Тут у найзапеклішому бою на початку широкомасштабної війни полягли близько сотні бійців з різних куточків України. Вони протистояли півтисячній армії ворога і не допустили кремлівську нечисть до Києва, стримавши й відправивши на той світ елітні підрозділи десантних військ російської федерації та морської піхоти. Це була одна з перших перемог на початку широкомасштабної війни.
МАЛЕНЬКЕ СЕЛО СТАЛО ВЕЛИКИМ ЩИТОМ
Битва за Мощун — один із переломних моментів в історії сучасної України. Стратегічний об’єкт, який відкривав шлях на Київ. Але не допустив прориву. Тут зруйновано майже 80% домогосподарств. За інформацією Київської обласної військової адміністрації, внаслідок російської військової агресії постраждали всі будинки.
Зранений ліс… Серед розстріляних сосен і дубів, мовчазних свідків страшних злодіянь терористів, видніються квіти. Їх багато… Як і наших воїнів, які віддали свої життя, аби не допустити вторгнення в столицю. Світлини захисників височать на зрешечених осколками деревах. З них споглядають сповнені життям хлопці й дівчата. Молоді, старші й зовсім юні. Вони приїхали сюди з різних областей, аби захистити серце України — Київ. З усіх боків майорять жовто-блакитні прапори.
Павло Лолашвілі завжди підгодовує кота, що оселився на меморіалі.
А ще тут живе кіт. Ходить між окопів неспішно, неначе береже спокій загиблих захисників. Павло — брат полеглого у бою під Мощуном Бадрі Лолашвілі приїздить сюди кожні вихідні. Вмикає гучномовець, з якого звучать прізвища загиблих, поливає квіти, годує кота…
«Хай чують наші захисники й захисниці свої імена. Нехай знають, що ми їх шануємо і пам’ятаємо, — говорить зболеним голосом Павло Лолашвілі. — Завдяки їхньому героїзму і мужності ми зараз живемо в українській столиці. Якби тоді хлопці не стояли на смерть, а оборона була прорвана, бої вже велися б десь у Києві».
СВЯЩЕННИЙ ОБОВ’ЯЗОК — ПАМ’ЯТАТИ ПРО КОЖНОГО БІЙЦЯ
13 березня 2022 року рідні втратили зв’язок із військовим Бадрі Лолашвілі. Майже два місяці родина сподівалася на краще. Брат Павло за допомогою власних зв’язків шукав його в російському полоні. Але тіло відомого новатора освіти знайшли через два місяці в засипаному окопі у лісі біля села Мощун на Київщині, де він прийняв останній бій.
Частина відновлених окопів.
З того часу Павло разом з мамою Ларисою Павлівною не пропускають жодних вихідних, аби навідати найближчу людину. Більше того, вони взяли на себе священний обов’язок — допомогти рідним знайти й встановити імена тих, хто в боях за Мощун віддав своє життя. Вони гуртують довкола себе родини, які втратили в цьому вирішальному бою своїх рідних та близьких.
«Я виходив на зв’язок з тими родинами, хто втратив тут близьких. Ми спілкувалися. Кожен тиждень якась із сімей просила мене відвезти їх на місце, де загинув їхній син, брат, донька…», — розповідає Павло.
Люди їхали з різних областей України. І тоді Лариса Павлівна запропонувала організувати спільну зустріч.
Лариса Лолашвілі
«Ми близькі, бо у нас одне горе на всіх, — говорить Лариса Павлівна. — Чому б нам не об’єднатися і разом не берегти світлу пам’ять про наших дітей. На пів року після мощунської битви приїхали 33 родини».
«Ми з мамою порахували, що буде десь 60 людей, — продовжує Павло. — Попросили дати нам у користування актову залу у сільському клубі. Зняли відеоролик, де по 30 секунд розповіли про кожного загиблого бійця. На вшанування пам’яті тоді зібралося понад 250 людей. Приїхали не лише рідні, а й друзі, колеги, зайшли місцеві мешканці. Адже для багатьох із них ті дні — найтрагічніший спогад, а бійці — їхні рятівники. Приїхали також на вшанування воїни, які лишилися живими після пекельного бою. Вони, до речі, допомогли нам встановити чимало фактів тих подій».
Крім військових 72-ї окремої механізованої бригади Чорних Запорожців, Мощун захищали бійці з полку «Азов», батальйону оперативного призначення імені Кульчицького (добровольче формування Національної гвардії України), спецпризначенці «Омега», тероборонівці, а також невелика група воїнів з інтернаціонального підрозділу.
З того часу родина Лолашвілі почала жити тим, аби встановити імена всіх загиблих та облаштувати меморіальний комплекс у мощунському лісі, де точилися жорстокі бої за Київ. Спільними зусиллями розчистили територію від сміття, облаштували під’їзну дорогу, відновили частину окопів, встановили імпровізовану сцену та місце для зібрання людей.
До річниці Мощунської битви встановили імена 54 загиблих захисників. Тож родина Лолашвілі вирішила, що приміщення сільського будинку культури точно буде замало. Потрібно орендувати більшу залу.
НА ПЕРШУ РІЧНИЦЮ ПРЕЗИДЕНТ ЗЕЛЕНСЬКИЙ ВІДВІДАВ МІСЦЕ ВЕЛИКОГО ПОДВИГУ УКРАЇНЦІВ
На річницю вшанування пам’яті захисників України, які загинули під час оборони та звільнення від російських загарбників села Мощун, приїхав Володимир Зеленський.
Президент Володимир Зеленський у Мощуні. Фото: Офіс Президента
Фото: офіс Президента
Глава держави віддав шану загиблим захисникам України біля пам’ятного знака «Янголам Перемоги» і наголосив, що битва за Мощун стала одним із переломних моментів в історії сучасної України.
«Опісля ми провели захід із вшанування пам’яті загиблих у Київському палаці дітей та юнацтва на Арсенальній. Директорка Оксана Добровольська відгукнулася одразу і допомогла нам все організувати. Прийшло з пів тисячі людей», — продовжує свою розповідь Павло.
У залі панувала особлива атмосфера, згадує брат загиблого військового. Під мерехтіння свічок і лампадок лунали пісні та вірші, які щемом озивалися у серцях присутніх.
«На жаль, ніякі слова вже не повернуть наших найдорожчих людей. Кожен із них Герой, бо поклав життя на вівтар незалежності України. Захисники й захисниці з різних куточків України. На сьогодні ми разом встановили імена 94 загиблих бійців, — констатує Павло. — В пам’ять про них ми маємо створити Національний меморіальний комплекс у мощунському лісі „Янголи Перемоги“. Це не може бути пам’ятник місцевого значення. Бо всі ці люди приїхали на захист столиці. Вони відважно стали в один із найважливіших боїв історії».
Наразі родина відкрила благодійний фонд імені Бадрі Лолашвілі, аби законно оформити всі необхідні папери.
«Я не прошу ні в кого грошей. Я лиш хочу, щоб все було законно, аби меморіал для полеглих воїнів назавжди лишився місцем увіковічення пам’яті», — наголосив брат загиблого героя.
«Я ЖИВУ У НЕЗАЛЕЖНОМУ КИЄВІ, ЗАВДЯКИ ЦИМ ВОЇНАМ»
Під час спілкування з Павлом Лолашвілі, до меморіалу «Янголи Перемоги» у цей день, 19 серпня, навідалося чимало людей. Євгенія приїхала з Києва, аби полити квіти. Жінка зізнається, що особисто не знала жодного загиблого захисника, але переконана, що саме завдяки їм вона продовжує жити у незалежній столиці.
киянка Євгенія
«Коли я маю вільний час, я їду сюди полити квіти й поплакати, — витирає сльози киянка. — А як тут можна стриматися? Погляньте на обличчя цих хлопців і дівчат. Їм би ще жити й жити. Але вони полягли в бою за свою країну. Впевнена, що тут в пам’ять про їхній подвиг мають побудувати гарний меморіал. Щоб з усіх куточків України сюди приїжджали не лише рідні загиблих, а кожен свідомий українець міг прийти й подякувати за те, що живе у вільній країні».
Прийшла цієї святкової суботи до «Янголів Перемоги» і місцева мешканка, 78-річна Ніна Олексіївна. Вона очевидиця тих кровавих боїв. Багатьох із солдатів знала особисто. Між залпами артилерії й розривами снарядів бігала до армійців телефон заряджати.
Пані Ніна принесла до меморіалу посвячені яблука й виноград. А того злощасного березня 2022-го під кулями носила хлопцям і дівчатам борщ, зрази з м’ясом, картоплю, яйця…
Ніна Олексіївна — очевидиця подій. Знала особисто багатьох захисників.
Ніна Олексіївна розповідає про хлопців і дівчат, з якими спілкувалася.
«Ми ось тут через дорогу живемо. Це дачний масив. З усіх мешканців на початок вторгнення лишилися тільки удвох з сусідкою Анькою. Ділилися всім, що мали. А куди нам їхати? У нас кури, коти, собаки. Це наша земля. Усе життя тут щасливо жили. Прийшли кляті росіяни. Бодай вони повиздихають. Як же шкода цих українських дітей. Вони мужньо стояли до останнього. Приходжу тепер сюди й плачу. А вони дивляться на мене… Зі світлин», — витирає сльози пані Ніна.
Загарбники безжально обстрілювали село та позиції українських захисників. Через ці обстріли село стало одним із найбільш знищених сіл в Україні.
Мощун і позиції захисників кілька разів переходили з рук у руки й щоразу, під час атак, Україна втрачала своїх кращих синів та дочок. Але вони здійснили неймовірний подвиг. Подвиг, про який мають знати всі.
«На це пам’ятне місце будуть приходити різні покоління, аби віддати шану та передавати історію про українських Героїв», — підсумував Павло Лолашвілі.
Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ», фото авторки
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
