Катерина Грушевська та її вулиця у Голосіївському районі столиці. Колаж: Наталія Слінкіна
Єдина донька видатного історика та Голови Центральної Ради Михайла Грушевського стала однією з перших експертів з української етносоціології, редакторкою та упорядницею наукових часописів, а також дослідницею української старовини.
За останній рік Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з країною агресоркою та радянським союзом.
Також нову назву одержала вулиця радянського військового діяча та генерала Льва Доватора у Голосіївському районі столиці.
Вулиця знаходиться в історичній місцевості Ширма та з 1953 року мала назву на честь героя радянського союзу. У 1960-ті роки вулиця була скорочена до теперішніх розмірів після виокремлення з неї частин, що увійшли до вулиць Гвардійської (нині — Карпатської Січі) та Мистецької.
Катерина Грушевська — єдина донька голови Української Центральної Ради. Колаж з відкритих джерел
В межах декомунізації та дерусифікації, у грудні минулого року вулиця Генерала Доватора одержала нову назву на честь Катерини Грушевської (1900-1943). На думку дослідників, хоча за популярністю вона залишилася у тіні свого надзвичайно відомого батька, однак Катерині Грушевській вдалося зарекомендувати себе як надзвичайно успішну та працелюбну вчену. Вона спеціалізувалася з історії, етнографії, культурології, фольклористики, етносоціології, займалася перекладацькою роботою.
Катерина Грушевська народилася 21 червня 1900 року у Львові, де її батько обіймав посаду професора університету та очолював Наукового товариства імені Шевченка.
Маленька Катруся. Фото з відкритих джерел
Батьки називали дівчинку Кулюня та солодка потішечка. Фото з відкритих джерел
Мама Катерини, Марія-Іванна походила з родини з дому Вояківських, мала педагогічну освіту, добре володіла польською, французькою, англійською та норвезькою мовами, була активною учасницею феміністичного руху в Галичині.
Також Марія Грушевська стала засновницею товариства «Руська охоронка» (пізніше — «Українська захоронка»), що дбало про виховання дітей, відкриваючи дитячі садочки.
Мати навчила дівчинку польської, англійської та норвезької мови (пізніше Катерина Грушевська на замовлення Марії Заньковецької перекладе з норвезької «Ляльковий будинок» Генріка Ібсена).
Катерина Грушевська з подругою Ольгою Шамраєвою. Фото з відкритих джерел
ЇЇ дитинство пройшло в оточенні знакових постатей української культури, з якими спілкувалася родина Грушевських, зокрема: Івана Франка, Миколи Садовського, Марії Заньковецької, Миколи Лисенка, Євгена Чикаленка, Василя Кричевського. Художники Іван Труш і Михайло Жук писали її портрети, Михайло Бойчук вчив малювати, а Аріадна Драгоманова, випускниця паризької Сорбонни давала уроки французької.
Це спілкування з видатними діячами надзвичайно вплинуло на формування її світогляду та особистості.
Початкову освіту дівчина здобула вдома. Фото з відкритих джерел
Катерина Грушевська. Фото з відкритих джерел
На жаль, через вроджену легеневу хворобу та слабке здоров’я, дівчинка здобула початкову освіту вдома. А у 1914 році, коли Катерина мала піти в гімназію розпочалася І світова війна. Михайло Грушевський, який мав громадянство Російської імперії, не міг більше перебувати на землях Австро-Угорщини, тож він з родиною повернувся до Києва, де діяча заарештовують за звинуваченням у революційній діяльності.
Згодом Михайла Сергійовича висилають до Симбірська, а звідти — в Казань та Москву. Катруся з мамою їде за ним, але в 1916 році після важкої хвороби дитини, вони повертаються до Києва.
Катерина Грушевська в будинку батьків на Паньківській.Фото: Історико-меморіальний музей М.Грушевського
Перша можливість офіційного навчання у Катерини Грушевської з’являється лише у буремному в 1917-му, коли вона записалася на правничий та природничий факультет Українського народного (пізніше Українського державного) університету.
Паралельно з навчанням дівчина займається наукою. Свою першу статтю, що побачила світ у 1918 році в «Літературно-науковому віснику» вона підписує «Професорівна».
Катерина Грушевська (зліва) з батьками у Бадені. Фото: Історико-меморіальний музей М.Грушевського
На жаль, закінчити навчання Катерині не вдалося. Подальший розвиток подій в Україні та початок більшовицької агресії змушують родину Грушевських емігрувати до Європи.
За свідченням біографів родини, у цей час Катерина стає вільною слухачкою Женевського університету, вивчаючи римське право, однак через матеріальну скруту родина не мала змоги затримуватися на одному місці: з 1919 по 1924 роки вони об’їздили всю Європу: Прага, Женева, Париж, Берлін, Відень, Баден.
В еміграції Катерина визначається з колом своїх наукових інтересів: соціологія та первісні культури, заглиблення у міфологічний пласт, з якого формується колективна свідомість цілого народу.
Перебуваючи у Відні, вона допомагає батькові у створенні Українського Соціологічного Інституту, працює там секретаркою, створює в Інституті студію первісної культури. Перша серйозна наукова праця Катерини Грушевської, що побачила світ у 1923-му, мала назву «Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки».
В 1924-му родина Грушевських, під впливом радянської пропаганди, яка підігрівала чутки про розмах українізації, наважуються прийняти запрошення радянського уряду і повертаються до Києва.
У цей час Михайла Сергійовича обирають академіком Всеукраїнської Академії Наук, керівником історико-філологічного відділу. Він викладає історію в Київському державному університеті, очолює археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII століттях.
У Києві Катерина працює науковою співробітницею Культурно-історичної Комісії та Комісії історичної пісенності Науково-дослідної кафедри Історично-філологічного відділення ВУАН, очолює Кабінет примітивної культури, стає незмінним редактором часопису «Первісне громадянство і його пережитки на Україні», бере участь в етнографічних експедиціях.
Катерина Грушевська проводила наукову діяльність. фото з відкритих джерел
Катерина Грушевська в еміграції на початку 1920-х. Фото з відкритих джерел
За свідченням експертів, головною науковою працею Катерини Грушевської стали «Українські народні думи», де вперше було систематизовано за сюжетами та глибоко проаналізовано цей жанр українського народного епосу. У двох книгах було зібрано 33 тексти та 293 варіанти дум. І до сьогодні це — найповніше, найґрунтовніше серед усіх видань українського епосу.
На початку 1930-х років усі українознавчі проєкти згортаються, а радянська влада починає репресії проти діячів української культури та інтелігенції. У 1931 році Михайла Грушевського відправляють в Москву в «почесне заслання». Слідом за ним їде й Катерина.
Після смерті батька у 1934 році, жінка відкладає власні дослідження і береться за упорядкування його наукової спадщини: десятого тому «Історії України-Руси» та шостого тому «Історії української літератури».
Катерина Грушевська в саду на Паньківській, 9. Фото: Історико-меморіальний музей М.Грушевського
На жаль, в ніч з 10 на 11 липня 1938 року заарештовують і Катерину, назавжди забираючи її з батьківського дому на вулиці Паньківській, 9. ЇЇ звинувачують в участі в антирадянській організації, контрреволюційній діяльності та шпигунстві.
Дослідники стверджують, що трагічний фінал доньки Михайла Грушевського промовисто демонструє, яка б доля спіткала б самого діяча, якби він прожив на декілька років довше.
За архівними документами КДБ, життя Катерини Грушевської закінчилося 30 березня 1943 року у виправно-трудовому таборі в Темлазі поблизу Новосибірська. Точне місце її поховання невідоме.
Після арешту доньки, її мати Марія Сильвестрівна залишилася у Києві. До останніх днів свого життя вона її чекала, клопоталася про помилування, писала навіть до Йосипа Сталіна, але все було марно…
Музей Михайла Грушевького у Києві. Фото зі сторінки музею.
Марія Грушевська померла в Києві 1948 року, так і не дізнавшись про долю своєї єдиної дочки…
«Ми вже чимало розповідали про Катерину Грушевську, створювали виставкові та кінопроєкти, віртуальні альбоми життєпису, імпрези та „Garden Party“ до її Дня народження. Про неї написані монографії, перевидані її унікальні дослідження. Однак усі, хто над цим працював і хто цікавився її долею, завжди вважали, що цього замало. Замало, щоб ім’я цієї самобутньої етнографині, фольклористки та соціологині, яку поважні вчені називали „професором у галузі примітивної культури“, а сталінські нелюди замордували у таборах ГУЛАГу, було закарбовано в пам’яті українців…» — зауважують наукові співробітники Історико-меморіального музею Михайла Грушевського в Києві.
За їхніми словами, знаменита фраза Катерини Грушевської: «Іншої України немає!», якою вона пояснила своє повернення з еміграції у 1924 році набуває нових сенсів і в наш час:
«Сьогодні ці ж самі слова промовляють сьогодні мільйони українців: і ті, хто захищають свою Україну зі зброєю в руках; і ті, що працюють на волонтерських, інформаційних, культурних фронтах; і особливо ті, хто були змушені рятувати життя дітей за кордоном і кожної миті мріють про повернення на рідну землю. Бо у всіх нас іншої України немає!», — констатують в музеї Михайла Грушевського.
***
Нагадаємо, що за останні пів року Київрада підтримала перейменування понад 200 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких пов’язані з радянським союзом, країною агресоркою та її сателітами.
Також наводимо повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року.
У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно.
До теми: нові адреси Києва: провулок Миколи Бурачека у Голосіївському районі столиці.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
