«ТАКА Є ТІЛЬКИ У НАС І У ЗАЛУЖНОГО»
Перше, що привертає увагу в культурно-просвітницькому центрі — виставка вишиванок. Це не звичайне національне вбрання, а одяг з неймовірною історією. Українці — нація нескорених, які вільні творити своє майбутнє.
Вишиванка воїна, Героя України Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі). Фото: Сніжани Божок
«Саме в цій вишиванці Дмитро Коцюбайло (позивний Да Вінчі) отримав з рук Президента Володимира Зеленського найвищу державну нагороду — звання Героя України, — показує пані Ірина сорочку легендарного військового, який віддав життя за Україну. — Її створила для Дмитра майстриня Олександра Теліженко. Це був символічний подарунок захисникові від його побратимів. Вишиванку нам передали рідні загиблого».
Да Вінчі долучився до сил опору російському вторгненню ще у 2014-ому, коли йому було 18. Це перший доброволець, який отримав звання Героя прижиттєво.
Ірина Верігіна показує вишиванку, як у Валерія Залужного. Фото: Сніжани Божок
«А ось така є тільки у нас і у Залужного, — посміхається Ірина. — Неймовірно талановита майстриня Марія Шелудько відтворила для «залізного генерала» візерунок вишиванки свого героїчного прадідуся зі Львівщини, який пройшов у ній всю Другу світову війну неушкодженим. Марія створила дві ідентичні — одну для нашого генерала, а іншу для «Цінностей».
Кожна вишиванка має неймовірну історію. І коли про цю виставку дізнаються відомі українці, то буває, що самі охоче діляться своїм національним вбранням. Так було з головою Державної прикордонної служби Сергієм Дейнеко:
Вишиванка голови Державної прикордонної служби Сергія Дейнеко. Фото: Сніжани Божок.
«Сергій Васильович зайшов до нас на виставку і запитав, чому нема вишиванки прикордонників, адже саме вони першими зустріли ворога і взяли на себе бій. Вже за кілька годин головуючий приніс власну вишиванку. На згадку про героїчних колег».
Є серед національного вбрання і справжня інновація — перша у світі бойова вишиванка. Її особливість у тому, що будь-який воїн може самостійно нашити собі готовий піксель, навіть сидячи в окопі.
Перша у світі бойова вишиванка. Фото: Сніжани Божок
«У вишитих елементах, сховані слова захисту, які оберігають захисника на фронті, — акцентує співбесідниця. — Серед наших військових чимало хлопців, які залюбки нашили собі такі пікселі на військовий одяг. Це ж по суті генетичний код нашої нації».
Особливу увагу приковує жіноча військова вишиванка «Мілітарі». Колектив In-popit створив цю диво-річ, адже поруч із чоловіками на захист України стали тисячі жінок. На цьому вбранні дивним чином поєднуються вертоліт, байрактар, літаки й горлиця з квітами:
Жіноча військова вишиванка. Фото: Сніжани Божок
«Жінка все одно лишається жінкою і є оберегом родинного гнізда, тому не дивно, що тут є птаха і квіти. Але наші сучасні жінки стали на захист країни й освоїли снайперські гвинтівки, бойові дрони, артилерійські установки. Тому й вишитий малюнок настільки неординарний. Днями до нас завітали гості із Туреччини, то вони одразу, коли побачили цю вишиванку, голосно мовили: «О, байрактар!».
ЖІНКА ЗІ СТАЛІ
Між вишиванок — підписані прапори з різних військових бригад, які нагадують про незламність захисників і захисниць України, що боронять рідну землю від окупанта, і про те, якою ціною дістається всім українцям Перемога. Одним із перших тут з’явився прапор 36-ї окремої бригади морської піхоти. Військові підписали його для «Цінностей», адже одним зі своїх основних завдань центр вважає підтримку й реабілітацію учасників бойових дій.
«Для мене особисто ця бригада близька, бо мій племінник — морпіх і нині перебуває в російському полоні, — ділиться особистим Ірина Верігіна. — Прапор завжди вважався військовою святинею, під якою об’єднуються вірні своєму обов’язку воїни, з якою вони йдуть у бій».
Для пані Ірини ця символіка є безцінною. Бо вона із тих, хто першими заглянув ворогу в очі. Коли у березні 2014-го на Сході розпочалася війна, жінка була заступницею голови Луганської ОДА. Та вже на початку травня керівник області Михайло Болотський втік і Верігіну призначили керівником Луганської області.
2014 рік. Луганщина. Фото: з архіву Ірини Верігіної
На жіночі плечі ліг важкий тягар великої відповідальності. Але вона не здалася, навіть попри те, що окупанти спалили її квартиру, будувала далі блокпости, коригувала роботу української армії, налагодила доставку гуманітарної допомоги на Луганщину. Тоді українська армія мала значні успіхи і визволила такі населені пункти області, як Щастя, Сєверодонецьк, Лисичанськ, частину Станично-Луганського та Попаснянського районів.
На юридичному фронті пані Ірина теж вела активну боротьбу з окупантами: разом з командою «Сила права» в українських судах доводила факти агресії рф та окупації України з перших днів війни. Усі події зафіксовано. А Голосіївський районний суд міста Києва виніс ухвалу в справі «Ірина Веригіна проти рф», у якій наклав арешт на виплату кредиту обсягом 3 мільярди доларів, який Україна отримала від росії в період режиму януковича.
«Я була друга в розстрільних списках, — розповідає колишня очільниця Луганщини. — Перший у списку терористів був активіст організації „Народний фронт Луганщини“ Григорій Пригеба. Мені довелося виїхати і дивом зберегти життя. Коли покидала Луганськ, в погоню за мною кинулися чеченці, яким дали завдання захопити мене в полон. Вдячна своєму водієві Олегу Козловському, який зумів відірватися від переслідувачів. Він, до речі, з перших днів широкомасштабного вторгнення став на захист держави і досі він у лавах ЗСУ».
Зі слів пані Ірини, їй тоді довелося змінити чотири машини. Коли проїжджала через блокпост сепаратистів у місті Щастя, врятувало те, що перевіряючі були п’яні й не впізнали:
«Мої фотографії висіли на цьому блокпості. Я виїхала, але не припинила боротьбу. Одна з перших виграла суд і мене визнали переселенкою, в результаті агресії російської федерації».
Недарма, про цю жінку кажуть, що вона зі сталі. Але наразі своїм основним обов’язком пані Ірина вважає допомагати тим, хто в умовах масштабної війни цього потребує.
ВОЄННИЙ ХЛІБ І ЛЯЛЬКИ-ОБЕРЕГИ
Ідея створення центру психологічного відновлення «Цінності» виникла у голови Міжнародного жіночого руху «За сімейні цінності» Наталії Федорчук. Жінка багато років займається благодійністю, зокрема волонтерством. Під час пандемії короновірусу допомагала медикам, під час війни — військовим та переселенцям. За її ініціативи був створений фільм «Якби не українці», в якому яскраво продемонстрували силу духу, шану власним традиціям та вплив українців на світові досягнення.
Наталія Федорчук серед військових, які проходять реабілітацію. Фото: з архіву «Цінностей»
Фільм: «Якби не українці»
«Ми вирішили розказати декілька історій про неймовірно талановитих людей — наших предків і наших сучасників. Їхній внесок у розвиток цивілізацій і держав. Адже війна іде не лише за наші території, ми захищаємо свій історичний, культурний, технологічний і науковий спадок», — поділилася ідеєю створення фільму «Якби не українці» громадська діячка.
Тож не дивно, що навколо пані Наталії у цей складний час і об’єдналися жінки, які мають у собі сили й бажання допомагати.
Світлана Зброй одна із них. До війни у жінки був власний бізнес. Нині вона створює ляльки-обереги, українське вбрання й барвисті віночки до нього. А під час візиту журналіста «Вечірній Київ» до «Цінностей», жінка якраз випікала хліб:
Світлана Зброй. Фото: з архіву «Цінностей»
«Ці хлібці ми називаємо воєнними, бо випікати почали їх у перші дні вторгнення. Тоді у них була потреба. З тих пір хліб став для нас символічним і нині ми частуємо ним наших гостей».
В одній із кімнат центру, у пані Світлани справжнє жіноче царство. Тут тобі й українське вбрання, й вінки, які обожнюють приміряти гості, але особливу увагу майстриня приділяє саме лялькам-оберегам. Вони, до речі, незвичні: великих розмірів, у кишеню точно не вмістяться, але здатні захистити навіть будинок, розповідає пані Світлана одну з історій:
Ляльки-обереги. Фото: Сніжани Божок
Жіноче царство майстрині. Фото: Сніжани Божок
«Я дарую ляльки, не вмію продавати. Ось так одну з них подарувала своїй подрузі. Вона живе неподалік Києва по Житомирській трасі. Там у їх було пекло. Коли почали бомбити з повітря, на їхній будинок ворожий літак скинув снаряд і він розбив дах, впав на ліжко і не розірвався, — запевняє Світлана. — На те саме ліжко, де лежала лялька-оберіг. Моя подруга тоді мені так і сказала: «Ти врятувала нам життя».
Ляльки справді дуже позитивні й гарні. З ними обожнюють гратися дітки, які приходять в Центр разом з батьками. Коли знайомі цікавляться, чи не набридає Світлані створювати ляльки, вона каже, що ніколи їх не покине. Буде творити та експериментувати. Бо вони несуть в собі добро і бережуть українців.
«КРИМ ЗАВЖДИ БУВ І Є УКРАЇНОЮ»
26 червня у Цінностях відзначали день кримськотатарського прапора. Це неофіційне свято, що відзначається за рішенням органів самоврядування кримськотатарського народу з 2010 року, символізує єдність, наступність поколінь кримських татар та їхню боротьбу за свободу.
Під час зустрічі з Ахтемом Сеїтаблаєвим. Фото: з архіву «Цінностей»
«Для нас Крим завжди був і є Україною. Ми запросили до нас на творчу зустріч Заслуженого артиста АРК, українського актора, режисера кримськотатарського походження, а нині нашого військового Ахтема Сеїтаблаєва (позивний „Саід“). Це був вечір неймовірної атмосфери, — ділиться Ірина Верігіна. — А також відкрили ще одну незвичну виставку — шевронів Артема Скибина. Він художник. Кримський татарин, який розробив військові шеврони. Їх погодило Міністерство оборони України. Ця виставка триває досі. На неї залюбки приходять подивитися наші військові. Потім вона поїде до Туреччини».
Особливе місце тут відводять книгам. Бібліотеку поповнюють мало не щодня. Днями ротарійці подарували центру «Цінності» унікальні словники, де на кожне російське слово — понад десяток українських синонімів.
Словники академіка Кримського. Фото: Сніжани Божок
«Словники були написані академіком Кримським у 1924-1933 роках. На кожне російське слово — десять-п’ятнадцять українських. Сталін дав завдання знищити їх. Ці словники наразі відновили, перевидали й тепер завдяки нашим друзям ми маємо їх у своїй бібліотеці, — показує пані Ірина. — Тож якщо ви досі не можете вивчити рідну мову — наші словники стануть вам у нагоді. Не дарма, про академіка Кримського казали, що він «найкращий кримський подарунок Україні».
«ТУТ ПАНУЄ СПРАВЖНЯ УКРАЇНА»
Загалом у культурно-просвітницькому центрі «Цінності» багато цікавого. Тут щоп’ятниці збирається активна молодь, аби поспілкуватися англійською «FrendlyEnglish». Мало не щодня проводять різноманітні майстер-класи і тренінги, підтримують творчих майстринь з інвалідністю і допомагають реалізувати їхні вироби:
Фото: Сніжани Божок
Фото: Сніжани Божок
Фото: Сніжани Божок
Фото: Сніжани Божок
«Домоткані шопери-сумки з вишивкою, аксесуари для телефонів, прикраси на будь-який смак і гаманець. Тут ми їх реалізуємо, а гроші повертаємо нашим майстриням. , — продовжує свою розповідь Ірина Верігіна. — Ось у нас ще виставка танжерів. Їм понад 200 років. Поки вони на стіні, але як буде Перемога, ми їх дістанемо і будемо частувати з них усіх наших гостей. У нас на цей день є і пляшечка українського вина, яке представлене у музеї Бордо у Франції. Його виготовляють в Одесі, яку нині обстрілюють. Але ми віримо, що вже скоро ми обов’язково відкоркуємо її».
У центрі «Цінності» підтримують все українське. Тому і жінки засновниці, і волонтери, ба навіть гості приходять сюди у вишиваному вбранні.
Тож якщо ви в столиці шукаєте духовну українську скарбницю, або підтримку чи надійне плече, завітайте в «Цінності» — тут панує справжня Україна. Центр знаходиться за адресою: вулиця Володимирська, 69.
До теми: У переліку нематеріальної культурної спадщини України з’явилися нові обряди, рукоділля та ремесла: бджільництво з Луганщини, гуцульська техніка дереворізьблення, святкування Маланки з Франківщини, прикраси з бісеру з Прикарпаття та традиційна вишивка з Гадяча.
Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
