Невелика дерев’яна церква наповнена квітами. Сюди прийшли ті, хто дізнався учора звістку про те, що публіцист, який пройшов через політичні табори в срср, Василь Овсієнко, пішов у засвіти.
Він був скромною людиною й уникав публічності. Втім, на прощання до храму прийшло стільки людей, що вони не поміщались у маленькій церкві.
Відспівували Василя Овсієнка у храмі Різдва Пресвятої Богородиці на Совках.
На подвір’ї стояли чоловіки й жінки різних поколінь. Вони згадували періоди життя, коли разом з Василем Овсієнком боролись, працювали, вчились.
Батько українського бестселера, письменник та журналіст Василь Шкляр прийшов на прощання з букетом соняшників. Він зізнався, що Василя Овсієнка знає зі своїх студентських років.
Василь Шкляр, лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка у галузі літератури.
«Я Василя Овсієнка знаю з 1968 року, коли я вступив в університет Тараса Шевченка, а Василь був курсом старше. Він до читальної зали буквально біг. І не виходив з неї, коли всі розважалися. Василь нас багато чому навчив, скажімо, коли співають зі сцени «Заповіт» Тараса Шевченка, треба всім підводитись. Для нас, сільських хлопців та дівчат — це було новим. А потім, після повернення із заслання вже, Василь надрукував першу книгу «Світло людей».
Саме у студентські роки Василь Овсієнко став на шлях критичного ставлення до того, що відбувалось з правами людини у радянському союзі.
Бажання знати правду і працювати на ідею Незалежності України привели Овсієнка до поширення так званого самвидаву, а згодом він став членом Української Гельсінської Групи. Невдовзі він став чи не наймолодшим політв’язнем радянських концтаборів.
Рефат Чубаров (крайній ліворуч) та Мустафа Джемілєв (крайній праворуч) прийшли попрощатись з Овсієнком
Попрощатись з Василем Овсієнком як з правозахисником, який не зламався у часи, коли про незалежність мільйони навіть не думали, а тих, хто думав, саджали у в’язниці та табори, прийшли й Голова меджлісу кримськотатарського народу, український кримськотатарський політик і громадський діяч Рефат Чубаров. А також Мустафа Джемілєв, один із провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політичний в’язень.
Мустафа Джемілєв переконаний, що завдяки українським дисидентам країна виборола Незалежність. А Василь Овсієнко був одним з них і зберіг пам’ять для наступних поколінь.
«Завдяки йому народ України багато знає про правозахисний рух. Це був героїчний видатний рух. Я пригадую британський журнал „Індекс“ написав, що 45% дисидентів та правозахисників були українцями. Так що внесок цього руху у здобуття Незалежності й становленні державності величезний. Якраз Незалежність і державність Україні не подарував ніхто — її здобули дуже великою кров’ю і ціною. У тому числі подвигами таких скромних і дуже сильних людей як Василь».
Йосип Зісельс познайомився з Василем Овсієнком наприкінці 70 років
Овсієнко понад 13,5 років провів у радянських концтаборах Мордовії та Уралу.
«Блаженні чисті серцем», — ці слова сьогодні згадували у храмі, під час прощання з Василем Овсієнком. Фраза із «Заповідей блаженства» — найточніша його характеристика, — кажуть ті, хто знав його життєвий шлях. Як йому вдалось зберегти цю чистоту?
Йосип Зісельс, громадський діяч та дисидент єврейського походження, діяч українського єврейського руху, виконавчий співпрезидент Ваад України, виконавчий віцепрезидент Конгресу національних громад України, який був учасником УГС, розповів просто:
«Деякі люди вміють бути вірними собі, своєму вихованню, батькові-матері та отриманому у церкві, куди вони ходили в дитинстві. Багатьом це не вдається, але Василь це зберіг».
Він згадав, що познайомився з Овсієнком, коли Василь вийшов із зони вперше, а Йосип ще не зайшов туди вперше.
«Це було наприкінці 1970-х років. Він був тихою і дуже скромною людиною. У нього був дуже міцний внутрішній стрижень. І це вело його через все життя — і через зону і поза зоною. Він не привертав увагу, але зробив таку величезну роботу — ми на нього всі молились останні 30-40 років. Василь зібрав дані про всіх політв’язнів, краще нього це ніхто не знав. У нього всі записи були систематизовані, він їх публікував. Дуже багато хто брався за такі матеріали, правозахисні групи — Харківська, наприклад, і всі звертались до нього по допомогу. Бо він був попереду всіх!»
Філософ, публіцист, історик дисидентського руху, співробітник Харківської правозахисної групи, Василь Овсієнко мав чітко визначену місію. Саме це дало змогу йому зробити дуже важливий внесок у збереження історії правозахисного руху.
Степан Хмара, герой України, розповів, як Овсієнко зберіг для українців вірші Стуса, написані поетом у таборі.
Герой України, борець за незалежність, український політик, дисидент в період перебудови та довголітній політв’язень радянських концтаборів, Степан Хмара, вважає, що величезна заслуга Овсієнка, що він залишив добру пам’ять про своїх співкамерників, дуже відомих українців як, наприклад, Василь Стус.
«Я вважаю, що це був подвиг — він вивчив всі вірші Василя на зоні напам’ять. І він їх виніс на волю. Завдяки йому вони не втрачені для українців! Оце я вважаю, чи не найбільша заслуга. Адже ця поезія — загальнонаціональний здобуток. Овсієнку Бог недарма дав таку добру пам’ять, не у всіх вона є. Така була його місія!»
Вахтанг Кіпіані повідомив, що Овсієнко ходив по школах та ліцеях, розповідаючи юним українцям про правозахисників та політв’язнів, які боролись за незалежність.
А український журналіст, публіцист, письменник, історик Вахтанг Кіпіані згадав жарт Василя Овсієнка, якого посадили у 1973 році, тоді як більшість «замели» у 1972: «Я вскочив у останній вагон!», — любив казати покійний.
Так сталось, що Василю Овсієнку його викладач Лісовий давав «самвидат» для поширення. Відтак у таборі, де опинився Василь за вільнодумство, він був одним з наймолодших. Йому судилось побачити й «святих стариків» — так звали українців, що сиділи у таборах з 1948-49 років, не виходячи на волю. А згодом Овсієнко на засланні дочекався тих, кого посадили за участь в Гельсінський правозахисній групі.
Між його двома «відсидками» у таборах політв’язнів був лише короткий період на волі.
«Фактично два найбільші покоління — ті, що зі зброєю воювали за Україну, і ті, що словом — культурницькими ініціативами чи правозахисною діяльністю, він поєднав і застав. А у Незалежній Україні він став таким „провайдером“ цінностей ідей дисидентства у молодіжному середовищі. Він мав тисячі зустрічей зі школярами, ніколи не відмовлявся йти до дітей, щоб розповісти свідчення історії. Ніхто так не їздив до дітей! Багатьом людям він голосом свого покоління розповів про тих, хто сидів у таборах. 90% свідчень Овсієнка — не про себе, а про інших».
Кіпіані вважає, що внесок Овсієнка у збереження пам’яті про людей рухів опору — ніколи не буде оцінений на повну. Бо кожного разу, коли ми читатимемо в інтернеті чиюсь статтю — ми будемо читати свідчення Овсієнка, на якого автор може й не послався, але використав.
За такими спогадами Овсієнко їздив у далекі села до тих, хто провів по чверть століття у таборах, але не розповідав про себе. Він зберіг усі ці свідчення.
Що буде з архівами Василя Овсієнка?
Частину, за словами Вахтанга Кіпіані, він передав за життя у Музей шістдесятництва, частину — у бібліотеку Вернадського, дещо ще треба буде розшифровувати та передати музеям. Спадщина велика, і це подарунок для істориків та журналістів.
Храм ПЦУ, де відбувалось прощання з Василем Овсієнком.
Слабоспицький Олег, громадський активіст також прийшов на прощальну службу до храму. З покоління, яке народилось та виросло в Незалежній Україні, розповів про вплив особистості Василя Овсієнка на молодь:
«У 2011-2012 роках я почав знайомитись з правозахисним рухом в умовах радянської окупації. Василь Овсієнко для мене — світлий приклад людини, яка перемогла радянську систему, по-друге — донесла до нашого покоління, яке виросло при Незалежній Україні, чому варто боротись за Україну і не зламатись у складних обставинах. Тому, що його покоління боролось у складніших умовах, ніж зараз. Тому, що зараз ми маємо незалежну Україну, тоді вони за неї тільки боролись».
Саме Овсієнко був співорганізатором вшанування пам’яті Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина. Це був світлий образ людини-літописця дисидентського руху.
«Ми розуміємо, що відходять зараз титани — вони пропускали через себе кожну історію боротьби та затримань за навіть листівку», — визнав Олег Слабоспицький.
Після того як церковний хор проспівав «Вічну пам’ять!» прозвучала стрілецька пісня на вірш Богдана Лепкого «Журавлі», яку вважають народною.
Рідні розповіли, що Василь Овсієнко заповів поховати його на Житомирщині, де на цвинтарі у селі Ставки, в Радомишльському районі, покоїться його мама.
Василь Овсієнко, філософ, журналіст, правозахисник, дисидент-шістдесятник, створив історіографію правозахисного руху. Відео: «Вечірній Київ»
Читайте також:
«Понад 13 років у таборах: помер відомий дисидент і політв’язень Василь Овсієнко».
«У Києві відзначають річницю перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого».
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
