У метро кияни будуть колядувати для Перемоги

Спільнота Київська коляда біля Михайлівського собору. Фото надане Оксаною Собко

Послухати старовинні пісні та вінчування можна буде у неділю, 25 грудня

Для більшості українців ще досі є дискусійним питання, коли відзначати Різдво — 25 грудня чи 7 січня. Спільнота «Київська коляда» уже має відповідь — вже четвертий рік поспіль колядує двічі: на Різдво за григоріанським календарем, і за юліанським. Бо учасники гурту вважають, що треба використовувати кожна нагоду для того, аби підтримувати національні традиції. Особливо такі гарні та багаті, як різдвяні.

Про це «Вечірньому Києву» розповіла організаторка та натхненниця спільноти Оксана Собко.

Оксана Собко та учасник гурту Олександр Кузьменко

— Як змінила війна плани «Київської коляди»?

— Цього року наша Коляда матиме особливий формат — воєнний. Новорічно-різдвяних ярмарків у центрі столиці не буде, адже діє заборона на масові зібрання. І було б безвідповідально, якби ми почали запрошувати людей у ті місця, де ми завжди колядували — на Софійську, Михайлівську чи Контрактову площу. Цього року ми будемо колядувати у неділю, на Різдво, 25 грудня у київському метрополітені на станції метро Золоті Ворота приблизно о 16:00.

Проте ми збережемо іншу нашу традицію — вітатимемо наших захисників в одному із медичних закладів Києва. Будемо співати під вікнами. Уже чотири роки вінчуємо нашим героям. Раніше ходили по палатах, але ковід змінив цей формат, і виявилося, коли ми співаємо під вікнами, то нас добре чути та ще й більшій кількості людей.

Гурт колядує на обидва Різдва

— Які колядки співатимете?

— Цього року в нашому репертуарі буде 17 колядок: декілька популярних загальновідомих, і чимало унікальних з Хмельниччини, Полтавщини, Київщини. Цього року вивчили нову колядку — військову. Насправді вона дуже давня. Записали ми її в Іванківському районі Київщини, в селі Оране від Ольги Сидоренко. Колись її адресували хлопцям, які мали йти у військо, або вже були військовими.

Сюжет класичний — хлопець хоче продати коня, а кінь просить: «Не продай мене, згадай, як ми воювали турка, як усі хлопці загинули, а я тебе виніс, перескочив через Дніпро і не вмочив ні сідельця, ні шаблі конця, ні тебе молодця». Коляду зі схожим текстом співали у багатьох регіонах — це давній, лицарський епос.

І цю колядку ми присвятимо козакам сучасним, які зараз покладають своє життя на залізних коней, коли треба тікати від куль. Називається вона «Ой дими, дими понад лугами». Дим в народних колядках був символом великого війська, зокрема в лугах при переправах через річки.

— Вінчування теж будуть нові, співзвучні нашому часу?

— Багато років ми відбирали класичні вінчування. Вони усі у нас пов’язані з аграрним культом. Цей символізм близький людям і сьогодні. Навіть коли ми бажаємо «щоб у вас бджоли роїлися», то є чимало тих, хто має вулики! Ну і напевне таких, які мають знайомих пасічників. Ми ще не настільки відірвалися від землі. Але, зважаємо на сучасність, тому додали, «щоб у вас бджоли роїлися, в полі родилося і в гаманцях водилося» — ближче зараз.

А ще у нас є вінчування до господарів — тих, хто нас слухає. Раніше завжди приповідали: «Добрий вечір, люди, в вашій теплій хаті, щоб були ви завжди здорові і багаті, хай Різдво Христове вас благословляє — Христос ся рождає». А цьогоріч гуртом подумали і створили побажання, що відповідають часу в якому живемо: «Колядуємо ми вам — завдяки захисникам, захист нашої родини — Збройні Сили України. Попереду незворушний, славний отаман Залужний! Колядуєм, просим в Бога, щоб здійснилась перемога, кожний хай допомагає — Христос ся рождає. Славімо його!».

І ще одна, актуальна: «Коляд, коляд, колядниця дайте трохи зарядицця, а заряд не такий дайте павер золотий. Дайте павер нам потужний, як командувач Залужний». І ще одна: «Дай нам Боже зброю добру, Хаймерс, гаубиці, „Кобру“, щоби наші збройні сили окупантів покосили. Колядуєм, просим в Бога, щоб здійснилась перемога, кожний хай допомагає. Христос ся Рождає!».

Під час коляди у минулому році

— Багато цьогоріч буде колядників у вашій спільноті?

— Понад два десятки. Загалом, спільнота «Київська Коляда» створена як місце зустрічі всіх киян: дітей і дорослих, які хочуть навчитися колядувати і щедрувати, водити Козу і Маланку, перейняти красиві і різноманітні колядки і щедрівки. Ядро колядників у нас, в принципі, незмінне багато років, є нові, що долучаються, хтось йде — це нормальний процес.

Для нас важливо було робити цю традицію живою. Вчимо наших учасників не боятися колядувати незнайомим людям на вулиці, знати що сказати, що бажати, як звернутися.

Кожен рік приходить хтось новенький. І я приємно вражена, як швидко наші люди схоплюють цю традицію.

Як я уже казала, у нас 17 колядок — це великий обсяг, а люди приходять і буквально з першого разу співають. У нас цього року було тільки чотири репетиції, це мало, якщо порівняти, що у минулі роки ми починалися готуватися з початку листопада. Але всі все схоплювали на льоту. Думаю, що це якийсь культурний код прокидається, коли люди чують ці давні наспіви.

— Колядників заведено обдаровувати грішми. Минулого року ви звітували, що передали гроші військовим. Цього разу маєте якусь ціль?

— Це теж наша традиція, передавати гроші для військових. Так і цього року плануємо, тим більше, що двоє чоловіків, які є учасниками спільноти, зараз воюють. Хочемо зробити для них корисні посилочки, розпитуємо, що їм потрібно — паврбанки чи дальноміри — те, що ми подужаємо.

Також дізнаємося у нових учасників — може їхні рідні воюють. Усі ми донатимо великим і знаним фондам, але також важливо допомогти своїм ближнім. Тому ще поцікавимося, можливо у когось із нових учасників гурту, рідні на фронті і їм буде приємно отримати щось від нас.

Київська коляда підтримує живу традицію

— Чи виникало у вас питання про те, чи варто колядувати цього року?

— У соцмережах зараз багато дискусій щодо того, чи можна святкувати у час війни, адже гинуть люди…

Можливо, у нас зараз занадто часто вживають слово «незламність», але наша культура, мова, те що ми означаємо як ідентичність дуже важливі. Наші традиції під загрозою, я маю на увазі не на сцені, а в житті. Ми могли б зайти в хату, але нас багато, квартири малі, під’їзди на замках. Тому у великому місті ми обрали формат колядування на вулиці.

Традиції коляди, Маланки, водіння кози, ляльковий вертеп, такий популярний колись, у ХХІ столітті опинилися на межі зникнення в живому побутуванні. Відступитися від цих звичаїв — це все одно, що здатися — не маємо права.

Ми маємо утверджувати наші цінності. Додавати побажання військовим — актуалізувати для нашого часу, не вдавати, що нічого не відбувається. Тому будемо вінчувати: «Дай нам Боже зброю добру». І перемогу.

Нагадаємо, у Православній Церкві України наголосили, що враховуючи суспільний запит та повномасштабну війну, Священний Синод дозволяє, аби богослужіння за чином свята Різдва Христового проводилися 25 грудня. Утім, є умова — відповідне рішення мають спільно ухвалювати настоятелі церкви та громади.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»

Sourse: vechirniy.kyiv.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *