Нові адреси Києва: у Голосіївському районі з’явився провулок Леопольда Ященка

Леопольд Ященко та його провулок у Голосіївському районі Києва. Колаж: Наталія Слінкіна

Вулицю назвали на честь українського диригента, засновника та керівника хору «Гомін».

Впродовж останніх півтора року Київрада підтримала перейменування майже 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом. Також у межах дерусифікації був перейменований провулок Василя Жуковського в Голосіївському районі.

Він з’явився на мапі міста під назвою Жуківський ще на початку XX століття. Пізніше назва міського топоніма була уточнена на честь російського поета Василя Жуковського.

З 2022 року провулок, де жив музикант отримав його ім’я. Фото з відкритих джерел

У 2022 році, з метою деколонізації столичної топоніміки шляхом рейтингового електронного голосування у застосунку «Київ Цифровий» були запропоновані альтернативні назви. Найбільшу кількість голосів — 6899 набрала пропозиція перейменування провулка на честь світового класика літератури епохи Відродження Данте Аліг’єрі, а 3703 голоси віддали за зміну назви на честь Леопольда Ященка — українського диригента, засновника та керівника хору «Гомін».

Враховуючи те, що видатний київський громадський діяч та музикант Леопольд Ященко мешкав на цьому провулку, робоча група вирішила рекомендувати перейменувати провулок Василя Жуковського саме на честь видатного музикознавця, диригента та композитора Леопольда Ященка.

Леопольд Ященко у молоді роки. Фото з відкритих джерел

Леопольд Ященко у зрілості Фото з відкритих джерел

Майбутній музикант народився 2 червня 1928 року в Києві в інтелігентній родині. Батько Іван працював у Київській політехніці, мама Галина
викладала українські мову та літературу, дідусь був регентом церковного хору.

У 3 роки хлопчик втратив маму, яка померла від сухот. Невдовзі ця важка хвороба забрала життя і його батька, тож його вихованням зайнялася батькова сестра Галина, яка фактично замінила йому родину.

Про його дитинство відомо досить мало. За спогадами близьких воно припало на дуже важкий час, коли Леопольд був змушений мандрувати далекими селами, вимінюючи на хліб речі батьків та малюючи з фотокарток портрети загиблих на війні.

Після завершення II Світової війни, юнак вступає на навчання до Політехнічного інституту у Києві. Але під час навчання він розуміє, що не уявляє своє життя без музики, тож Леопольд іде до відомого професора та хорового диригента Павла Муравського, який викладав в київському музичному училищі імені Рейнгольда Глієра.

Авторитетний викладач розгледів у молодого чоловіка справжній музичний талант та ідеальний музичний слух, тож Леопольда Ященка зараховують на відділ хорового диригування.

Леопольд Ященко та його дружина Лідія Орел у молоді роки. Фото з відкритих джерел

У цей час Леопольд Ященко захоплюється дослідження українських народних пісень.

«Перед вступом до консерваторії я вперше побував у фольклористичній експедиції. Поїхати в село і послухати пісень — це було щастя, і коли я почув, що є такий Інститут фольклору та етнографії, то зразу зрозумів, що це — моє. І щоліта на канікулах виїжджали й записували», — згадував пізніше митець.

Леопольд Ященко продовжив освіту в Київській консерваторії, закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, де працював у наступні роки.

Захистив кандидатську дисертацію «Українське народне багатоголосся» (1961). Працюючи над нею молодий митець збирав і записував народні пісні. Без магнітофона, без жодної техніки — лише з блокнотом і олівцем у руках.

Леопольд Ященко грає на сопілці у київському метро. Фото: Ефрем Лукацький

У 1962 році став старшим науковим співробітником відділу фольклористики, однак за 6 років музиканта та дослідника звільнили з роботи через підписання колективного листа української громадськості до ЦК КПРС з приводу закритих судових процесів над інакодумцями.

Втративши роботу Леопольд Ященко вирішує присвятити себе творчості.

Хор «Гомін» ще у радянські часи став символом відродження української культури та традицій. Фото з відкритих джерел

У 1969 році Леопольд Ященко створив свій знаменитий етнографічний колектив, згодом — Київський хор «Гомін», який музикознавці називають відродженням традиції національного співу. Саме «Гомін» став першим музичним колективом, який виконав «Ще не вмерла Україна», «Боже Великий, Єдиний», «Ой у лузі червона калина» у Києві.

Насправді самодіяльні співаки під керівництвом Леопольда Ященка виступали задовго до цього. Упродовж десяти років концертним майданчиком були вулиці й парки Києва, де спів аматорів був для душ тих, хто не відцурався рідної мови та народної культури.

Хор «Гомін» під час виступу у Київській консерваторії, 1991 рік. Фото: Наталка Прудка

Хор відроджував у Києві народні свята і звичаї й виконував майже виключно українські народні пісні. За два роки радянська влада визнала колектив «націоналістичним» і згодом закрила його, а самого Леопольда Ященка виключили зі Спілки композиторів України.

Він завідував дитячим сектором при Будинку композиторів України, керував фольклорним ансамблем. Перебуваючи в опалі до радянської влади, музикант був змушений працювати маляром 3-го розряду будівельної бригади на заводі «Молнія» (Баришівка), теслярем у радгоспі «Рославичі».

У 1984 році він знову організував етнографічний хор, якому згодом повернули назву «Гомін». Колектив зачарував киян своїми виступами просто неба у Гідропарку та інших локаціях міста.

Наступного року колектив приписали до Будинку культури «Київметробуду», а в 1988 році йому повернули назву «Гомін». За рік Леопольда Ященка поновили у Спілці композиторів України, а хор «Гомін» першим у Києві публічно виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна».

Леопольд Ященко у вишиванці. Фото з відкритих джерел

Репертуар чотириголосного колективу наповнювали пам’ятки фольклору, етнографічних свят і обрядів. Кожний українець, який бодай раз почув виступ хору Леопольда Ященка, назавжди запам’ятовував це унікальне національне українське дійство.

Вважається, що саме хор «Гомін» став осередком української пісні, культури та патріотизму у застійні радянські часи, ставши провісником відродження української держави та Незалежності.

Киянка Оксана Собко, яка була хористкою колективу наприкінці 1980-початку 1990-х років згадує у своєму дописі у соцмережі:

«Я прийшла в хор Гомін у 1989, і ходила на репетиції, їздила на виступи в Переяслав і інші міста…У ці роки я дізналася про січових стрільців і стрілецькі пісні, набір відомих тепер гасел „Слава Україні — Героям слава! Слава Нації — смерть ворогам! Україна — понад усе!“, дістала перший жовто-блакитний значок-прапорець, почула і заспівала пісні які пізніше стали державним і духовним гімнами України, дізналася що таке обрядовий фольклор».

Виступ хору «Гомін» ставав святом для присутніх. Фото з відкритих джерел

Окрім роботи з творчим колективом, Леопольд Ященко упорядкував збірки народних пісень та романсів, а також став автором власних творів на вірші Лесі Українки, Дмитра Павличка та інших відомих поетів.

Досить щасливо склалося й особисте життя музиканта. Ще у 1958 році він одружується з науковицею та етнографом Лідією Орел. Про свого чоловіка вона згадувала у своїх спогадах:

«Мені пощастило прожити поруч з ним понад півстоліття. Ми народили й виховали двох синів. І, хоч родинне життя не було безхмарним, нас завжди єднала любов до України та замилування її народною спадщиною», — згадувала Лідія Орел, дружина Леопольда Ященка, відома етнографиня, яка зібрала і впорядкувала близько 15 тисяч експонатів Музею народної архітектури й побуту України в Пирогові і яку також двічі звільняли з роботи за співи біля пам’ятника Тарасу Шевченку.

З дружиною Лідією. Фото з відкритих джерел

У 1992 році знаний музикант стає лауреат премії імені Павла Чубинського, а за рік нагороджується Державною премією імені Тараса Шевченка.

Кияни старшого покоління часто згадують чарівні мелодії його сопілки, які він сивоусий чоловік у вишиванці грав у метро чи у громадському транспорті. Люди завжди звертали увагу на ці чарівні звуки, хтось посміхався, хтось витирав сльози, але його музика не залишала жодного байдужого…

Прощання з Леопольдом Ященко у Києві. Фото: Оксана Старак-Повякель

Прощання з Леопольдом Ященко у Києві. Фото: Оксана Старак-Повякель

Леопольд Ященко пішов з життя 2 квітня 2016 року у Києві на 87-му році життя. Його завжди згадують як світлу людину, патріота, ентузіаста та талановитого музиканта.

Нагадаємо, як київський фольклорист та диригент Леопольд Ященко наближав незалежність.

***

Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.

У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.

До теми: Замість Глінки — український Моцарт: у Києві з’явилася вулиця Максима Березовського.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Sourse: vechirniy.kyiv.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *