Нещодавно Київрада продовжила перейменування низки міських топонімів, назви яких пов’язані з радянським союзом, російською федерацією та її сателітами. Також свою нову назву одержала вулиця відомого російського поета, письменника і публіциста Миколи Некрасова у Деснянському районі столиці.
У червні минулого року експертна комісія порекомендувала включити цю вулицю до переліку міських об’єктів, назви яких пов’язані з російською федерацією або її сателітами.
З метою деколонізації столичної топоніміки шляхом рейтингового електронного голосування у додатку «Київ Цифровий» було обрано нову назву цієї вулиці. Серед варіантів щодо перейменування 5 310 голосів набрала пропозиція Зінаїди Тулуб. Нова назва запропонована на честь української письменниці, авторки багатьох історичних романів, присвячених історії України Козацької доби, Зінаїди Павлівни Тулуб (1890-1964).
Зінаїда Тулуб у молоді роки. Фото з відкритих джерел
Фото: Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва
Народилася письменниця 28 листопада 1890 року у Києві в родині журналіста, поета та перекладача Павла Тулуба та його дружини Єлизавети. Дідусь дівчинки був учасником Кирило-Мефодіївського товариства, чим у родині надзвичайно пишалися.
Маленька Зіна зростала досить хворобливою, тож початкову освіту вона здобувала вдома. Велику увагу батьки приділяли вивченню французької. За спогадами письменниці у той час мовою спілкування у родині була російська, а в гостях у родини Тулубів часто бували відомі російські письменники Олександр Купрін та Іван Бунін, які підтримували з батьком Зінаїди дружні стосунки.
За деякий час Зінаїда Тулуб розпочинає навчання на Вищих жіночих курсах історико-філологічного факультету, який вона закінчила у 1913 році. Згодом вона захистила дисертацію та розпочала свою літературну діяльність. Дослідники вважають, що її перші вірші з’явилися під впливом поезії Івана Буніна. Існує навіть припущення, що дівчина була свого часу закохана у нього, тому не дивно, що її вірші нагадували стилістику поета.
На жаль, майже всі ранні твори Зінаїди Тулуб, написані до 1917 року були забуті або втрачені.
Після 1917 року письменниця стала писати укрїнською мовою. Фото: Голос України
Кардинальний вплив на світогляд молодої жінки мала українська революція 1917-1921 років. У цей час вона вперше переосмислює себе, усвідомивши, що вона — українка.
В ті буремні часи, письменниця, бралася за будь-яку роботу — читала лекції, працювала в бюджетному відділі, завідувала літературною секцією. У 1926-му Зінаїда повністю присвятила себе літературній діяльності, пробувала писати кіносценарії, але вони так і не були втілені в життя.
Найвизначнішою роботою цього етапу творчості авторки стає роман «Людолови», де вона висвітлює історичні події, що відбувалися на теренах України часів Петра Сагайдачного.
Вершиною творчості є історичний роман «Людолови». Фото з відкритих джерел
У центрі сюжету непересічна жінка, яка змогла подолати всі перешкоди на своєму шляху і стати творцем власної долі. Роман Зінаїди Тулуб посприяв утвердженню міфу про Роксолану, ім’я якої до того було мало відоме в Україні. Перший том був виданий у 1934-му, другий — за три роки.
Згодом Роксолана стане однією з найвідоміших українок, про неї писатимуть книги інші автори та зніматимуть кінофільми.
Влітку 1937 року письменницю заарештували за звинуваченням в приналежності до контрреволюційної організації, яка вела підривну роботу перед наступними виборами до Рад.
Слідчий Борис Хват знущався з уже немолодої жінки, як хотів. Про ці складні випробування письменниця згадуватиме згодом:
«Слідчий сипав брутальною лайкою та погрозами побоїв. Допити тривали дві-три доби безперервно, без сну, майже без їжі. Маючи хворе серце, я майже непритомніла (…), у мене почалися галюцинації, на стіні висіла карта СРСР, мені враз здалося, що всі міста забігали по ній у вигляді павуків та мух, що Київ побіг і пірнув у Каспійське море. Думка про самогубство стала невідворотною, як єдиний порятунок від подальших допитів, та засобів покінчити з собою не було. А слідчий Хват почав застосовувати до мене гіпноз, наказуючи мені писати, що я в усьому зізнаюся. Писав він при мені й ордери на арешт чоловіка та всіх моїх родичів…», — згадувала Зінаїда Тулуб.
Її було засуджено до тюремного ув’язнення строком на десять років із конфіскацією всього належного їй майна і з поразкою в політичних правах на п’ять років.
Спершу — жахлива Ярославська тюрма. Одиночна камера. Далі, в 1939 — виснажливий шлях на Колиму, спершу — залізницею, потім — морем.
З кожним днем слабло здоров’я, а разом із ним згасав вогник життя. Єдине, що тримало жінку на цьому світі — кіт, який залишився там, на волі. Зінаїда писала листи на ім’я начальника колонії з проханням перерахувати 50 карбованців, бо котик Лірик не може жити без м’яса…
16 травня 1950 року Зінаїда Тулуб одержала новий вирок Особливої наради при міністрі Державної безпеки СРСР: «…за приналежність до антирадянської есеро-меншовицької організації зіслати на поселення в Кокчетавську область Казахської РСР».
Влітку 1954-го, за рік після смерті Сталіна, Зінаїда Тулуб звернулася до Ворошилова — очільника Верховної Ради СРСР:
«Судову кару я відбула, і ось уже пішов п’ятий рік, як я томлюся в засланні, серед напівпустельних казахських цілинних земель, без можливості побачитись із близькими <…> І як не тяжко буде мені, коли майно конфісковане, знову розпочинати життя, але прошу Вас вернути мене до улюбленої праці, без якої життя для мене позбавлене радості, всякої мети та сенсу. Я прошу не перегляду справи, а індивідуальної амністії, права повернутися в рідний Київ, знову працювати на улюбленій ниві. Жити мені залишилося недовго <…> Невже ж на порозі смерті потрібний цей мій відрив від життя, ця ганьба, така незаслужена і безмежна?! <…> Я вірю, що Ви відгукнетеся! Ви — моя остання надія!».
Та лист письменниці залишився без відповіді.
Зінаїда Тулуб в останні роки життя в Ірпені. Фото: Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва
Лише 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР переглянула вирок військової колегії, скасувавши за нововиявленими обставинами попередній вирок щодо неї й припинити справу «за відсутністю складу злочину».
Після звільнення письменниця прожила ще вісім років. Вона відновлює своє членство у Спілці письменників та розпочинає роботу над новим романом про життя Тараса Шевченка «В степу безкраїм за Уралом». Підірване здоров’я заважало повністю зосередитися на праці, та зрештою, зібравши сили, вона встигла дописати цей твір.
Також Зінаїда Тулуб залишила власні спогади під назвою «Моє життя». У планах була повість про діда Олександра Тулуба, проти цим планам не судилося збутися.
Життєвий шлях письменниці завершився 26 вересня 1964 році в Ірпінському будинку творчості. Вона похована на Байковому цвинтарі.
Провівши 20 років на засланні та маючи скалічене життя, її душа залишалася нескореною.
Нагадаємо, що за останні пів року Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з радянським союзом, країною агресоркою та її сателітами.
Також наводимо повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: Нові адреси Києва: провулок Миколи Бурачека у Голосіївському районі столиці
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
