20 грудня 1878 року у грузинському місті Тифліс (Тбілісі) народився командувач Галицької армії та Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко.
До ювілею легендарного військового та державного діяча, «Вечірній Київ» згадує життєвий шлях.
Фото: Центр досліджень української історії
1. Михайло Володимирович Омелянович-Павленко походив із військового династії. Його дід був сотником Задунайського козацтва, батько — генерал артилерії в Російській імперії. Його мати належала до грузинського знатного роду Русієвих-Курцебашвілі.
2. Враховуючи родинні традиції, Михайло вирішує продовжити справу свого батька і після закінчення навчання розпочинає службу у лейбгвардійському Волинському полку.
Військовий діяч народився у Тифлісі. Фото з відкритих джерел
Михайло Омелянович-Павленко походив з династії військових. Фото: Вікіпедія
3. У 1904-05 роках пішов добровольцем на російсько-японську війну, яка стала провальною для царської армії. Молодий офіцер ніс службу у Маньчжурії та встиг взяти участь у двох великих битвах — під Сандепу і Мукденом, зарекомендувавши себе з найкращого боку. Згодом Михайло отримав декілька орденів та чин штабскапітана, після чого повернувся до Варшави.
3. Під час Першої світової воював у Польщі, де дослужився до звання полковника, але невдовзі у листопада 1914 року дістав тяжке поранення в праве плече, внаслідок якого рука практично перестала діяти. Майже через два роки за цей бій військового нагородили орденом Святого Георгія IV ступеня.
У роки І Світової військовий отримав поранення. Фото з відкритих джерел
Фото: Український інтерес
4. З початком революції 1917 року, Михайло Омелянович-Павленко, що був начальником ІІ Одеської школи підготовки прапорщиків піхоти, вирішує долучитися до українського національно-визвольного руху.
«Починаючи од цього часу, довелося мені зв’язати тісно мою долю з долею Українського Народу…», — згадуватиме згодом Михайло Володимирович.
5. За Гетьманату Павла Скоропадського, Михайло Омелянович-Павленко став генерал-хорунжим. Наказ про присвоєння йому рангу генерального хорунжого вийшов 7 жовтня 1918 року. Однак невдовзі палахнуло антигетьманське повстання під проводом Директорії. Але генерал був певен: «Я ніколи не бачив порятунок у розбраті».
Портрет Михайла Омеляновича-Павленка. Фото: Український інтерес
Портрет Михайла Омеляновича-Павленка. Фото: Український інтерес
6. Згодом на запрошення уряду ЗУНР Михайло Омелянович-Павленко стає головнокомандувачем Галицької армії.
Перебуваючи на цій високій посаді з початку грудня 1918 до початку червня 1919 року — тобто протягом переважної частини польсько-української війни — Омелянович-Павленко керував кількома наступами на Львів, Вовчухівською операцією, розробив план знаменитої Чортківської офензиви. Але цей план вже був втілений за його наступника-Олександра Грекова.
7. Влітку 1919 року військовий діяч повертається до УНР, де став командармом.
В осінніх боях 1919-го проти російських білогвардійців він командував Запорізькою групою — одним із найпотужніших українських з’єднань, завдавши противникові відчутних втрат під Кодимою, Вапняркою, Крижополем. Однак катастрофічна матеріальна незабезпеченість та епідемія тифу практично позбавили українське військо боєздатності.
8. Головний Отаман Симон Петлюра призначив Омеляновича-Павленка командувачем Дієвої Армії УНР, що вирушила в героїчний партизанський рейд — Перший Зимовий похід. Заступником Омеляновича-Павленка став Юрій Тютюнник, майбутній командувач Другого Зимового походу.
В УНР генерал командував армією. Фото: Український інтерес
Військовий діяч відіграв значну роль в історії України 1917-1921 років. Фото: Музей української діаспори
9. З 6 грудня 1919 до 6 травня 1920 року Дієва Армія УНР (до 10 тисяч осіб, але не більше 2,5 тисяч бойового складу при 12-15 гарматах) подолала тилами білогвардійських і більшовицьких військ понад 2500 кілометрів, провела понад 50 великих і малих боїв, завдавши противникам великої шкоди. Тактика, застосована командувачем, була такою: завдавати блискавичні удари, контролювати сільські райони, де можна отримувати продовольство та одяг, але оминати великі міста і залізничні вузли, де скупчувалися значні ворожі сили.
10. Одним з найуспішніших боїв військового стала битва за Умань 19 березня 1920 року. За спогадами учасника походу Олександра Доценка, місто було визволене «при радісних настроях населення, а взятий у полон більшовицький оркестр безперервно грав гімн: «Ще не вмерла Україна».
Михайло Омелянович -Павленко в еміграції у 1930-х. Фото: Український інтерес
11. Нагороджений орденом «Залізний хрест за зимовий похід і бої» під №1.
12. Після поразки УНР емігрував до Європи, займався активною діяльністю. Попри це, він не втрачав оптимізму, вважаючи, що «не кінець нашому ділу; певен, немає сили, що могла б зупинити прагнення нашого народу до волі, тим більше, що в цій справі нам товаришуватимуть інші поневолені народи».
На початку 1920-х мешкав у Каліші, Тарнові. З 1924 переїхав до Праги, де викладав у вищих навчальних закладах, очолював Союз українських ветеранських організацій, а з 1925 заснував і очолив Музей визвольної боротьби України.
Михайло Омелянович-Павленко серед старшин 14 Дивізії військ СС «Галичина» на першому курсі в Лешанах (Чехія), 26 вересня 1943 року. Фото: Вікіпедія
Співпрацював з УВО та ОУН, в часі Другої світової війни очолив Українське Вільне Козацтво, відразу по війні створив Спілку українських вояків, яка мала згуртувати українських ветеранів на еміграції, міністр військових справ УНР в екзилі.
13. Михайло Омелянович-Павленко є автором низки цінних спогадів про національно-визвольні змагання 1917-1921 років.
14. Помер 29 травня 1952 року у Парижі, похований на цвинтарі Пер-Лашез.
Могила М.Омеляновича-Павленка на цвинтарі у Парижі. Фото: Вікіпедія
15. У 2016 році його ім’ям названа вулиця у Печерському районі столиці.
На думку багатьох істориків, Михайло Омелянович-Павленко був одним з тих українців, які зробили неймовірно багато, щоб наша таки одержала свою незалежність.
До теми: на Нивках з’явилася вулиця на честь українського військового і громадського діяча Всеволода Петріва — військового міністра та генерал-хорунжого Армії УНР, учасника оборони Києва від більшовицьких формувань Муравйова, автора праць з військової історії.
На думку істориків, постать цього видатного військового діяча вважають однією з ключових постатей в історії боротьби за українську державність на початку XX століття.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
