105
16 вересня 2000 року зник Георгій Гонгадзе. Справа про вбивство журналіста є однією з найрезонансніших в історії незалежної України
Хоча безпосередніх убивць покарано, однак досі до суду не притягнуто ані замовників злочину, ані організаторів.
Журналіста вбив (задушив паском) начальник Головного управління кримінального пошуку МВС України Олексій Пукач, якому допомагали троє його підлеглих – Валерій Костенко, Олександр Попович і Микола Протасов. Людина, яка віддавала Пукачу злочинний наказ, тобто замовник, зазначена в матеріалах кримінальної справи без імені й прізвища: «Особа, кримінальна справа відносно якої виділена в окреме провадження».
У вересні 2000 року Георгій разом із Оленою Притулою заснували інтернет-видання «Українська правда». До цього працював у телекомпанії, на радіостанції, гостро критикував тодішню верховну владу, особливо Президента Леоніда Кучму.
Наприкінці червня 2000 року за журналістом розпочали зовнішнє спостереження. Георгій офіційно звернувся з листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька, в якому виклав факти стеження за ним працівниками міліції та невідомими.
Прокуратура формально переадресувала заяву журналіста до Головного управління МВС України в місті Києві, котре й встановило, що машина, з якої велося спостереження, мала номери, рік тому зняті з реєстрації.
Близько 22:30 вечора 16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе вийшов із квартири Олени Притули, головної редакторки «Української правди» і зник.
Колеги Георгія, журналісти, громадськість гучно вдарили на сполох. Його шукали, вимагали від правоохоронців знайти Гонгадзе. Країною прокотилася потужна хвиля – інформаційна кампанія: «Знайдіть журналіста Гонгадзе!».
Лише 2 листопада в лісі біля Таращі було знайдено безголовий труп. Дружина – Мирослава Гонгадзе – і друзі впізнали Георгія.
Як викрадали журналіста
Ось що встановило розслідування «Української правди»:
16 вересня, «о 22:20 з будинку №7 на бульварі Лесі Українки в Києві вийшов чоловік із чорною сумкою зі шкірозамінника з написом «50 років НАТО» і пакетом з кавунами (це був Гонгадзе, – ред.)… Чоловік вийшов на проїжджу частину, щоб зловити таксі. За кілька секунд поруч із ним зупинився автомобіль Hyundai Sonata. Чоловік швидко домовився з водієм про маршрут. Їхати було недалеко – на вулицю Червоноармійську.
Водій попросив пасажира розміститися на задньому сидінні, пояснивши це тим, що переднє несправне. Після цього до автівки підбігли ще троє чоловіків. Двоє сіли ліворуч і праворуч від пасажира, а один – на «зламане» переднє сидіння…
Hyundai Sonata з Гонгадзе, затиснутим двома оперативниками на задньому сидінні, й Пукачем, який з переднього сидіння бив журналіста гумовим кийком, виїжджає з Києва одеською трасою. Дорогою кілька разів зупиняються, щоб змінити номери на машині.
Пукач наказує водію Поповичу заїхати в село Сухоліси Білоцерківського району, де в будинку тестя бере мотузку й лопату.
10 хвилин по опівночі автомобіль зупиняється у безлюдному місці. Гонгадзе виволікають із машини, стягують з нього куртку, кидають на землю, зв’язують мотузкою руки й ноги. Попович викопує яму неподалік від автівки. Зв’язаного відносять до ями, і Пукач його душить. Спершу руками, потім паском.
Коли все було скінчено, тіло скидають у яму, обливають бензином і підпалюють. Потім закидають землею і сухою травою…»
«Касетний скандал» і низка смертей
Як пише «УП», «28 листопада 2000 року розгорівся «касетний скандал», який назвали «кучмагейтом». Олександр Мороз оприлюднив зміст магнітофонних записів, нібито зроблених майором держохорони Миколою Мельниченком у кабінеті Кучми. На цих плівках Президент, глава його Адміністрації Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко і керівник СБУ Леонід Деркач обговорюють можливість і способи усунення журналіста Георгія Гонгадзе…
22 жовтня 2003 року генпрокурор Піскун підписує ордер на арешт Пукача. Його затримують, однак потім відпускають під підписку про невиїзд. Пукач переховується.
4 березня 2005 року знаходять мертвим колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. На думку слідства, він покінчив життя самогубством, двічі вистріливши собі в голову. Версія самогубства досі викликає сумніви».
21 липня 2009 року затримують Пукача…
29 січня 2013 року суд виносить Пукачу вирок – довічне ув’язнення.
Григорій Омельченко про Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради
Верховна Рада України свого часу створила Тимчасову слідчу комісію з розслідування справи Гонгадзе, яку очолив народний депутат Григорій Омельченко (нині – генерал-лейтенант СБУ у відставці). В розмові з кореспондентом «Kаштан NEWS» Омельченко розповів, що вдалося з’ясувати комісії.
«Встановити юридично-процесуально всіх злочинців, причетних до вбивства журналіста, вдалося лише після перемоги Помаранчевої революції і зміни кримінально-політичного режиму Кучми, який був замовником викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та інших тяжких злочинів, – говорить Омельченко. – В тісній співпраці з оновленими МВС, СБУ і Генпрокуратурою, на основі встановлених доказів, очолювана мною ТСК дійшла висновку, що замовником викрадення і вбивства Гонгадзе був Президент Леонід Кучма. Особа, яка підбурила Кучму замовити викрадення і вбивство Георгія – глава Адміністрації Президента Володимир Литвин.
Організатором злочину був міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, співорганізатором – керівник аппарату МВС генерал-полковник Едуард Фере. Обидва мертві.
Виконавці викрадення і вбивства Гонгадзе – генерал-лейтенант міліції Олексій Пукач і три офіцери міліції (його підлеглі Валерій Костенко, Микола Протасов і Олександр Попович.) – засудженні до позбавлення волі (один із них уже помер в колонії)».
Григорій Омельченко говорить:
«В Печерському районному суді Києва Пукач визнав причетність Володимира Литвина і Леоніда Кучми до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Після оголошення вироку 29 січня 2013 року, яким Пукач був засуджений до довічного ув’язнення, суддя Мельник запитав у Пукача, чи погоджується він з вироком, на що Пукач відповів: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин».
«Я все розповів під час слідства і під час суду, але правду в цьому залі хотів знати один адвокат Федур»,- заявив Пукач.
Адвокат потерпілої сторони Валентина Теличенко сказала:
«Слава Богу, цю фразу чула не тільки я, але й журналісти. Насправді Пукач неодноразово в досудових і судових свідченнях говорив про Кучму і Литвина, про те, де і коли зустрічався з Литвином, але це не було використано в розслідуванні замовників вбивства».
Голова СБУ Леонід Деркач був організатором скоєння ще одного злочину проти Гонгадзе, який полягав у незаконному заведенні стосовно журналіста оперативно-розшукової справи «Провокатор», веденні незаконного стеження за Гонгадзе і прослуховуванні його телефонних розмов.
На журналістське запитання щодо долі висновків парламентської ТСК Омельченко відповів:
«Матеріали розслідування і висновки ТСК у вересні 2005 року я доповів народним депутатам на сесії Верховної Ради. Парламент взяв звіт до відома і зобов’язав мене направити матеріали ТСК Генеральному прокурору Святославу Піскуну, якому я пропонував висловити недовіру і відправити його у відставку. Після цього Верховна Рада в пожежному порядку 342 голосами з 383 присутніх в залі проголосувала за припинення діяльності очолюваної мною комісії.
Як народний депутат я направив Генеральному прокурору матеріали комісії разом з депутатським запитом про порушення кримінальної справи проти Кучми, Литвина, Кравченка і Деркача, притягнення їх до кримінальної відповідальності і взяття під варту як співучасників викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів».
«Звичайно, зроблені мною і ТСК висновки, не є істиною в останній інстанції. Її повинні встановити генеральний прокурор і суд.Та скільки їх уже було цих генеральних прокурорів за 23 роки після вбивства Георгія. Не перерахуєш… Про суди промовчу…» – говорить Омельченко.
14 грудня 2011 року рішенням Печерського районного суду Києва з Леоніда Кучми було знято обвинувачення в причетності до вбивства Гонгадзе.
Нагадаємо дещо. У лютому 2001 року на «прямій лінії» в редакції газети «ФАКТИ» Кучма сказав:
«Я його не вбивав – ось усім, що в мене є, клянуся».
Свою причетність до начебто підбурювання Кучми розправитися з Гонгадзе категорично заперечував і Володимир Литвин.
Георгія Ґонґадзе поховали 22 березня 2016 року на території церкви Миколи Набережного, що на Подолі в Києві.
«Він став не тільки символом боротьби проти авторитаризму, але й символом початку демократизації України та зміцнення громадянського суспільства», зазнчає «УП».
23 серпня 2005 року Президент України Віктор Ющенко своїм Указом присвоїв Георгію Гонгадзе звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно) «За самовіддане служіння українському народові, громадянську мужність, виявлену у відстоюванні ідеалів демократії та свободи слова, відданість журналістській справі».
І дещо про суд над убивцями журналіста
Автор цих рядків був у судовій залі, коли оголошували вирок Валерію Костенку, Олександру Поповичу і Миколі Протасову. У вироку вбивцям Георгія Гонгадзе навіть натяку немає на можливу зацікавленість деяких українських правителів в усуненні журналіста. Також там немає й жодного слова про те, що ця справа – політична. Сказано лише:
«Георгій Гонгадзе опублікував у ЗМІ низку критичних статей щодо влади, чинного Президента України, вищих посадових осіб держави…»
15 лютого 2008 року, субота…
У залізній клітці, низько-низько опустивши голови та очі, сидять Микола Протасов та Валерій Костенко, полковники, підручні зловісного генерала Олексія Пукача. Неподалік у залі маячить у першому ряду й третій фігурант цієї справи – Олександр Попович, майор, оперуповноважений, водій Пукача. І хоча він поки що не під вартою (у нього – підписка про невиїзд), тим не менш поряд із ним – двоє чоловіків у цивільному. Поповичем щільно опікуються, щоб не втік.
На годиннику – 11:00. У столичному Апеляційному суді ось-ось буде поставлено маленьку крапку в кримінальній справі про викрадення та вбивство Георгія Гонгадзе. Але, з’ясувалося, що ці «ось-ось» розтягнулися на п’ять годин. Саме стільки часу знадобилося судді Ірині Григор’євій для оголошення вердикту.
Великої, жирної крапки, як відомо, в цьому розслідуванні досі немає. Замовників не знайдено, не викрито. Там, у судовій залі, я запитував себе: чи прозвучать у вироку прізвища відомих персон, чиї голоси нібито зафіксовано на плівках майора Мельниченка? Чиє прохання виконував генерал Пукач, коли організував та особисто очолив полювання на журналіста? Чи є у судових матеріалах посилання на допити Президента України Леоніда Кучми, колишнього голови СБУ Леоніда Деркача?
Про так званий «касетний скандал» у вироку навіть не згадувалося. Адже справу генерала Пукача було виділено в окреме провадження. Також ще на початку судового розгляду, в 2006 році, Феміда відхилила клопотання адвоката Андрія Федура про виклик до суду свідків, зокрема Леоніда Кучму, Андрія Деркача, Володимира Литвина, Миколу Мельниченка, Григорія Омельченка…
Нагадаємо: в грудні 2000 року Юрій Кравченко заявив із парламентської трибуни:
«…На тій касеті, яка демонструвалася, я не можу стверджувати, що це мій голос чи голоси інших осіб, яких я знаю».
Стосовно Леоніда Кучми, то він намагався навіть дати свідчення в судовому процесі в справі про вбивство Гонгадзе. І наголошував, що «це була величезна політична провокація, спрямована як проти чинного Президента, так і загалом проти України».
Богдан ТУР
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
