76
Симон Петлюра – один із видатних діячів української історії. Він стояв біля витоків державотворення під час визвольних змагань 1917-1921 років. У працях Грушевського, Винниченка, Петлюри цей період також відомий як Українська революція.
За цей проміжок часу відбулося багато значущих подій, внаслідок яких українське державотворення зазнало поразки.
Однак крім негативних подій, що сталися за той час, було ухвалено чимало важливих рішень. Одним із них було проголошення 4 універсалу 1918 року, яке оголошувало Українську Народну Республіку незалежною. Але низка наступних подій так і не змогла зробити державу справді самостійною. Лише через 73 роки, 1991 року, Україна знову стала незалежною, а за рік до Києва завітала делегація Державного центру УНР у екзилі, яка передала повноваження новому уряду України. Таким чином Україна стала символічно правонаступницею УНР і УРСР.
Початок
Українське державотворення почалось задовго до 1917-1921 років. Ще наприкінці ХІХ – початку ХХ століття територія України входила до складу російської та Австро-Угорської імперій. У той час відбулося чимало процесів, що активізували національне українське відродження та стали каталізатором реальних дій, зокрема Весна народів 1848-1849 років, скасування кріпацтва 1861 року, революційні події в російській імперії 1905-1907 років тощо.
Партія
У січні 1900 року в Харкові виникає Революційна українська партія (РУП), лідером якої стає історик Дмитро Антонович. Того року член РУП – публіцист Микола Міхновський видає брошуру «Самостійна Україна», де висуває твердження про необхідність здобуття Україною політичної незалежності та досягнення соборності.
З 1903 року відбувається помітний розкол у партії. Більшість «рупівців» на чолі з Миколою Поршем, Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою вважали, що організація повинна бути національною партією, до якої б входили українці і яка б поєднувала націоналізм із марксизмом. Вони наполягали на тому, що Україна має бути автономною в складі російської імперії. Тож у 1904 році партія остаточно розкололася.
Загалом у той час на противагу капіталізму світом почали активно поширюватися ідеї революційного соціалізму, тобто твердження про те, що можна створити суспільство, в якому буде відсутня класова нерівність, усі верстви населення будуть захищені і забезпечені всім необхідним. Нині свідома частина людства розуміє утопічність таких поглядів, однак тогочасне суспільство не мало дійсно показового прикладу та не проводило ретельних емпіричних досліджень концепції, які б могли довести недієвість цих тверджень. Тому світ захопила примарна лихоманка філософської течії Карла Маркса, зокрема ідеями німецького філософа надихалися українські політичні та громадські діячі, серед яких був Симон Петлюра.
У 1905 році утворюється Українська соціал-демократична робітнича партію (УСДРП), до якої також входять колишні «рупівці» – Симон Петлюра, Дмитро Донцов, Володимир Винниченко, Володимир Дорошенко, Микола Порш, Дмитро Антонович та інші. Основні ідеї партії зберігаються (ідеї соціалізму, захист прав робітників), проте з огляду на революційні події в росії 1905-1907 років (спричинили активізацію національної самосвідомості й процес усвідомлення деяких спільнот у необхідності консолідації нації), висуваються трохи видозмінені твердження про автономію України вже у складі демократичної росії. І саме ця партія активно братиме участь у політичному житті України під час революційних подій 1917-1921 років.
Отже, якщо коротко оповідати про події початку ХХ століття, які стали передумовами визвольних змагань та призвели до реальних спроб українців побудувати державу, то можна відзначити такі: Столипінська реформа (посилила соціальну нерівність), справа Бейліса (засвідчила поширення антисемітизму в російській імперії), Перша світова війна (ослаблення російської імперії та визрівання думки у національній свідомості українців про готовність створити власну державу).
Тригером визвольних змагань стала Лютнева революція 1917 року, результатом якої було повалення царського режиму та встановлення Тимчасового уряду, що стало поштовхом для українців створити власну державу.
17 березня 1917 року в Києві було створено Українську Центральну Раду, головою якої став Михайло Грушевський.
Згодом у квітні 1917 року на Всеукраїнському національному конгресі було обрано нову УЦР, головою якої залишився Грушевський, а заступниками було обрано Сергія Єфремова та Володимира Винниченка.
До УЦР входило кілька партій, три з яких мали найбільший вплив – УПСФ (Українська партія есерів), УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія) та УПСФ (Українська партія соціалістів-федералістів), які виступали за автономію України в складі федеративної росії.
У той час значна частина вихідців з України перебувала в складі російської армії, тому досить швидко відбувалася українізація військових частин, які згодом підтримають Центральну Раду та рішення про створення Українського генерального військового комітету на чолі з Симоном Петлюрою.
Вплив Петлюри та універсали
У червні 1917 року Петлюра виступає ініціатором скликання Другого Всеукраїнського військового конгресу в Києві, на якому був ухвалений Перший універсал, що засвідчив автономію України та проголосив ЦР вищим органом влади в Україні до скликання Всеукраїнських установчих зборів (на них мали б затвердити усі питання подальшого устрою). Після ухвалення резолюції про встановлення автономії було сформовано перший уряд України, який називався Генеральний секретаріат. Його очолив Винниченко. В складі цього уряду було Генеральне секретарство військових справ, яке очолив Симон Петлюра – посада аналогічна міністру оборони.
Однак державотворчі процеси, що відбувалися в Україні, дуже зацікавили Тимчасовий уряд, який прибув до Києва наприкінці квітня та оскаржив рішення про автономію. Отже, наслідком домовленостей УЦР та Тимчасового уряду стало проголошення Другого універсалу, який фактично повністю обмежив владу Центральної Ради та Генерального секретаріату. Також ЦР зобов’язалася не проголошувати автономію України до Всеросійських установчих зборів. Таким чином, компроміс між УЦР та Тимчасовим урядом було досягнуто, однак він не задовольнив жодну зі сторін.
Тим часом селянство вимагало проведення аграрних реформ, але Рада на це піти не наважувалася. Зважаючи на той факт, що більшість очільників Ради не мали управлінського досвіду, а були здебільшого науковцями, бухгалтерами, письменниками, публіцистами – налагодити ефективне керування країною було малоймовірно. Водночас, згідно з Другим універсалом до ЦР мали б входити національні меншини, зокрема й росіяни. Це ускладнювало роботу українського уряду.
До кінця осені військову політику так і не вдалось прорахувати, а тим паче затвердити. Цікаво те, що Петлюра наполягав на створенні боєздатної армії, проте письменник Володимир Винниченко не погоджувався з такими ідеями і вірив у те, що в світі відбуваються демократичні процеси, які сприяють поширенню пацифістських ідеалів. Тому замість армії було вирішено сформувати збройні сили на міліційній основі. Це призвело до фатальних наслідків, адже у вирішальний час Центральна Рада втратить підтримку армії.
Восени 1917 року відбувається більшовицький переворот, який Україна засуджує. Більшовики скидають Тимчасовий уряд, а замість нього утворюють Раду народних комісарів (РНК) на чолі з Леніним. Отже, під загрозою встановлення радянської влади та розв’язання громадянської війни в Україні, УЦР у листопаді ухвалює Третій універсал, яким проголошує Українську Народну Республіку все ще в складі федеративної росії. Проте саме цим документом ЦР затвердила свою владу в 9 губерніях України, окресливши територію держави. Після проголошення Третього універсалу підтримка УЦР, а саме партії Петлюри (УСДРП), серед населення зростає.
Проголошення УНР не задовольнило більшовиків, а тому в грудні 1917 року в Києві відбувається спроба повстання, що зазнає поразки. Згодом у Києві на Всеукраїнському з’їзді рад, скликаному за ініціативи більшовиків, аби скомпрометувати УЦР, перевагу віддають Центральному урядові – конфлікт із більшовиками загострюється. Спроби більшовиків захопити владу в Україні продовжуються. Делегати від більшовиків їдуть до Харкова та створюють власний Всеукраїнський з’їзд рад, де проголошують встановлення радянської влади та створюють маріонеткове більшовицьке утворення у формі Української Народної Республіки Рад.
Отже, починається війна між УНР та більшовиками. На початку січня Лівобережна Україна окупована, Київ – під загрозою нападу з півночі та сходу. Добровольчі військові формування, які укомплектувались за сприяння Петлюри, відбивали наступи, проте чисельність українського війська була замала. У січні 1918 року більшовицькі війська почали штурм всередині Києва, більш відомого як Січневе повстання, центром якого став завод «Арсенал». Протягом кількох днів більшовики обстрілювали центр міста з важкої артилерії, а захопивши Київ, влаштували терор.
Тоді відбувається трагічна і водночас героїчна подія – Бій під Крутами. Коли на підступах до Києва, на залізничній станції Крути, участь у захисті столиці УНР беруть студенти та курсанти.
У січні 1918 року Центральна Рада, розуміючи неможливість створення демократичної федеративної росії, вбачаючи загрозу більшовицького захоплення та необхідність ведення переговорів з іншими державами, аби убезпечити країну від більшовиків, ухвалює Четвертий універсал. Четвертий універсал проголосив Україну незалежною, самостійною державою. Законодавчим органом залишалась УЦР, виконавчу владу здійснювала Рада Народних міністрів (Генеральний секретаріат), а судову – Генеральний суд.
Майже одразу після ухвалення цього рішення український уряд залишив столицю й вирушив на Правобережжя, оскільки більшовики зайняли Київ. Проте не лише радянська загроза змушує ЦР евакуюватися, а й підписання Берестейського мирного договору з країнами Четверного союзу (Німецька, Австро-Угорська, Османська імперії та Болгарське царство). Його укладання визнало Україну на міжнародній арені й зобов’язало Німецьку та Австро-Угорську імперії допомогти УЦР звільнити територію України від більшовиків. Натомість УНР мала б забезпечити Німецьку та Австро-Угорську імперії продовольством.
Отже, на початку березня 1918 року територія України очищується, ЦР повертається до Києва. Втім саме тоді починаються розбіжності в поглядах урядовців, які призводять до політичної кризи та значного падіння популярності Ради. Водночас свої зобов’язання перед країнами Берестейського миру УЦР не виконує, що змушує німців втручатися у внутрішні справи України.
Гетьманський переворот
Наприкінці квітня 1918 року Рада приймає Конституцію УНР. Того дня німецькі війська розпускають УЦР і на Хліборобському конгресі встановлюють монархічну форму правління. До влади приходить гетьман Павло Скоропадський та затверджує Українську Державу. Замість Центральної Ради створюють Раду міністрів.
Загалом за Скоропадського відбувається помітне поліпшення державного устрою. Він зміг провести реформи у військових, освітніх, культурних та економічних сферах, залишивши після себе велику спадщину українському народові. Проте за рахунок проведених реформ популярність Скоропадського не зростала, адже майже всі державні перетворення стосувалися заможних верств населення, тому відбувалось чимало селянських повстань.
Зовнішня політика Скоропадського залежала від країн Центрального блоку. Хоч Україну й визнали майже 30 інших держав, Антанта не збиралася її визнавати. В червні 1918 року з більшовиками вдалося підписати мир. Утім 11 листопада 1918 року Перша світова війна закінчилася, Німеччині довелося підписувати перемир’я. Скоропадський повинен був шукати підтримку серед інших союзників, зокрема білогвардійців, відмовляючись від ідей самостійної Української держави. 14 листопада гетьман підписує договір про федерацію з небільшовицькою росією.
Директорія
Наслідком цього стало посилення опозиційних сил Директорії, створеної в день підписання грамоти. Через місяць Директорія на чолі з Винниченком та за значного сприянням з боку Петлюри повстає проти гетьмана. Скоропадський зрікається посади та їде за кордон.
Тим часом, ситуація загострювалася, УНР оточили з усіх боків: на півночі та сході просувалися більшовики – почалася друга радянсько-українська війна; на півдні розпочалася інтервенція військ Антанти; на південному сході територію УНР захоплювали білогвардійці (Антанта підтримувала білих, усе ще сподіваючись на відновленні російської імперії); на заході новоутворена ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем відбивалася від поляків (саме на Польщу, що постала майже одночасно із ЗУНР, країни Антанти зробили ставку).
Окрім того, всередині країни розпочалися селянські повстання, найбільш відоме з них – махновський рух, що боровся проти всіх. Загалом постать Нестора Махна досить цікава та амбівалентна. Він був анархістом-комуністом, проте з часом його погляди еволюціонували в безпартійний соціалізм. Найімовірніше, завдяки цій концепції більшовикам вдалося тричі скористатися підтримкою Махна у власних військових цілях.
22 січня 1919 року на тлі наступу по всьому периметру країни відбувається історична подія – Акт злуки ЗУНР та УНР. У результаті підписання цього документа ЗУНР перетворилася на ЗоУНР, тобто Західну область Української Народної Республіки. А за тиждень Директорія залишила Київ через більшовиків. Крім символічного об’єднання, спільність УНР та ЗУНР фактично ні на що не вплинула.
11 лютого Володимир Винниченко звільняється через конфлікт із Петлюрою та виїжджає за кордон. Із травня Директорію очолює Петлюра, який ще протягом 10 місяців буде вести боротьбу проти білогвардійців та більшовиків.
Загалом у своїх переконаннях Винниченко та Петлюра прагнули незалежності для України і обидва були соціалістами, однак мали різні погляди у питаннях державного устрою. Якщо Винниченко хотів побудувати в Україні щось на кшталт радянської держави, то Петлюра виступав за парламентську демократію та вбачав союз із країнами Антанти.
В березні більшовики знову створюють маріонетковий уряд та ухвалюють конституцію УСРР (закріплювала диктатуру). Столицею радянської України стає Харків.
Тим часом, у липні відбулися події, що увійшли до історії під назвою «Київська катастрофа». Коли українські війська потрапили у «трикутник смерті» – затиснені з трьох сторін.
Тож Петлюра, намагаючись знайти підтримку ззовні, аби відсунути більшовиків та білогвардійців, домовляється з поляками. Тим часом Західну Україну договір з поляками обурює, адже саме проти них не так давно боролися українські війська.
Згодом на Петлюру покладають відповідальність за поразки. В лавах УНР розпочинається розкол, армія розпадається. Петлюра та деякі лідери Директорії емігрують до Варшави. Тоді ж відбувається Перший зимовий похід армії УНР тилами білих та червоних російських окупантів.
Водночас Петлюрі в квітні 1920 року вдається домовитися з Юзефом Пілсудським про допомогу у відновленні УНР – укладається Варшавська угода (загалом Пілсудський розглядав Західну Україну як буферну державу між Польщею та більшовиками). Згідно з договором, Польща визнає УНР на чолі з Директорією та допомагає витіснити більшовиків, а УНР натомість віддає Польщі території Галичини, Волині та частини Полісся. Ці території і так фактично були під окупацією Польщі, проте договір офіційно затвердив їх за поляками. Розпочалася польсько-радянська війна, у результаті якої більшовиків вдалося відтіснити, проте ненадовго, адже в листопаді 1920 року Україна повністю опинилася під російською окупацією. А пізніше, до кінця 1921 року, територію України було поділено між чотирма державами: УСРР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.
Отже, причин поразки державотворчих процесів у часи визвольних змагань можна назвати багато, зокрема розбіжності та розколи в українському уряді, відсутність надійних об’єднавчих програм, погане забезпечення армії, більшовицька пропаганда, міжнародна ізоляція, економічні труднощі тощо.
Проте український історик і публіцист Іван Лисяк-Рудницький зазначив: «Було б помилково говорити про поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України, вона створила Україну як модерну політичну націю».
Дарія ФРОЛОВА
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
