Дисидент, член Української Гельсінської групи, правозахисних і громадський діяч 13,5 років провів у радянських концтаборах Мордовії та Уралу. Саме там, як згадував Овсієнко, він зустрівся з «найкращими людьми»: Василем Стусом, Левком Лук’яненком, Олексою Тихим…
Сумну звістку повідомив журналіст, історик Вахтанг Кіпіані на своїй сторінці у Facebook.
«Не стало Василя Овсієнка — людини численних чеснот, християнина, українського філолога, редактора, літописця руху опору, популяризатора життя і творчості Василя Стуса та інших дисидентів, політв’язня брєжнєвсько-горбачовських таборів», — написав Кіпіані.
За його словами, в останні роки Василь Васильович хворів.
«На цьому тижні ми обговорювали з його племінниками переведення в краще місце для реабілітації та лікування. Це була велика і дуже скромна людина, подвижник, яких одиниці на мільйони», — розповів Кіпіані.
Овсієнко народився 8 квітня 1949 року в селі Ставки Радомишльського району Житомирської області. Зростав у селянській багатодітній родині. У 1967–1972 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету.
Політв’язень радянських концтаборів Василь Стус. Фото: Facebook
Вперше за звинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді був заарештований у березні 1973 року. За розповсюдження «самвидаву», а саме копії праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» 24-річного Овсієнка запроторили у табір суворого режиму в Мордовії на 4 роки.
Відбувши ув’язнення, він повернувся додому, підтримував листування з іншими політв’язнями та долучився до Української Гельсінської групи. У 1978 році Овсієнка затримали за «опір міліції». Вигадали, що він відірвав міліціонерові два ґудзики.
За кримінальною статтею він потрапив у тюрму до справжніх вбивць та злочинців. Там провів три роки. Під час ув’язнення відмовився свідчити у справах інших дисидентів, а також писати «покаянну» статтю в газету з осудом діяльності УГГ. За новою політичною статтею Овсієнка у 1981 році відправили у табір на Урал у селі Кучино.
Брав участь в акціях протесту. Без клопотання помилуваний указом Верховної ради СРСР у серпні 1988 року. Після звільнення працював у рідному селі художником-оформлювачем, бо викладати в школі йому не дозволили.
У листопаді 1989-го повернувся у Кучино, щоб забрати тіла своїх побратимів Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина й перепоховати їх у Києві. Організовував експедиції на Соловецькі острови та в урочище Сандармох на місце загибелі тисяч представників української інтелігенції.
З 1998 року був координатором програми Харківської правозахисної групи, поповнював електронний архів ХПГ біографічними довідками та інтерв’ю колишніх політв’язнів. Автор і упорядник (та співупорядник) багатьох видань, присвячених дисидентам. Жив і працював у Києві.
Редакція «Вечірнього Києва» висловлює щирі співчуття рідним, близьким і друзям пана Василя.
Минулого року помер дисидент і літературознавець Іван Дзюба.
Олександр ГАЛУХ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
