Іван Степанович Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, який народився на Київщині, у Білій Церкві в 1639 році. Йому судилось стати гетьманом Війська Запорізького, сімнадцять років очолювати Лівобережну Гетьманщину і ще п’ять років бути «гетьманом обох сторін Дніпра».
Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет гетьманської влади, зробив великий внесок до соціально-економічного та культурного розвитку Лівобережжя.
Мазепа мав ідею обʼєднання українських теренів обабіч Дніпра та відновлення Гетьманщини в кордонах часів Хмельниччини. Від початку Великої Північної війни виконував свої зобовʼязання перед Петром І, але у 1708 році перейшов на бік Карла ХІІ. Після поразки під Полтавою, змушений був емігрувати до володінь Османської імперії, де помер у 1709 році.
Постать гетьмана Івана Мазепи — одна з найбільш складних в українській історії. Століттями українцям навʼязували думку про його зраду, розповідали про анафему. Але сучасні українські історики, які досліджують добу гетьмана, кажуть про його винятковий внесок, як державника, мецената, талановитого дипломата та видатного політика.
Журналістка «Вечірнього Києва» поспілкувалась з доктором історичних наук, професором Ольгою Ковалевською, яка з 1992 року займається постаттю Івана Мазепи. Дослідниця розповіла про деякі стереотипи у сприйнятті гетьмана у минулому і поділилася результатами своїх досліджень.
— Як і чому ви почали займатись дослідженнями постаті Івана Мазепи?
— Постаттю Мазепи я зацікавилась ще на початку 1990-х, тобто зі студентських років. Коли постало питання про вибір теми майбутньої дипломної роботи, вирішила розібратися: хто такий Іван Мазепа в нашій історії й чому різні історики писали про нього по-різному. Була й альтернатива — зайнятися дослідженням українського мистецтва 17-18 століття. Згодом мені вдалося поєднати обидві ці теми у своїх теперішніх наукових дослідженнях.
Ольга Ковалевська, доктор історичних наук, професор, громадська діячка, член Національної спілки краєзнавців України.
— Наскільки ваші дослідження змінили ваші уявлення про гетьмана Мазепу?
— На момент, коли я починала свої наукові пошуки, я була студенткою. Мазепа на той момент був для мене абсолютно незнаною постаттю. У нас навіть курсу історії України в сучасному його вигляді не було: він тільки-тільки запроваджувався. Наші викладачі фактично вчилися разом з нами.
Це були початки Незалежності. Відтак тиску авторитетів попередніх часів я не відчувала. Дослідження фактично починала з «нуля» і в ситуації, коли у літературі попередньої епохи Мазепу представляли виключно негативним персонажем, а в новітніх публікаціях він поставав малознаною та загадковою постаттю, яку явно несправедливо очорнили та піддали церковній анафемі. Стало цікаво розібратися: чому так і спробувати підійти до справи неупереджено.
— Старше покоління звикло до того, що Мазепа — зрадник, а потім виявилось, що все, м’яко кажучи не зовсім так. Навіть анафема його, як виявилось — це майже 300 років брехні. Й до неї причетна церква, а це ті люди, які апріорі не повинні обманювати. Чому така історія сталась саме з Мазепою?
— Більшість пересічних людей не звертають уваги на такі питання, як політичні події 300-річної давнини чи анафема. А для істориків Мазепа був відомим діячем свого часу.
Інша справа, що його біографія та діяльність трактувалася ними по-різному. На це була безліч причин: недостатня кількість джерел, або їхня заангажованість, вимоги тієї чи іншої історичної школи чи історіографічної традиції.
Дослідникам минулого також було відомо про анафему, проголошену Мазепі. Однак, одні з них були переконані у справедливості такого рішення, а інші — намагалися довести її неправомірність. І за імперських, і за радянських часів Мазепу представляли таким собі уособленням зла. Водночас існували й інші дослідники.
Проживаючи за межами радянської України, вони десятиліттями прагнули представити цього діяча в іншому світлі. Мазепа для них був видатною людиною свого часу, борцем за самостійну Україну. Слідом за ними й сучасні українські історики всі роки незалежності намагаються очистити ім’я Мазепи і представити його таким, яким він дійсно був.
АНАФЕМУ ЦЕРКВА НАКЛАЛА САМЕ ЗА ПОЛІТИЧНИЙ ВЧИНОК ІВАНА МАЗЕПИ
— Вселенський патріархат повідомив, що вони не визнавали анафему на Мазепу, але на теренах України православні віряни неодноразово чули від священиків про те, що Мазепа проклятий. Що ж насправді відбувалось?
— Для того, аби розібратися в історії з анафемою, слід зануритися в документи 17−18 ст., слід вивчити всю існуючу з цього приводу літературу, у тому числі й релігійну.
Чи буде цим займатися середньостатистичний громадянин? Ні. Розбиратися в проблемі буде лише людина з критичним мисленням, яка не хоче будь-що приймати на віру. Для цього навіть не обовʼязково бути фаховим істориком. Однак прийдеться докласти певних зусиль.
Значно простіше прийняти чиюсь готову точку зору на віру. Тим більше, якщо це позиція авторитетного священника. Інше питання, чому Російська православна церква в Україні не була щирою та відкритою до своїх вірян? Чому їм не говорили всієї правди?
Чимало священників свідомо спотворювали нашу історію та навʼязували людям давно спростовані стереотипи. Це є цікавим, бо у той же самий час віруючі Української греко-католицької церкви знали про недійсність цієї анафеми і продовжували, як і раніше, молитися за спокій душі гетьмана.
Очевидно ми тут маємо говорити не лише про проблему щирості духовенства по відношенню до своєї пастви. Йдеться про свідоме виконання певних завдань, ціллю яких був розкол українського суспільства та внутрішнє протистояння.
Храм Різдва Пресвятої Богородиці у Києво-Печерській лаврі. Одна з церков, побудованих у Лаврі коштом гетьмана Івана Мазепи.
— Поясніть детальніше.
— Мазепу покарали анафемою за політичний вчинок: у листопаді 1708 року він перейшов на бік Карла ХІІ, наважившись у такий спосіб відірвати Гетьманщину від Московії.
Московська влада одразу оголосила його зрадником і людиною, яка порушила присягу на вірність цареві. Анафему одночасно проголосили у Троїцькому соборі Глухова та в Успенському соборі московського Кремля.
Згодом на території України її мали право виголошувати лише у кафедральних храмах Києва, Чернігова і Переяслава. Кожного року перед Великоднем священики, читаючи Чин Торжества Православʼя, виголошували поіменну анафему Григорію Отрєпʼєву, Тимофію Анкундінову, Степану Разіну та Іванові Мазепі.
Однак так тривало лише до церковної реформи. Після цього, вже з другої половини 19 ст. з богослужбових книг поіменна анафема була вилучена. Відтак, ті представники духовенства, які продовжували виголошувати Мазепі персональну анафему, брали гріх на власну душу.
Душі ж нашого гетьмана нічого не шкодило, бо перед смертю він отримав Святе Причастя. Над ним були прочитані усі необхідні молитви, які звільніли його від неправомірного прижиттєвого прокляття. Всі обряди були здійснені священиками, підпорядкованими Вселенському патріарху.
Таким чином відкрито було продемонстровано факт невизнання анафеми та розуміння її політичного підґрунтя. Для всіх християн поза межами впливу Московського патріархату Мазепа залишився щирим меценатом церкви та видатною особою свого часу.
Мартін Бернігерот. Портрет гетьмана Івана Мазепи, 1706 р.
— А чи відомі інші випадки проголошення анафеми?
— Так, відомі. З початку існування церкви анафему частіше проголошували за релігійні єресі. Після розділення церкви на східну і західну — анафему почали застосовувати й з політичною метою.
Серед підданих анафемі католицькою церквою можна назвати Жанну дʼАрк, Яна Гуса, Джордано Бруно. Серед проклятих православною церквою були очільники Псковської та Новгородської феодальних республік, Наполеон Бонапарт, Лев Толстой і навіть патріарх Філарет. Тож бачите, анафемі піддавали тих, хто чинив будь-який спротив владі.
— Але ж Мазепа витрачав величезні кошти на будівництво храмів та підтримку вже існуючих, на освіту — й богословську у тому числі…
— Так, витрачав. Всі тогочасні представники духовенства знали, скільки Мазепа зробив для церкви. Недарма багато хто з них молилися за нього саме як за ктитора того чи іншого храму.
В тому числі за нього мали молитися й у Лаврі. Він же стільки коштів витратив на її розбудову та оздоблення її церков! Водночас тривалий час спостерігалася дивна історія. В одних й тих же храмах мусили і молитися за нього, і проклинати. Чимало відомих діячів 19 та початку 20 століття вимагали офіційно скасувати анафему Мазепі.
Однак і політичній, і релігійній тогочасній владі було вигідно продовжувати нагадувати про те, що він був проклятий. Дарма, що поіменної анафеми вже не було, звичка повторювати давно спростовані твердження залишалась. Відтак визнати Мазепу видатною постаттю, яка наважилася виступити проти московського царя, не могли ані за імперських, ані за радянських часів.
Шанс увійти до кола національних героїв гетьман отримав лише після проголошення Незалежності. Ще більше ця проблема актуалізувалася нині, під час війни, коли люди почали усвідомлювати значення того політичного вчинку, який здійснив Мазепа у 1708 році і причину того, за що його піддали церковній анафемі.
Гіпотетичний портрет гетьмана, створений за допомогою криміналістів, від проекту «Україна. Повернення своєї історії».
НИНІ ВСЯ ВУЛИЦЯ ЛАВРСЬКА МАЄ НОСИТИ ІМ’Я ІВАНА МАЗЕПИ
-Пригадую коли вулицю, де ми зараз з вами знаходимось ділили по частинах. Один з політиків, залізши на драбину, вивішував табличку з назвою «Івана Мазепи», а далі — вже вулиця носила назву «Лаврська». Священики обурювались і казали, що тут у, у Лаврі, поховані Іскра і Кочубей, яких стратили за наказом Мазепи. Як цю історію пояснити людям?
— Будь-які перейменування — це завжди питання політичні. Символічний простір Києва свого часу мав очиститися від радянських назв. Назвати колишню вулицю Січневого повстання вулицею Івана Мазепи було тоді самим правильним та історично обґрунтованим рішенням.
Інша справа, що це суперечило інтересам очільників РПЦ, яка фактично на той час окупувала Лавру і не могла допустити, аби найпотужніший осередок російського впливу в українській столиці розташовувався на вулиці борця з цим впливом. Відтак київська влада вирішила піти на компроміс: і віддати належне Мазепі, і не дратувати священиків.
Тому вулицю поділили: частину від метро «Арсенальної» до площі Слави назвали − «Івана Мазепи», а решту — «Лаврською». Нині настав той самий слушний час, коли імʼям гетьмана має бути названа вся вулиця: від місцевості, де колись стояв побудований Іваном Степановичем величний храм Святого Миколая до іншої святині — Лаври.
ІСТОРІЮ ІВАНА МАЗЕПИ ТА МОТРІ КОЧУБЕЙ ТЕЖ ПЕРЕКРУТИЛИ
— А як щодо Іскри та Кочубея, а також похресниці Мотрі та зв’язку з нею?
-Так, могили полтавського полковника Івана Іскри та генерального судді Василя Кочубея дійсно знаходяться під стінами Трапезної церкви на території Верхньої Лаври. Але правда полягає у тому, що саме ці люди зрадили свого гетьмана, написавши на нього донос і відправивши його до царя.
Вони сподівались, що Мазепа буде покараний за свій намір відступити від Москви, а вони, відповідно, отримають з цього кожен свою користь. Що за таких обставин мав робити гетьман?
За рішенням Петра І наклепників відправили до гетьмана і залишили вирішення їхньої подальшої долі на розсуд Мазепи. Спочатку він не збирався позбавляти їх життя. Але в умовах війни та ймовірного розриву з Московією, залишати в живих своїх політичних опонентів ставало все більш небезпечним.
Гетьман силою обставин був змушений піти на цей неминучий крок і, зрештою, наказав їх скарати на горло. Спочатку страчених поховали поблизу місця страти. Згодом, за підтримки московської влади, їх перепоховали на території Лаври. Імперська пропаганда сформувала їм образ мучеників, а тогочасна міська влада посприяла встановленню памʼятника.
Портрет Мотрі Кочубей, Ілля Рєпін, 1909.
-А питання з Мотрею?
— З Мотрею теж було не все так просто. Пригадайте, звідки у вас оцей образ старого дідугана, який закохався у молоду дівчину 16 років? Від Пушкіна, від його поеми «Полтава».
Але правда полягає у тому, що на момент роману з гетьманом, Мотря була дещо старшою: 18−20 років. Нормальний вік для жінки, щоб виходити заміж. Другий нюанс. Мазепа був дуже харизматичною й освіченою людиною.
Він знав кілька мов, грав на торбані, прекрасно танцював, писав вірші, влаштовував у своїй заміській резиденції в Батурині бенкети, куди приходили і представники старшини, і численні іноземні гості. Цілком імовірно, що Мотря Кочубей могла закохатись в Івана Мазепу.
Реконструйована офіційна резиденція Івана Мазепи в Батурині.
-А той факт, що він був її хрещеним батьком?
— Це його зупиняло. На момент, коли йому приписують роман з Мотрею, Мазепа був вдівцем. Йому нічого не заважало одружитися. Але він був дуже віруючою людиною і не бажав йти на конфлікт з церквою.
Та й старенька мати не схвалювала цих стосунків. Саме вона найвірогідніше порадила йому звернутись до церковних ієрархів з проханням прояснити цю ситуацію. Чи може він, бувши хрещеним батьком Мотрі, одружитися з нею? Іван Мазепа звернувся. Яку відповідь він отримав? Церковні ієрархи відповіли йому, що це — неприпустимо. І Мазепа не пішов проти законів церкви та моралі.
Будинок судді Василя Кочубея у Батурині, зведений у середині 17 століття, вцілів попри історичні катаклізми.
-Що робить Мазепа далі?
— Мотря втекла з будинку батьків, де фактично перебувала під домашнім арештом і страждала від моральних тортур, влаштованих матірʼю та сетрою. Вона прибігла до гетьманського палацу. Але Мазепа не дозволив їй там залишатися і розпорядився негайно відправити її батькам…
Причому у супроводі полковника московських стрільців Анненкова, щоб Кочубеї не мали жодних підстав говорити, що гетьман завдав дівчині якоїсь шкоди або скривдив її.
— Як склалась історія далі?
— Після того, як це сталося, Мазепа, залишаючись кумом Кочубея, взяв активну участь у пошуках для Мотрі адекватного молодого хлопця, за якого можна було б видати її заміж.
Можливо в його планах було підшукати їй шляхтича. Однак родина наполягала на іншому. Відтак вони перебрали чимало претендентів й зупинилися на представникові роду Чуйкевичів. Інша справа, що цей шлюб не міг бути щасливим, адже дівчина не мала до нареченого жодних почуттів і лише виконувала волю своїх батьків і хрещеного.
Ймовірний портрет Марини Мазепи, в дівоцтві Мокієвської». 18 ст.
Шлюб проіснував лише кілька років. Коли Мазепа перейшов на бік Карла ХІІ, за ним пішли і Чуйкевичі. Мотря залишилась без чоловіка і змушена була піти до монастиря. Її особисте життя фактично так і не склалося. А Іван Мазепа, будучи на еміграції, помер у 1709 році від хвороби.
ІВАН МАЗЕПА ВМІВ УТРИМУВАТИ В РІВНОВАЗІ ПОЛІТИКУМ
— Ви неодноразово говорили про те, що він був людиною, яка випередила свій час. У чому це проявилося?
— Це дійсно так. На жаль, Мазепа не вів щоденника і ми не можемо тепер дізнатися, ні про що думав гетьман, ні про те, які плани мав, або чого насправді прагнув. Але оцінюючи його вчинки і діяльність з відстані понад 300 років, можна стверджувати, що ця людина мала стратегічне мислення. Інакше йому б просто не вдалося стільки років утримуватися при владі.
Йому одночасно вдавалося займатися питаннями внутрішнього розвитку Гетьманщини, водити козацьке військо у численні військові походи, дбати про допомогу церкві, опікуватися розвитком освіти, підтримувати талановитих митців, писати вірші, вести велике листування і жити повноцінним життям.
Розуміючи, що в середовищі козацької старшини перебувають людини різних поглядів, гетьман намагався знайти між їхніми позиціями розумний баланс заради внутрішнього миру і суспільної користі.
Зробити це було надзвичайно складно, особливо з огляду на те, що один з пунктів підписаного ним договору з Московією, давав право старшинам стежити за ним і доносити на нього цареві. Іноді йому приходилося приймати непопулярні рішення, нейтралізовувати політичних конкурентів, придушувати спалахи народного невдоволення і навіть фізично знищувати потенційно небезпечних опонентів. Робив він і багато інших неприємних речей.
Однак давайте подивимося, заради чого він це робив, крім особистого інтересу? Заради того, аби існувала Гетьманщина і в її внутрішні справи якомога менше втручалася Московія. Коли ж почалась Велика Північна війна, він зробив все, аби тривалий час не допускати воєнних дій на українських теренах.
Як тільки стало зрозуміло, що з приходом шведських військ на територію Стародубщини уникнути війни не вдасться, він прийняв рішення укласти союз зі шведами і з їхньою допомогою вирвати тогочасну Україну з-під влади Московської держави.
Церква Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі, зведена коштом гетьмана Івана Мазепи. Фото: Борис Корпусенко
— Ви сказали, що за гетьманом існував постійний нагляд. Це було офіційно?
— Так, в день обрання Мазепи гетьманом, він підписав традиційний договір з Московією — «Коломацькі статті» (1687), склав присягу на вірність цареві та підтвердив це хресним цілуванням.
У тексті цього договору був пункт, який спонукав козацьких старшин, членів генерального уряду, наглядати за політичною діяльністю гетьмана і доносити на нього, якщо його дії будуть йти у розріз зі статтями московсько-українського договору.
Московська влада робила це навмисно, аби не дати старшині обʼєднатися навколо обраного ним очільника Гетьманщини. В інтересах московитів було сіяти розбрат та внутрішню нестабільність. Чи не нагадує це сучасну ситуацію? Дуже нагадує.
— Як же Мазепа вгамовував політичні пристрасті?
— У нього був дипломатичний хист. Йому вдавалося заспокоювати ті вибухові хвилі, які були в його оточенні. Однак слід було завжди «тримати руку на пульсі» настроїв старшин.
Для цього він часто вдавався до хитрощів. Наприклад, під час бенкетів, які влаштовував у Батурині. Коли гості вже добряче пригостилися і починали голосно розмовляти, гетьман вдав, що притомився і спить. Насправді він уважно прислуховувався до того, про що говорять старшини.
Відтак йому завжди вдавалося знати, чим живе його оточення і чи не назріває якесь невдоволення. До речі, про невдоволення старшин московськими планами щодо реформування Гетьманщини та їхню готовність виступити проти московитів у 1708 році, він також дізнався саме в такий спосіб.
Мені здається, це дуже важлива риса політика: застосовувати різні засоби заради досягнення головної мети і вміти згуртовувати своє оточення заради цього.
Онуфріївська вежа. Фото: Києво — Печерський заповідник.
— Чому ще вчить постать Івана Мазепи сучасників?
— Не створювати собі кумирів, «ідолів» чи «ікон». Бо це неправильно. Будь-яка людина, будь-який історичний діяч, і навіть такого масштабу, як Мазепа, це лише людина.
Ми вже говорили, що він випередив свій час в сенсі своїх поглядів та уявлень. Водночас не слід забувати, що він мав і свої вади, недоліки, негативні риси характеру, припускався помилок і не завжди приймав правильні рішення.
Він мав чимало прихильників, але ще більше мав ворогів. Саме таке критичне ставлення до історичної постаті дозволяє нам бути в оцінці його діяльності неупередженими і робити правильні висновки.
*****
Читайте також:
Іван Мазепа та Києво-Печерська Лавра: які споруди монастиря пов’язані з ім’ям Гетьмана.
Історичний день: у храмі Всіх святих в Києво-Печерській лаврі відправили панахиду за гетьманом Іваном Мазепою.
У столиці покажуть маршрут «Стежками гетьмана Івана Мазепи».
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
