Унікальні фотографії були вперше опубліковані у раритетному виданні «Київ. Церковна архітектура XI-XIX століття: візантійське зодчество та українське бароко». Раритетне видання побачило світ у 1923 році в Мюнхені накладом лише у 100 примірників. Репринтне відтворення цієї унікальної праці було видане у Києві лише у 1999 році видавництвом «Техніка».
Зараз їх оприлюднили у телеграм каналі спільноти «Ретро Київ»
ХТО ТАКИЙ ГЕОРГІЙ ЛУКОМСЬКИЙ
Георгій Лукомський. Фото: Вікіпедя
Ім’я Георгія Лукомського маловідоме поціновувачам мистецтва, хоча його можна вважати одним із найкращих дослідників історії архітектури України.
Георгій Крискентійович Лукомський — народився 2 березня 1884 році в місті Калузі, помер у 1952 році у Ніцці (Франція). Батько, збіднілий дворянин із Поділля, згідно із сімейною легендою, походив із роду Гедиміновичів. Брат Георгія, Владислав, історик-геральдист, підписував свої перші праці псевдонімом Ольгердович-Лукомський.
Ще в досить юному віці хлопець, який мав хист до малювання, захопився дослідженням архітектурних пам’яток. Згодом після закінчення реального училища він їде на навчання в Академії мистецтв у Петербурзі.
Великий успіх митцю принесла участь в об’єднанні «Світ мистецтва», де тогочасні художники публікували зображення тогочасних міст, краєвидів провінції та старовинним пам’яткам.
Після закінчення навчання в академії вийшли його статті, присвячені переважно українській тематиці: про Кам’янець-Подільський (1910), про українське бароко в (1911), про Вишнівець на Волині (1912).
У його творчій спадщині — малюнки, акварелі, монографії, наукові статті, рідкісні фотографії. На думку істориків архітектури, неможливо знайти ще когось, хто так багато зробив для дослідження українських пам’яток та відтворення їх у мистецтві на початку ХХ століття.
КИЇВСЬКИЙ ПЕРІОД ЖИТТЯ МИТЦЯ
Георгій ЛУКОМСЬКИЙ (1884-1952) листівка «Київ — святе місто Русі». Фото з відкритих джерел
Досліджуючи старовинні храми та ампірні маєтки в різних її куточках, він відчував їх як архітектор, поетизував їхню колишню велич, намагався врятувати їх від забуття та руйнування. Його досліджень древньої архітектури Волині й до сьогодні ніхто не перевершив.
Також цінність його наукових праць полягає в тому, що українці мають змогу побачити та уявити собі, як виглядали пам’ятки архітектури, які були варварські знищені в радянські часи.
Надзвичайно плідним був його короткий київський період, куди він переїхав у 1918 році. Там він очолив архітектурний відділ при Всеукраїнському комітеті охорони пам’яток історії та старовини, згодом багато уваги приділяв музею Ханенків — в еміграції він багато писав про колекцію музею та його творців.
У цей нелегкий періодісторії нашого міста, влада мінялася майже не щоміця. Артобстріли, постійні вибухи та бої стали для киян звичним явищем. Страждали пам’ятки та гинули приватні збірки.
Фотофіксація колекції Музею Ханенків роботи Георгія Лукомського. Фото з відкритих джерел
Коли під загрозою опинилося одне з найбільших художніх зібрань-колекція Музею Ханенків. Його власник-Богдан Іванович відійшов у вічність у 1917 році, а його вдова Варвара Ніколівна, попри тривожний час з Києва не поїхала, продовжуючи опікуватися мистецькими творами та цінностями.
З лютого 1919 року колекція перейшла у відання ВУКОМИСУ, що огранізувала Другий Київський державний музей. Науковим охоронцем призначили Георгія Лукомського. Перед ним стояло нелегке завдання створити музей, але зберегти його самобутність, яку так цінувала Варвара Ніколівна.
Георгій Крексентійович здійснив науковий опис колекції, розробив систему розміщення експонатів, підготував етикетаж. У цьому йому допомагали його друзі вчені — Данило Щербаківський, який описував українську старовину, Микола Макаренко досліджував археологічні пам’ятки, О.Дахнович — італійську майолику, якою захоплювалася власниця колекції.
Парадні сходи Музею Ханенків на світлині Георгія Лукомського. Фото з відкритих джерел
У результаті роботи склали опис з 1259 творів. Зібрання Ханенків стало публічним музеєм, відігравши значну роль у культурному житті міста. Окрім огляду колекцій та екскурсій, відвідувачі музею також мали змогу послухати лекції з історії світової мистецтва та відвідати інші заходи.
Наприкінці 1919 року Георгій Лукомський емігрує до Європи. З Києва їде до Константинополя, згодом до Венеції та Берліну. Там він працює над низкою наукових праць, присвячених знаковими пам’яткам та святиням. Вони стали унікальним свідченням щодо стану та вивчення історичних пам’яток у ті буремні роки.
Про діяльність митця можна дізнатися, зокрема, завдяки його книгам, які вийшли в еміграції. Вони ознайомлювали іноземних читачів зі старовинною архітектурою різних куточків України.
До речі, у 1990-х роках коли відновлювали Михайлівський золотоверхий собор, експерти використовували саме світлини Георгія Лекомського та його деталізовані ілюстрації з альбому «Київ», виданого в Мюнхені у 1923 році.
ЯКОЮ БАЧИВ СВЯТУ СОФІЮ ВІДОМИЙ ДОСЛІДНИК
Куполи Софійського собору. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
У своїй праці «Київ» значну увагу дослідник приділив архітектурі саме Софії Київської. Пропонуємо вашій увахі деякі уривки з книги, щоб уявити собі як виглядала найдавніша столична святиня очима Георгія Лукомського.
«Несторів литопис розповідає про будівництво храму святої Софії в Києві, що в літо 6544 (1036 рік) Ярославу довелося витримати під самим Києвом важкий бій з печінігами, які стояли там де нині знаходиться храм святої Софії, а тоді — це було поле поза межами міста», — зазначає у своїй праці «Київ» Георгій Лукомський.
Софійський собор. Північна сторона. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Він розповідає, що за свою багатовікову історію святиня неодноразово потерпала від грабежів та спустошень. А після 1240 року впродовж декількох століть стояв пусткою, поки у XV столітті не став кафедрою київських унійних митрополитів.
Після Берестейської церковної унії 1596 року собор Святої Софії де-юре і де-факто став головним катедральним храмом Київської митрополії в єдності з Римським Апостольським престолом та осідком предстоятеля Унійної Церкви і перебував у цьому статусі до 1633 року.
Дослідник пише, що на початку XVII століття величний храм знаходився під загрозою руйнації, а його західна частина вже перетворилася на груду каміння, а вцілілі стіни були вкриті тріщинами.
Головний іконостас храму. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Храм привели до ладу вже при Петрі Могилі (1632 рік).
«Довелося зробити чимало оновлень, а деякі частини відбудувати наново, відновити стінопис», — зазначає Георгій Лукомський.
Він розповідає, що первинно святиня включала в себе 5 нефів та відповідно до них п’ять вівтарних апсид. За своєю конструкцією свята Софія нагадує найбільше церкву Пантократора (Вседержителя) в Константинополі.
Бічний іконостас. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
«У сучасному вигляді церква нагадує більше монастирський храм, ніж ту „митрополію“ — велику церкву, яку уявляв собі будівничий храму Князь Ярослав Мудрий. В наш час сам характер будівлі, що колись була залита світлом, яке потребують для глибини тону його мозаїки, дещо спотворений, бо храм занурений у темряву через прибудови, які обліпили його з верху до низу», — пише дослідник сакральних пам’яток.
Південна стіна храму. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Він стверджує, що зовнішній обрис будівлі належить до XVII століття, але його внутрішня частина в межах стародавнього квадрату справляє надзвичайне враження, особливо грандіозною є вівтарна апсида середнього нефу, що завдяки своїй висоті залишилася не зовсім закритою пізніми розписами. Ширина цієї апсиди вказує на кращий період візантійської архітектури, а пропорційне співвідношення ширини зводів до висоти підтримуючих стін та стовпів характеризує одну з кращих сторін візантійської архітектури X-XI століть.
Щипець північно-західної сторони. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Орнамент головного купола. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Малий купол. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
На думку дослідника, найбільш знаковими частинами храму слід вважати, звичайно ж незламну стіну собору, її апсиди та арки, які збереглися, барабани куполів, склепіння та арки на стовпах, і нарешті сходи в двох баштах західного фасаду зі збереженими (хоч і дещо переписаними) фресками світської тематики.
«Загалом у Святій Софії є багато стародавнього, що можна роздивитися, однак чимало унікального приховано під землею: п’ять рядів підлоги, різнокольорові плитки з різних матеріалів. Кладка зовнішніх стін була потинькована, але була спроба вивільнити її від цієї „шкаралупи“, але немає даних про те, що ця стародавня „грецька“ кладка (цегла-камінь) всюди зберіглася. А судячи з гравюр, що демонструють руїни святині XVI століття (роботи Мейерберга) не скрізь стіни були б „смугастими“. Це питання потребує ще додаткового вивчення», — пише Георгій Лукомський.
Західна стіна. Залишки аркади притвору. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Він також стверджує, що більш пізня доба залишила нам ще чудову пам’ятку-хрещальню, прибудовану до собору і також тривалий час перебувала у стані руїн: як видно на гравюрі, вона була навіть відкритою. Фрески на її стіні та апсиді відносно добре збереглися, але прошарок штукатури, на якому вони створені, відстав від стіни та відвалювався великими шматками.
Також Георгій лукомський підкреслює, що:
«Софія Київська однією з перших стародавніх київських святинь, що тримала змогу „одягти“ барокові шати, які підкреслили її велич. З’явилися барокові куполи, перхвачені декілька разів шийками… На головному барабані з’явився примхливий візерунок з завитками, що так полюбляли при дворі короля Людовика XV, однак більш грубуваті…».
Дзвіниця і трапезна церква Софії Київської. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Окрім дослідження самого собору, він детально описує і інші споруди, які знаходяться на території Софії Київської.
«Поблизу храму святої Софії є ще невеличка трапезна церква Різдва Христового ще називають „Тепла Трапезна“ або „Тепла Софія“. Вона була збудована у 1722 році та має дві кам’яні прибудови. Її фасад з фронтоном є менш типовим для українського стилю, він скоріше запозичений від польських костельних будівель, та у в плані споруда нагадує базиліку. Проте будівля Духовного училища є більш цікавою…».
Втрачений розпис щипця у Будинку Митрополита. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Із захопленням дослідник описує Будинок Митрополита:
«Він є справжнім шедевром українського бароко, без перебільшення належить до кращих зразків цивільної архітектури цієї доби. Золоті рапіди на верхівках, фрески, вписані на фронтончиках та і загальний силует будівлі дозволяє віднести його до кращих пам’яток барокового мистецтва».
На жаль, ці елементи були втрачені у радянські часи, тож ми ніколи вже не побачимо цей унікальний фасад.
Верхня частина дзвіниці. Брама Заборовського. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Годинник на середньому ярусі. Брама Заборовського. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Середній ярус дзвіниці. Брама Заборовського. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Георгій Лукомський пише, що кам’яна трьохярусна дзвіниця була збудована у 1748 році архітектором Йоганом Готфрідом Шеделем, вкрита залізною золоченою крівлею та має 16 звонів. Один з них, найбільш давній має назву «Мазепа».
«На жаль, зараз її верхня частина значно відрізняється від первісного проєкту, бо четвертий ярус і купол були прибудовані вже у 1850-х за проєктом Павла Спарро», — зауважує дослідник.
Нижній ярус дзвіниці
Прохід зі сторони двору. Брама Заборовського. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Декор нижнього ярусу дзвіниці. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Двіниця Софії Київської та вид на Михайлівський монастир. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Також детальну увагу автор приділяє і опису подвір’я собору та мурам.
«Огорожа території святої Софії є кам’яною, має єдину проїзжу баню, де зберігається архів консисторії та чотири брами. Найвишуканіша з них — барокова Брама Заборовського є замурованою. Цвинтар при соборі відсутній», — пише дослідник.
Брама Заборовського, деталь фронтона. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Брама Заборовського. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Також у своїй кризі Георгій Лукомський згадує, що у 1919 році він з помічниками облаштував у чотирьох кімнатах Будинку митрополита Музей собору Святої Софії. Він зауважує, що для Європи, особливо для Італії (подібний музей є місті Сієнна) це явище є досить розповсюдженим, однак для території колишньої російської імперії це був перший такий музей.
Фрагмент іконостасу в соборі. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
«Тут були зібрані залишки капітелей, колон, шматочки плиток, мозаїк різних періодів, які знайшли посеред купи сміття поблизу хрещальні собору. Окрім того в музей були продемонстровані фрагменти усі п’яти зразків підлоги (в окремих вітринах), архівні світлини, креслення, малюнки, книги та усе інше, що відноситься до історію храму. Також мною були зроблені певні замальовки та акварелі…», -пише Георгія Лукомський.
Також дослідник архітектури згадує, що у період його перебування у Києві під його керівництвом проводилися дослідження тріщин стін та міцності конструкцій самого собору. Також були проведені роботи із закріплення фресок XII століття.
Купили святої Софії. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
«Це була досить нелегка на той час праця, бо у продажу не могли знайти жодних матеріалів: усе треба було діставати за спеціальними ордерами, очікуючи черги у десятках бюро комісаріатів. Щоб отримати 3 дошки та 20 гвіздків потрібно було одержати дозвіл від Ради народного господарства. Деяких матеріалів, зокрема мідних гвинтів чи клею не було зовсім, щоб їх знайти доводилося докладати грандіозних зусиль», -пише дослідник архітектури про період 1918-1919 років у Києві.
Він також підкреслює, що малоосвідченість тогочасних можновладців справляла на Лукомського гнітюче враження. Ситуацію також ускладнювало те, що проведення реставраційних робіт викликало спротив у духовенства храму, які були переконані, що мають своїх архітекторів, тож не потребують його послуг.
На щастя, у жовтні 1919 року, після титанічних зусиль вдалося сформувати Софійський комітет під керівництвом Митрополита Антонія.
Загальний вид на собор з дзвіниці. Фото: ілюстрація з книги «Київ» Георгія Лукомського
Георгій Лукомський передав йому усі необхідні заміри та креслення, як завершені так і незакінчені, щоб його помічники мали змогу продовжити цю справу. Однак роботи припинилися надовго.
«Однак результати того, що на вдалося зробити за досить короткий проміжок часу є досить значними. Пам’яткоохоронним комісія, яким вдалося здійснити у 1918 році обміри, замальовки, фотофіксацію пам’яток дали змогу зібрати величезний матеріал, вивчення та дослідження якого має вплинути на подальші дослідження та розвиток українського зодчества в майбутньому» — так підсумував свою діяльність у Києві Георгій Лукомський.
До теми: Київ на початку XX століття: столична бібліотека показала унікальні світлини.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
