Здорова місцевість, піщаний ґрунт та великий ліс: Дарниця — улюблене місце київських дачників

Станція «Дарниця» на листівці початку ХХ століття. Фото з відкритих джерел

«До Дарницьких дач, розташованих на лівому березі Дніпра проти передмістя Києва-Звіринця, можна потрапити трамваєм від Подолу або залізницею. Це дуже гарна для здоров’я територія».

У другій половині ХІХ століття внаслідок бурхливого економічного розвитку, Київ активно перетворювався на один з найбільших промислових, фінансових та торгових центрів тогочасної Імперії.

Внаслідок урбанізації та індустріалізації в нашому місті з’являлися нові фабрики та заводи, що спричинило зростання попиту на відпочинок за межами забруднених міст. Це сприяло розвитку дачних поселень, які стали масово виникати наприкінці ХІХ століття.

І якщо раніше заміський відпочинок на дачі був привілеєм переважно заможних людей, до кінця позаминулого століття він став масовим явищем. За статистичними даними на зламі ХІХ — XX сторіч на дачах під Києвом відпочивали близько 50 тисяч містян.

Зона відпочинку на Святошині Фото: Вікіпедія

Вже у 1850-х перші дачні селища почали з’являтися на Пріорці, Казенних Дачах (Берестейська) та у Китаєві (ж.м. Корчувате).

Наприкінці ХІХ століття дачні селища виростають у передмістях Києва: Лук’янівка, Сирець, Куренівка, Видубичі, Деміївка.

А з 1900-х активно забудовуються: Караваєві, Сулимівські та Софійські дачі.

Також для дачного відпочинку кияни обирали місцевості, що мали зручне транспортне сполучення з Києвом, зокрема з трамвайними маршрутами: Святошин, Пуща — Водиця чи залізницею: Дарниця, Боярка, Мотовилівка, Ірпінь, Буча, Ворзель.

Наприкінці ХІХ століття дачні поселення набувають неабиякої популярності серед киян. Фото: Вікіпедія

Серед усіх дачних поселень найбільшою популярністю користувався Святошин, що тривалий час перевершував інші відомі дачні локації. Місцевість активно забудовувався будинками за зразками закордонних курортних вілл у стилях історизму, еклектики та модерну.

Вже на початку XX століття потужним конкурентом Святошинським дачам та мальовничій Пущі-Водиці складало також дачне поселення у Дарниці, що розташовувалося за десять верст від міського залізничного вокзалу.

ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ НАЗВА МІСЦЕВОСТІ

Вважається, що назва місцевості пов’язана зі словом «дарувати», «дарунок», звідки походить безліч версій. За найбільш популярною легендою, княгиня Ольга подарувала своєму синові Святославу цю місцевість з мальовничим озером, яке назвали «Дарницею».

Інші дослідники пов’язують назву з приміським поселенням, де зупинялися іноземні посли та купці, що приїжджали до київських князів з дарами.

Згодом місцевість згадується у 1509 році, у позові про спірні землі між Печерським та Микільським монастирями. У рішенні межового суду кордон між володіннями сперечальників визначається таким чином: «… люди добрі землі перед нами розводили і кордон вказали тим обєм земель: ріку Дарницю, на якій же реце (річці) і Млинище (млин)…».

На початку ХХ століття Дарниця вважалася ідеальною місцевістю для здорового способу життя. Фото: Клуб корінних киян»

За 7 років річка Дарниця в ролі кордону згадується і в грамоті короля Сигізмунда I, даної Нікольському монастирю.

Наприкінці XVIII століття були відомі три невеличкі Дарницькі хутори.

За описом канцеляриста Миколи Бурмачевского, «вищеописані на цім хуторі живуть, орних земель, сінокосів, лісів та інших угідь з пожитків не мають. Харчуються зароботкованієм, консистенції не платять, хліба не сіють і надалі ні в які промисли й торги вступати не бажають».

ДАЧНЕ СЕЛИЩЕ

Масове заселення Дарниці почалося в другій половині XIX століття у зв’язку з будівництвом залізничної гілки «Київ-Полтава». Зручне місце розташування, тиха місцевість сприяли розвитку у цій місцевості дачного поселення.

Офіційне виникнення дачного поселення датується 1896 роком. У перший рік одразу 43 орендарі взяли 80 ділянок, кожен з яких був розміром 17 соток, і проклали широкі прямі вулиці між залізницею та сучасними вулицями Вересневою (Василівською), Юрія Шевельова (Михайлівською) та Сімферопольською (Іванівською).

За рік забудували 40 дільниць, у 1898-му — ще 20, а також «нарізали» 85 нових ділянок з орендною платою від 16 руб. 35 коп. до 75 руб. 45 коп. на рік.

Дарницькі дачі. Фото: «Клуб корінних киян»

Фото: «Клуб корінних киян»

У 1906 році ініціатори створення дачного селища звернулися до Міністерства землеробства та держмайна з проханням про виділення землі ще для 500 ділянок.

Тож, станом на 1909 рік в дачному поселенні налічувалося вже 134 ділянки та 13 вулиць.

«Суха здорова місцевість, піщаний ґрунт, що швидко вбирає в себе вологу, прекрасний і великий ліс — такі позитивні якості Дарниці, як дачної місцевості… Дарницькі дачі влаштовані за таким же планом, як і Святошинські, але всього забудованих дачних ділянок у Дарниці налічується не більше ста», — так характеризували цю місцину у Путівнику за 1912 рік.

ЗАЛІЗНИЦЯ НА ПЛЯЖ ТА В МІСТО ДОВЕЗЕ

До Дарниці курсували спеціальні поїзди. Фото з відкритих джерел

Повернутися до Києва з-за міського відпочинку можна було за 40-50 хвилин на «дачних» поїздах Києво-Воронізької залізниці, що курсували мало не щогодини. Це були вагони полегшеної конструкції, що курсували переважно влітку, рідше восени та навесні.

Вартість одноразового квитка складала 15 копійок.

Усього за одну версту від дачного поселення знаходився берег Дніпра, де були облаштовані спеціальні купальні. До них можна було дістатися спеціальним поїздом, який мав назву «купальний». Вартість проїзду складала усього 5 копійок.

З часом, реагуючи на запити населення, міська влада проклала до найпопулярніших локацій трамвайні лінії, зокрема і до Дарницьких дач.

У 1913 році до Дарниці запустили мототрамвай трамвай. Фото з відкритих джерел

У 1912 році обидва береги Дніпра сполучив новий трамвайний маршрут, який за рік продовжили до Броварів. Станом на 1916 рік щоденний пасажиропотік лінії становив близько 12 тис. осіб.

Експлуатувало трамвайну лінію спеціальне «Акціонерне товариство Києво-Броварської з гілкою на Дарницю мототрамвая» відомого під неофіційною назвою «Дарницький трамвай». Засновниками товариства були відомі підприємці Валерій Тимченко та Семен Могильовцев (після його смерті купець 1-ї гільдії Товій Апштейн).

ДОЗВІЛЛЯ КИЇВСЬКИХ ДАЧНИКІВ

На початку ХХ століття велопрогулянки набувають популярності серед киян. Фото з книги О.Анісімова «Київ та кияни»

«Тим, у кого є дача, добре і безтурботно. Вони просто складають речі та виїжджають. Ті ж, кому не пощастило, сидять у місті, чахнучи від спеки», — писала популярна тогочасна газета «Києвлянін».

Дачні будиночки будувалися для повноцінного життя, оскільки на дачу тоді їздили не на вихідні, а на цілі тижні й місяці. Щороку за межі Києва виїжджали близько 50 тисяч осіб. Деякі проводили там ціле літо, повертаючись до міста лише з першими осінніми холодами.

«Дачне переселення народів», як його жартома назвала міська преса, починалось наприкінці квітня та тривало до початку червня.

До поїздки містяни зазвичай готувалися серйозно та ґрунтовно, а для перевезення господарських речей та одягу наймали підводу. Ну і, звичайно, не забували про дозвілля.

Реклама товарів та різних дрібничок для дач. Фото з відкритих джерел

Напередодні дачного сезону київські магазини пропонували широкий асортимент товарів: тонку тканину для пошиття літніх суконь, взуття, капелюхи, віяла, ліхтарі, велосипеди, ігри та іграшки.

У тогочасній пресі, наприклад, можна зустріти рекламу музичного магазину Індржишека на Хрещатику, що рекомендував найкращі «засоби від дачної нудьги»: роялі, піаніно та інші музичні інструменти.

Поступово дачні селища перетворювалися на місця комфортабельного відпочину з активним культурним життям. Там відкривалися театри та концертні зали, кафе та ресторани.

Прихильники активного відпочинку могли орендувати велосипед, зайнятися риболовлею чи зіграти у теніс або більярд. Велику увагу приділяли садівництву, вирощуючи квіти та екзотичні рослини.

Родина киян під час дачного відпочинку. Фото: «Клуб корінних киян»

Також у вихідні та святкові дні кияни дачники насолоджувалися виступами військових оркестрів чи аматорськими виставами та концертами. Деякі приймали в них участь і самі, граючи на музичних інструментах чи декламуючи поетичні рядки.

Також у Дарниці було поштове відділення, аптека, власний базар та буфет на залізничній станції.

У багатьох дачних поселеннях створювалися товариства доброустрою. Вони не лише стежили за порядком, але й зобов’язували дачників самостійно підтримувати чистоту та затишок на їхній території. Для цього було створено цілого зводу правил, наприклад, підтримувати чистоту на вулиці біля свого паркану, не спалювати листя чи сміття в літній період тощо.

***

Переосмислення місцевості відбулося вже у радянський час, коли у 1923 році Дарниця та прилеглі селища включили у межі Києва. У радянські п’ятирічки вона поступово перетворюється у великий промисловий район.

У 1941-1943 роках, забудова Дарниці була практично повністю зруйнована.

Починаючи з 1950-х, територія колишніх Дарницьких дач забудована житловими багатоповерхівками, громадськими спорудами та приватними будинками. Частину території займає також промислова зона.

До теми: Пуща-Водиця: «Дачі пішли за високою ціною, настільки кияни розчаровані різними Боярками й Мотовилівками».

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»

Sourse: vechirniy.kyiv.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *