротонда з білими колонами, розташована неподалік від Дніпровського узвозу, яка в народі більш знана як «Аскольдова Могила». Але мало хто, навіть з киян знає, що вона названа Миколаївською на честь Святителя Миколая Чудотворця.
Вважається, що саме на честь цього святого одержав своє ім’я князь Аскольд під час прийняття християнства. Ця місцевість називалася тоді Угорським урочищем, назва якого походить не від угорців, а від старовинного слова «угр», яке означало крутий землистий берег.
Першу дерев’яну церкву на місці, де за свідченнями літописів загинув Князь Аскольд, звели за наказом Княгині Ольги, але вона згодом була зруйнована за наказом її сина, який на відміну від матері, дотримувався язичницької віри, борючись з християнськими святинями.
Згодом, дерев’яну церкву відновили вже за часів Князя Володимира, а у 1036 році на цьому місці був заснований жіночий Микільський Пустинний монастир.
У XVIII сторіччі, київські історики та просвітники висловили припущення, яке згодом знайшло своє підтвердження, що Монастир знаходився саме в Угорському урочищі, де за легендами був похований князь Аскольд. З того часу, це місце отримало свою сучасну назву «Аскольдова могила».
Що ж до самої церкви-ротонди у стилі ампір, знаної нам сьогодні, то ця святиня була побудована у 1809 році, на місці дерев’яного храму, відомим київським архітектором Андрієм Меленським (1766-1833). У середині старого храму зберігався кам’яний саркофаг Князя Аскольда, який не зберігся до нашого часу. Його доля, на жаль, є невідомою.
Тарас Шевченко. Аскольдова Могила. 1846; папір, сепія, акварель
Вид на заплаву Дніпра та Ланцюговий міст, 1900-ті рр.
Картина художника Василя Штернберга, приятеля Тараса Шевченка, «Аскольдова могила», 1837 рік
Художник Василь Тімм, 1862 рік
Іван Їжакевич, 1913 рік
Збудований у мальовничому місці, храм мав неабияку популярність у киян. Надихала вона на творчість і багатьох відомих художників, серед яких і відома акварель Тараса Шевченка. По ній ми можемо роздивитися, як виглядала ця святиня у середині позаминулого століття.
Дивлячись на роботу нашого Кобзаря, неможливо не помітити, що біля церкви містився некрополь, який став місцем поховання тогочасної аристократії та знаних киян. За свідченнями тогочасних киян через вишукані надгробки та хрести його охрестили «Царством білого мармуру».
На жаль, часті зсуви ґрунту призводили до часткової руйнації поховань ще у середині ХІХ століття, а у радянські часи цвинтар був повністю зруйнований, а окремі поховання перенесли на Байковий та Лук’янівський цвинтарі. Мармурові надгробки використовувалися для оздоблення столичних парків, а саму ротонду перетворили на ресторан, а згодом на клуб дозвілля.
У такому вигляді вона існувала до середини 90-х, коли її передали церковній громаді греко-католицької церкви. Ця святиня стала першим київським храмом, яку відвідав під час свого візиту до України, Римський Папа Іван Павло ІІ. В пам’ять про цю подію на фасаді споруди була встановлена меморіальна дошка.
Меморіальна дошка про перебування Івана Павла ІІ у храмі
У середині храму сьогодні можна побачити чудові розписи присвячені життю Святого Миколи Чудотворця, які розповідають про його благочестивий шлях цього святого. Храм Миколи Чудотворця на Аскольдовій могилі — є найдавнішою пам’яткою в історії Києва, пов’язаною саме з ім’ям цього Святого. Вчені вважають, що саме тут було започатковане культове вшанування пам’яті Святого Миколая, а на його честь були збудовані чимало інших київських святинь та храмів.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
