Шанс на гідну пам’ять: як рідні загиблих відстоюють військове кладовище у межах Києва

За три місяці буде два роки як триває велика російсько-українська війна. За цей час у столиці й досі немає Національного військового меморіального кладовища. До цього було АТО, потім ООС…

Торік прем’єр-міністр Денис Шмигаль дав доручення Департаменту містобудування та архітектури КМДА розробити детальний план території для розташування Національного військового меморіального кладовища в урочищі «Лиса Гора». Однак активісти та екологи виступили проти цього місця, і центральна влада доручила знайти нове місце під комплекс.

Згодом була пропозиція створити військовий цвинтар у Биківні. Родини Героїв ідею підтримали й вже очікували на початок будівництва. Проте у заповіднику «Биківнянські могили» заявили, що меморіальне місце неможливо збудувати в Биківнянському лісі у стислі терміни, адже там ще можуть бути старі поховання.

Однак раптово, у серпні 2023 року Кабмін змінив місце будівництва. До середини 2025-го цвинтар мають побудувати у селищі Гатне Фастівського району Київської області.

Рідні Героїв проти цвинтаря в області. Вони хочуть з почестями хоронити загиблих у столиці, а не «біля Одеської траси». За локацію у межах Києві виступають і депутати Київради. Однак за словами очільника міста Віталія Кличка, питання і досі залишається невирішеним.

Рідні загиблих щиро не розуміють, чому процес затягують, а Мінветеранів, яке займається питанням, не чує родини загиблих.

Журналістка «Вечірнього Києва» зустрілася із членкинею громадської організації Ради дружин і матерів захисників України «Жінки зі Сталі» та матірʼю полеглого воїна — Нелею Шастун та поговорила про непросту, проте наявну комунікацію між родинами, Урядом та Мінветеранів.

«ПРАХ СИНА МІСЯЦЬ СТОЯВ НА ТУМБОЧЦІ БІЛЯ МОГО ЛІЖКА»

Неля Шастун — мати двох військових з Маріуполя. Велика війна поділила життя їхньої родини на «до» і «після». Старший — Ігор загинув при обороні оточеного загарбниками міста, він служив в «Азові». Молодший — Микита перебував у російському полоні й був свідком теракту в Оленівці.

Сама пані Неля менш як місяць прожила в Маріуполі, в якому з кожним днем ставало все небезпечніше знаходитись. 16 березня вона виїхала до рідних в село Білогородка, що на Київщині. За кілька тижнів після того її спіткала страшна новина: молодший син подзвонив та повідомив, що брат «двосотий».

Неля Шастун. Фото: Олексій Самсонов

«Колаборант здав ворогові точку, де тримали оборону наші хлопці. Там був і мій син Ігор. По них гатили всім, що було, і старший — загинув через осколкові поранення. Він стік кровʼю», — важко говорить мати.

Через важкі бої та жорстокість з боку ворога, можливості транспортувати тіло сина в Нелі Шастун не було. Тільки на третій місяць в неї вийшло відшукати людей, які поховали Ігоря між багатоповерхівками.

За імпровізованою могилою приглядали та приносили квіти.

«Мені пощастило знайти людину, яка проживала біля того місця, де загинув мій син. Він розповів, що разом із сусідами поховали Ігоря, і відправив мені фото.

Також він додав, що днями приходив батько Ігоря, з яким ми розведені. Колишній чоловік працював у ДСНС так званої днр та, дізнавшись про загибель сина, ініціював ексгумацію тіла. Однак після вилучення тіла, батько відмовився забирати його та промовив: «Це не мій син. Це фашист з наколками «Азову», — згадує пані Неля.

Окупанти з жорстокістю ставились не лише до живих, але й до мертвих. Вони грозились скинути всі тіла в одну яму. Віра в те, що пані Неля забере тіло сина, слабшала.

Утім почались обміни загиблими. Влітку 2022 року з Маріуполя передали 162 тіла полеглих воїнів. Пані Неля звернулась до слідчої, аби та за татуюванням та особистим речам змогла на першому етапі ідентифікувати Ігоря Шастуна. І одного дня їй повідомили про збіг.

Як виявилось тіло старшого сина знаходилось всього лише за 30 кілометрів від неї — в Бучі, в чорному пакеті №9.

Ігор Шастун. Фото з архіву родини

«Ми кремували тіло сина. Урну з прахом я забрала додому — вона стояла на тумбочці біля мого ліжка. Так я жила понад місяць. Відверто, в мене почався розлад психіки. Рідні не витримали моїх нервових зривів та змусили поховати сина. Нині він спочиває на цвинтарі у Білогородці.

Мені є де провідати його. А от у багатьох такого місця досі немає: вони чекають на єдиний великий в Києві меморіал. До того ж є багато родин, будинки яких окуповані, і єдине місце спочину для їхніх синів та доньок буде військове кладовище.

Не забуваймо й про тих, хто просто хоче вшанувати пам’ять Героїв. Принести квіти та подякувати. Цього місця немає», — резюмує пані Неля.

КОМУНІКАЦІЯ МІЖ РІДНИМИ ТА УРЯДОМ. «НАС ЗАПЕВНЯЮТЬ, ЩО В СТОЛИЦІ НЕМАЄ ЗЕМЛІ ПІД МЕМОРІАЛ»

На питання, чи є у Нелі Шастун відповідь, чому рідні Героїв мають щомісяця виходити з акціями на вулиці столиці та випрошувати гідний меморіальний комплекс, вона говорить стисло: «Байдужість влади».

«Відповідь єдина — це байдужість влади до нас, рідних. По-іншому не можу сказати. Так, я розумію, що нам потрібна безумовна перемога над ворогом. Утім у цій боротьбі ми не маємо право забувати про тих, хто віддав своє життя за незалежність країни та ховати їх на старих цвинтарях. Нас всіляко відштовхують від цієї теми та «годують» фразами: «Чекайте, невдовзі зʼявиться», — продовжує вона.

Час від часу рідних полеглих захисників та захисниць кличуть на наради з представниками Офісу Президента, Мінветеранів та архітектором. Говорять про облаштування військового кладовища в Гатному.

«Ми їм пояснюємо, що меморіальний комплекс має бути в Києві, а не десь на «Одеській трасі». Чи Герої не заслуговують, щоби їх ховали в столиці Батьківщини? Натомість нас переконують, що у столиці немає землі. Кажуть, що промоніторили всю землю, яка є в держкадастрі, і ховати військових банально немає де. Єдиний варіант, за їхніми словами — територія в Гатному.

На нарадах нам дають чітко зрозуміти: будете влаштовувати акції чи не будете — поховання військових в Гатному почнуться ось-ось…», — продовжує співрозмовниця.

Минулого тижня мала відбутись ще одна нарада вже з екологами та представниками з мешканцями Гатного щодо. Однак з незрозумілих причин вона не відбулась.

«У МІНВЕТЕРАНІВ НАМ ЗАЯВИЛИ, ЩО МИ ХАЙПУЄМО НА СМЕРТЯХ ВОЇНІВ»

За словами Нелі Шастун, міністерка Мінветеранів Юлія Лапутіна «відсторонилась» від родин захисників та не хоче комунікувати із ними.

«Остання наша зустріч з пані Лапутіною була ще в серпні. Тоді вона поставила нас перед фактом, що військового кладовища в Києві не буде — буде в Гатному. А коли родини сказали, що хочуть, аби меморіал був у столиці, вона промовила нам: «Ви прийшли сюди похайпувати».

Мені важко уявити, щоби якийсь ще міністр мав право сказати в обличчя сімей полеглих воїнів, що ми хайпуємо на смертях наших найближчих…

І найстрашніше, що її не звільняють з посади міністерки Мінветеранів. Замінюють всіх, хто навколо неї; всіх, хто має причетність до цього проєкту. Але не її.Відтоді пані Лапутіна не дуже хоче з нами спілкуватись. Присилає людину з Мінветеранів та й по всьому», — каже співрозмовниця.

ТІ, ЯКІ ЧЕКАЮТЬ НА ВІЙСЬКОВИЙ МЕМОРІАЛ

Наразі в оточенні Нелі Шастун щонайменше 20 знайомих родин, які чекають на Національне військове меморіальне кладовище. Прах їхніх воїнів тимчасово знаходиться в урні вдома, або на триманні в крематорії.

Наприклад, так чекали нового цвинтаря батьки Олександра Гряника («Грян»), киянина та захисника Маріуполя, який загинув під час оборони заводу «Азовсталь». Нашому виданню кілька місяців тому вони розповідали, що кремували сина та чекають облаштування меморіалу. Вони хотіли поховати Героя разом із побратимами з «Азову», адже вони були родиною.

«Ми вісім місяців шукали останки тіла сина. Знайшли лише декілька фрагментів хребта, які кремували у Михайлівському соборі. Зараз урна з прахом знаходиться на утриманні крематорії. Ми чекаємо кладовища, оскільки хочемо поховати хлопців разом.

По-перше, вони так хотіли, «Азов» — це одна сімʼя. По-друге, нам з чоловіком вже понад 60 років. Багато хлопців, віку нашого Сашка, були не одружені. Нас не стане і хто буде ходити до сина на могилу, якщо вони не будуть разом? І по-третє, військове кладовище має бути місцем вклоніння нас, живих. І це не обговорюється. Чому ми маємо вимагати кладовища? Це звучить дико!» — говорила пані Ольга, мати Олександра Гряника.

Однак наприкінці жовтня «Гряна» з почестями поховали на Лукʼянівському кладовищі. Адже скільки ще чекати на військове кладовище в Києві — не відомо…

Так само чекають на уніфіковане кладовище й батьки киянина, азовця Дмитра Губарєва, який також поліг на Азовсталі. Чекає на поховання коханого й уродженця Криму, азовця Владислава Білого, який загинув у страшному теракті в Оленівці. І таких історій тисячі…

ВІДПОВІДЬ МІНІСТЕРКИ МІНВЕТЕРАНІВ ЩОДО БУДІВНИЦТВА

Журналістка «Вечірнього Києва» відправила запит міністерці Мінветеранів Юлії Лапутіній низку питань щодо будівництва Національного військового меморіального кладовища.

Міністерка у справах ветеранів України Юлія Лапутіна. Фото: Армія inform

У відповіді йдеться про те, що меморіальне кладовище знаходитиметься у Гатному. Території виділяють дві — одне, площею в майже 259 гектарів, друге — близько восьми гектарів.

За її словами, цвинтар включатиме комплекс споруд та площ: військове кладовище, колумбарій, ритуальну будівлю, сучасний крематорій, музейний комплекс та допоміжні споруди для організації почесних поховань.

Юлія Лапутіна додала, що наразі проводяться торги на проєктні роботи.

«З метою пришвидшення початку поховань під час проєктування Національного військового меморіального кладовища на стадії ескізного проєктування. Будівництво буде розбито на кілька черг та пускових комплексів. У першій черзі заплановано побудувати сектор традиційних поховань, колумбарій, площу, де буде відбуватися прощання з Воїнами, і необхідні споруди для здійснення почесних поховань», — йдеться у її відповіді на запит «Вечірньому Києву».

Нам також зазначили, що орієнтовну дату відкриття меморіального кладовища визначать після дотримання відповідних процедур згідно з законодавством.

Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»

Sourse: vechirniy.kyiv.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *