76
Всесвітній день вишиванки – традиційний флешмоб, покликаний об’єднати українців
Виникненню флешмобу передувала акція, започаткована 2006 року студенткою історичного факультету Чернівецького національного університету Лесею Воронюк. Одного разу, побачивши свого одногрупника у вишитій сорочці, дівчина запропонувала їм обрати день, у котрий студеї прийшли б на лекції в національному вбранні. Зрештою ідею підтримали не лише студенти, а й викладачі.
Через роки це свято поширилося в усій Україні, а пізніше – й за її межами.
Найбільш символічне та сакральне значення традиційний український одяг набув у 2014 році. На тлі російської агресії ставали все більш популярними національна ідентичність та автентичні символи. Тоді вишита сорочка увібрала в себе значення оберегу. Водночас повернення українців до давніх традиційних елементів вишивки в одязі лише сприяло більшому залученню людей до флешмобу.
Історія зародження традиційного орнаменту
Появу перших вишиванок визначити та конкретизувати досить складно, адже тканина недовговічна. Також у в давні часи вишита сорочка здебільшого мала подвійне значення: як оберіг і щоденний одяг. Тому ґрунтуватися лише на припущеннях та здогадках дослідників марно. Ймовірно про історію виникнення й істинну ідентичність людство дізнається набагато пізніше.
Однак, точніше про вишиванки можна дізнатись з археологічних розкопок на Черкащині, де в 1907 році знайшли так званий «Мартинівський скарб», що датують 6-7 століттями. Серед знайдених мистецьких артефактів було виявлено людські статуетки, вбрані в одяг, що нагадує сорочку, а на грудях – візерунки, подібні до вишивки.
У 1893 році Вікентій Хвойка відкрив трипільську культуру на території України. За час численних досліджень було виявлено багато артефактів, серед яких і символіка українських вишитих орнаментів на кольчугах трипільців.
Заглиблюючись в історичні дані давньогрецького вченого-мандрівника Геродота, можна з’ясувати, що вишивку для прикраси свого одягу також використовували скіфи – етнос, який будував першу державу на території причорноморських степів. Проте варто зауважити, що знання давньогрецького історика здебільшого базувалися на розповідях місцевих, а про скіфів Геродотові розповів Тімн, так званий скіфський намісник Ольвії.
За часів Київської Русі мистецтво вишивки оцінила сестра князя Володимира Мономаха – Анна Янка, яка наприкінці ХІ століття заснувала в Києві школу, де дівчата могли навчатися вишивці золотом і сріблом.
Отже, вишита сорочка споконвіку супроводжувала українців. У ХІХ столітті традиція носіння символічного вбрання поширилася серед українців і набула масового характеру. Водночас з Європи прийшла нова технологія – вишивання хрестиком. Тож вишиту сорочку замовляли у майстрині буквально для всієї родини.
Серед інтелігенції носіння вишитої сорочки популяризував Іван Франко, який вдягав її з європейським костюмом-трійкою, тобто з піджаком, жилетом та штаньми Творчий підхід українського інтелігента наслідували, адже це справді була новаторська інтерпретація, в якій одночасно поєднувалися як традиції, так і модерні запити епохи. Тоді відбувалося відродження нації.
Проте за часів радянщини традиційне українське вбрання викорінювалось, спрощувалося, спотворювалося. Під час операції «Вісла» (етнічної чистки) українцям, яких примусово та назавжди депортували на західну частину Польщі, було заборонено брати з собою вишиту сорочку. Вишиванку можна було взяти лише у випадку – якщо орнамент був випоротий. Тож деякі українці, не бажаючи робити цього, закопували сорочки в дубових ящиках у землю. Багато хто так і не повернувся додому, однак інформацію про закопані сорочки передавали з покоління в покоління. Нащадки деяких із цих українців знаходили символічне вбрання ще в 1990-х роках.
У 1970-1980-х роках за сприяння комуністичної ідеології поширилося таке явище, як «шароварщина». Звичаї, традиції, обряди та інші українські сфери життя були навмисно спотворені та спрощені. Традиційне українське вбрання набуло примітивного, тривіального вигляду, чому протегував тодішній кінематограф та радянські ансамблі. Українцям намагались прищепити комплекс меншовартості. Вишита сорочка з маками, широкі шаровари яскравого кольору та пластикові вінки – усе це ніколи не було притаманно українському традиційному вбранню.
З 2014 року українці почали все більше звертатися до витоків та автентичної культури. Після початку широкомасштабного вторгнення інтерес до традиційної культури значно підсилився. Нині вишиванки увібрали в себе колорит давніх та сучасних елементів. Адже кожен вкладає свій сакральний сенс та символізм у геометричні візерунки та орнаменти.
Київський національний код
Винятковість київських сорочок була у комірах-стійках, пишних рукавах та низі, що оздоблювався зубцями.
Сорочки переважно шили з лляного та конопляного полотна, яке майже в кожній хаті виготовляли селянки. Для сорочки необхідно було 7 км ниток. У той час бавовна була дуже дорогою. Нитки з неї привозили зі Сходу через Крим. Їх використовували для прикрашання найдорожчого одягу.
Після скасування кріпацтва в 1861 році та початку економічного піднесення ресурси для вишивання сорочок стали більш доступні.
З’явилася можливість придбати фабричне бавовняне тонке полотно, нитки, хімічні барвники. Тому завдяки м’якій фактурі, простоті догляду та яскравому білому кольору багато вишиванок на Київщині стали виготовляти саме з бавовняної тканини. А реклама тодішньої парфюмерно-косметичної компанії «Брокар і Ко», друкуючи прості схеми вишивання хрестиком на обгортках від мила, поступово витіснила традиційні технології вишивання.
Втім інші техніки також були поширені на Київщині, серед них: «вирізування», «лиштва», «зерновий вивід», «настилування», «набирування», «верхоплут», «штапівка», «коса гладь» тощо.
Київська вишивка відрізнялася простими геометричними орнаментами, часто подібними до квітів. На сорочках переважали зірки, ромби й квадрати. Також існували більш деталізовані мотиви, які включали троянди, маки та інші рослини. Рідше використовувалися тваринні мотиви, такі як голуби чи лелеки. У ХХ столітті стали популярнішими вишивки з інших регіонів – слобожанські, гуцульські та галицькі.
Київська вишита сорочка виконувалася здебільшого в білих, червоних та чорних кольорах. До половини ХІХ століття замість чорного кольору частіше використовували синій, адже чорний швидко линяв. Цікаво те, що першу сорочку для дівчинки робили з маминої вишиванки, а для хлопчика – з татової.
На противагу жіночим сорочкам, чоловічі оздоблювалися вишивкою на манжетах, маніжках та комірах, а на рукавах вишивка була відсутня.
Так як сорочки вдягали всюди та завжди, їхній вигляд залежно від певних днів відрізнявся. Наприклад, на весілля вдягали сорочку на тонкому білому полотні, рукава якої повністю прикрашали червоною вишивкою. Часто жінки все життя зберігали весільні сорочки в дерев’яній скрині. Старші жінки носили простіші, менш барвисті блузки з меншою кількістю вишивки. У будні одяг був приглушеним і практичним, але таки оздоблений простою, скромною вишивкою. У піст також уникали яскравих кольорів у вбранні. Вдягали сорочки, де вишивка була білою, чорною, синьою або коричневою.
Актуальність
Вишита сорочка залишається ключовим елементом української культури. Століття тому вона була не лише елементом убрання, а й символом міцності та національної ідентичності.
Завдяки поширенню цієї унікальної культурної особливості відзначається Всесвітній день вишиванки, який став символом національної гордості та солідарності.
До речі, 2012 року в Києві дизайнерка Олена Буреніна створила стилізовану вишиванку для американської співачки Мадонни. А в 2015-ому щомісячний журнал VOGUE назвав вишитий одяг трендом сезону.
Вишиванка як символ національної традиції та самовираження залишається ключовим елементом української культури та стає все більш популярною в світі.
Дарія ФРОЛОВА
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
