Ірина Федишин: 450 автівок для ЗСУ – важливіше за творчі досягнення

Фото: ФБ Ирина Федишин

Ірина Федишин встигає поєднувати успішну діяльність співачки, материнство (Ірина з чоловіком і своїм менеджером Віталієм Човником ростить двох синів) і волонтерську працю. Як їй це вдається, звідки вона черпає сили та піднесення, а також про пісні, присвячені війні, Ірина розповіла журналістці Коротко про.

“Пробачаю, але враховую”

– Ірино, ваш приклад захоплює – і як добровольця, і як артиста. Особливо дивує, що ваше ім’я, на відміну від багатьох інших українських зірок, не фігурує в жодних суперечках. Як вам це вдається?

– Я не люблю вступати в конфлікти. Завжди потрібно до всього ставитись зважено, ухвалювати рішення не емоціями, а розумом. Якихось спеціальних правил немає. Я дуже сконцентрована на діяльності. Завжди дивлюся на себе. Можливо, тому мене це все обходить стороною. Коли сконцентрований на власній творчості – на інших не зважаєш, думаєш, як стати кращим, як зробити якіснішу пісню, про виступи.

– Але, мабуть, у вашому житті подібні ситуації відбувалися – їх не оминути. Чи легко прощаєте?

– Я пробачаю, але роблю висновок. Довіри, звичайно, вже не буде.

«Половина часу – на добродійність. Інакше нереально»

– Коли спостерігаєш за вашими сторінками в соцмережах, складається враження, що благодійна діяльність у вас вже майже переважає артистичну…

– Так, люди бачать тебе на сцені та не бачать, що відбувається за лаштунками. У мене Олежик, мій менший син, вже декілька разів питав: «Мамо, чому у вас в інстаграмі самі машини?» (Ірина на момент квітня 2026 року передала на передову понад 450 автівок. – Авт.). Я відповідаю: “Олежику, ми допомагаємо армії”. А що залишається робити? Насправді, волонтерство забрало 50% часу точно. Мого особистого часу, роботи, зусиль, зосередженості. Тому що час такий. Бо інакше неможливо. І хочеш не хочеш, а мусиш боротися та допомагати Збройним силам України визволяти країну.

– Якими цінностями доводиться жертвувати через таке навантаження?

– Жертвуєш власною творчістю. Цей час я могла б вкладати в пісні, створення кліпів, але пріоритет – волонтерська робота. Потрібно не просто зібрати кошти, їх треба ще й використати, машини придбати. У нас безперервно йдуть перемовини, як їх купити, привезти, отримати, як їх відремонтувати. Значна частина часу у нас із Віталієм йде на спілкування з військовими.

Особливо у Віталія. Він дуже міцний чоловік. Має надзвичайно сильний характер. Люди, які займаються волонтерством, усвідомлюють, чого це варте: придбати, перегнати з документацією, потім цю автівку “поставити” на військову частину. Це дуже непроста справа. Віталій зранку до вечора цим живе. Після виступів ми навіть не встигаємо відпочивати: бійці чекають. Це безперервний робочий процес.

– Скільки людей налічує ваш колектив? Скільки людей допомагає вам у підтримці ЗСУ, організації виступів?

– Здебільшого, все на нас із Віталієм. Є добровольці, які відправляються на кордон та забирають звідти автівки. Автівка, наприклад, прибула з Англії, її доставили на кордон, і тут вже наші хлопці переганяють її сюди, оформлюють документи на наш фонд і допомагають нам на ремонт завезти, на фарбування. У нас немає офісу та багатьох співробітників, як можна подумати. Хотілося б зробити дуже багато. Це нелегко: дзвінки з ранку до вечора, необхідно вислухати, записати – яка бригада, у чому потреба, наскільки терміново.

Дехто дивується: навіщо ви стільки на себе берете? Але… четвертий рік війни. Ті самі автівки виходять з ладу дуже швидко. Вони не простоюють. Немає необхідності мені брати людину, щоб ще хтось окремо за це відповідав. Я сама за це відповідаю, сама підтримую зв’язок із бійцями. І передаю тим, кому, як відчуваю серцем, ця автівка вкрай потрібна, у кого пошкоджена. Але ти усвідомлюєш, що ти не можеш забезпечити автівками всю лінію фронту. Але робиш максимум, на що ти здатен.

З віртуозом Євгеном Хмарою у Ірини склалася творча спілка. Фото: ФБ Ірина Федишин

Війна підкреслила, що має значення

– Чула, що перші два роки війни ви працювали без прибутку, зовсім не брали коштів за виступи.

– Так, все віддавала бійцям. Ми з Віталієм до війни дуже активно працювали і в Україні, і в Америці, і в Європі. Була можливість.

– А вам не було боязно, що гроші рано чи пізно вичерпаються? Дітей необхідно навчати, та й взагалі…

– А що, в принципі, людині потрібно в житті? Коли війна, коли ти розумієш, що бійці живуть там у пеклі: в окопах взимку, в холоді, наражають на небезпеку своє життя… Думати про те, щоб поїхати зайвий раз на відпочинок чи придбати ще одну пару штанів? Це просто зайві речі зараз. Цінності абсолютно інші. Ти розумієш, що ці кошти можна віддати бійцям, слід заощадити. Що не час зараз для відпочинку, для якихось додаткових витрат. Можна жити більш скромно.

– Творчість – це єдина річ, якою довелося пожертвувати через війну?

– Безумовно, це виснаження, це і здоров’я, безсонні ночі, інтенсивні гастролі… Не завжди вчасно поїсти, це авіаперельоти, зміна клімату… Не виспишся: тому що о третій ночі потрібно підніматися і мчати на літак, знову виходити на сцену… Віддаєшся максимально, щоб ці кошти зібрати, бо вони з неба не падають. Потрібно дуже добре попрацювати, щоб ці автівки ми могли придбати. Не лише фінансами жертвуєш. Без моїх шанувальників, які відвідують концерти та жертвують кошти, я не змогла б, звичайно, це зробити.

– Артисти часто ставлять собі високу мету щодо кар’єри – вийти на світовий чи європейський рівень, у декого є ідеали, на яких рівняються. Наскільки я розумію, це не про вас, якщо ви жертвуєте і творчістю, і прибутком?

– Зараз про це насправді якось не думається. Не на часі. Слід таки перемогти, а потім вже… Все це не нагальне, тому навіщо зараз будувати якісь плани. У мене такі життєві переконання, таке виховання батьків. Розумію, що має цінність, що – ні. Війна це дуже чітко підкреслила. Ось прилітає ракета – і зовсім нічого немає… Життя – найцінніше, а все інше – це просто декорації. А плани? Найближчі – переможемо, тоді житимемо вже на повну. Тоді будуть нові мрії, плани.

Бійців, яким співачка передає машини, вона називає як близьких – “хлопці та дівчата”. Фото: ФБ Ірина Федишин

Допомагати – за власні гроші

– Деякі митці під час війни перестали писати, виступати – настав певний ступор. У вас не було такої перерви, коли нічого не хотілося?

– Ми одразу почали виступати з благодійними концертами. У перші дні війни якраз приїхав до Львова Євген Хмара, наш піаніст-віртуоз. Я з ним зв’язалася, кажу: «Євгенію, давай підтримаємо наших військових, людей, які прибувають зі сходу України». Я бачила це під фортепіано. Навіть енергійні пісні, але під фортепіано, більш акустичні версії – це було дуже зворушливо. Ми з Євгеном об’єдналися і відразу почали давати концерти та допомагати.

Спочатку, пам’ятаєте, не було ні взуття, ні амуніції, ні бронежилетів – нічого. І ми почали із взуття, потім бронежилети, військова амуніція, дрони. Окрім автівок, багатьом допомагали – вже потім ми зосередились на автомобілях. А у травні 2022 року я зрозуміла, що треба їхати та збирати кошти за кордоном. Цього ж місяця був перший виступ в Іспанії. Почали активно гастролювати із благодійними концертами.

– Ви знали, що збори в Європі та Америці будуть більшими чи тут пожертви значно зменшилися?

– На початку відкривали картку – переказували кошти. Тобто щось кожен намагався робити. Одного разу я зрозуміла, що більше не хочу просити, залишати номер картки… Хочу це робити самостійно. Своєю працею. І це значно цінніше. Якщо люди будуть переказувати гроші, потім можуть сказати: «Ти там десь у Карпатах відпочиваєш за наші кошти». Ні. Треба змінювати підхід, давати концерти та віддавати на ЗСУ гроші, зароблені своєю працею.

– Зараз багато виконавців зосередилися на військовій темі – у декого майже всі пісні про війну. Ваш образ з агресивною тематикою не поєднується, але наскільки війна вплинула на вашу творчість?

– У мене дуже багато пісень про війну – за чотири роки це все воєнна тематика. Не знаю, чи у когось із артистів є стільки військових пісень. “Нас весна не там зустріла”, пісня “Буча”, яка вийшла на третій день, коли стало відомо про ті злочини. Мені священник надіслав вірш: я читаю, і в мене сльози рікою з очей течуть. Сідаю за фортепіано – і відразу народжується музика. Того ж дня йду на студію та записую вокал. Потім були пісні “Я живий”, “Рана”.

Добре, коли є підтримка. Але це найскладніші періоди. Найглибші важкі рани, які завдає нам війна, зцілює любов. Це та найсильніша річ, здатна повернути людину до життя. Про це у моїх піснях. Пісня «Журавлі» – це посвячення загиблим бійцям. Це все про війну. Під час війни я комерційних пісень не випускала. Розумію, що вже чотири роки минуло, людям треба давати інший контент, більш легкий…

Всі нові пісні Ірини про війну, життя та Україну. Фото: ФБ Ірина Федишин

«Родина мене стабілізує»

– А як взагалі справляєтеся з емоційним навантаженням? Як на вас впливають усі ці новини про війну, втрати? Багатьох вибиває з колії, і люди взагалі не можуть творити.

– Я, звичайно, в курсі – переглядаю всі новини, телеграм-канали, але… Я не знаю, як це пояснити. Мене стабілізує моя родина. Це найбільша цінність, яку має кожен з нас: діти, батьки. Є для кого жити, для кого працювати. Незважаючи на всі жахливі новини, ми повинні жити далі: дарувати дітям радість, надію… Зібрати себе до купи після цих новин, вийти з ними погуляти, зробити уроки – і ти переключаєшся.

– Перед військовими наскільки часто вас просять виступити?

– Часто. Це дуже відповідальні концерти, непрості. Але я дуже радію, коли бачу бійців після виступу, коли вони посміхаються, коли вони дійсно радіють. І це важливо. Музика лікує.

– Хотілося б поговорити про ваших дітей. У вас два хлопчики. Чи не хвилюєтеся ви, як мати, що через декілька років вони можуть опинитися на війні?

– Я сподіваюся, що війна закінчиться, і роблю для цього все можливе з чоловіком, щоб вона не перейшла до наших дітей. Насправді ніхто не знає, що на кого чекає в житті. Як би людина не планувала, не передбачиш напевно. Потрібно жити по совісті. Скільки випадків, коли люди тікають від війни та гинуть за кордоном. Як має статися, так і буде. Я думаю, що на Україну чекає дуже велике, світле майбутнє. Це буде чудова, процвітаюча держава. Сюди приїжджатимуть багато хто. Зараз якась нездорова ситуація у світі. І в мене такі відчуття, що навіть невідомо, де буде безпечніше перебувати: чи за кордоном, чи в Україні. Тому краще триматися своєї землі та робити все, щоб допомогти своїм хлопцям.

Сім’я для Ірини – точка заземлення. Із синами 14-річним Юрієм (ліворуч) та 10-річним Олегом та чоловіком Віталієм. Фото: ФБ Ірина Федишин