Афіша вистави «Сойчине крило». Фото: Київська опера
Перший показ твору відбувся у 1956 році на сцені Львівського театру, але за два роки назавжди зникла з репертуару і тривалий час вважалася забутою.
23-25 грудня у Київській опері на Подолі відбудуться прем’єрні покази балету «Сойчине крило» Анатолія Кос-Анатольського, створеної за мотивами однойменної новели Івана Франка.
В основі сюжету лежить лірична драма про втрачене кохання головних героїв, які після глибоких переживань та багатьох років страждань змогли знову зустрітися.
Іван Франко створив свою новелу «Сойчине крило» у 1905 році. Фото з відкритих джерел
Новела «Сойчине крило» написана у формі щоденникових записів, на що вказує підзаголовок: «Із записок відлюдька». Така форма викладу дає можливість без посередників пізнати героя, його найінтимніші думки та почуття, розкрити всі таємниці душі. Лист переривається ліричними відступами, які відображають реакцію героя на прочитане.
Вже у середині XX століття цей оригінальний сюжет захопив відомого українського композитора Анатолія Кос-Анатольського, який до 100 річниці від дня народження Івана Франка створює за мотивами його новели свою балетну виставу.
Прем’єра з великим успіхом відбулася у 1956 році на сцені Львівської опери, однак за декілька років назавжди зникла з репертуару. Лише окремі музичні номери подекуди виконувалися у концертах.
Сьогодні, через 67 років після прем’єрного показу, «Сойчине крило» повертається на театральну сцену.
Композитор Анатолій Кос-Анатольський -автор балету «Сойчине крило». Фото з відкритих джерел
«Нам надзвичайно сподобався музичний матеріал та сюжет цього балету… „Сойчине крило“ Івана Франка на музику Анатолія Кос-Анатольського є поза межею звичних сприйняттів та класичного уявлення про театральну постановку і балет зокрема…Тож, наприкінці грудня, партитуру цього балету буде знову розгорнуто на диригентському пульті оркестру, а шанувальники класичного мистецтва зможуть вперше почути цей чудовий та надзвичайно актуальний твір…», — розповідають у Київській опері.
У театрі розповіли, що звернення до забутої музичної спадщини композитора не є випадковим, адже поєднання двох безмежно одарованих постатей: Івана Франка та Анатолія Кос-Анатольського настільки вражає результатом, що колектив театру вирішив виправити багаторічну несправедливість забуття цього прекрасного твору.
«Музика у цьому балеті як настрій примхливої героїні, зводить слухача з розуму своїм трагізмом, пристрастю та вічним конфліктом між почуттями чоловіка і жінки…», — зауважують постановники.
Афіша вистави. Фото: Київська опера
Також у Київській опері наголосили, що нинішні трагічні події війни допомогли постановникам розкрити нові сенси новели «Сойчине крило».
«Це історія про повернення до рідного дому! Цей сюжет — про повернення втраченого раю!» — переконані у Київській опері на Подолі.
Балетмейстером-постановником та автором лібрето вистави є Георгій Ковтун, який свого часу був художнім керівником та балетмейстером трупи, поставивши на сцені цього театру понад 30 вистав.
На думку хореографа, твір підкорив його своєю мелодійністю, насиченою трагічністю та колоритом національного фольклору. Тож у цій постановці використовується різноманітна мозаїка танцювальних стилів, що гармонійно поєднуються в одне ціле.
Поки у театрі завершуються останні приготування перед прем’єрою, «Вечірній Київ» завітав на одну з репетицій до Київської опери та поспілкувався з провідними солістами балету театру: Анастасією Романицькою (далі — А.Р.) та Артуром Козенком (А.К.), які виконують у виставі головні ролі.
Виконавиця ролі Мані. Фото: Київська опера
Виконавець ролі Массіно. Фото: Київська опера
— Анастасіє, Артуре, розкажіть, будь ласка, про ваших героїв. Хто вони та чим вони цікаві?
— А.Р.: Моя Маня або Манюня — це заблудла дівчина, яка в пошуках яскравих емоцій та почуттів, зраджує свого коханого. Надалі це призводить до значних випробувань і потрясінь у її житті. Однак забуте кохання юнацьких років повертає їй ту забуту радість та щирість почуттів. Також образ Сойки — це символ головної героїні Мані, який символізує волю та рідний дім.
— А.К.: Мій герой Хома або, як його називають, Массіно є працівником бюро, інтелектуалом-відлюдником, якому трагічне кохання колись розбило серце. Його скам’яніла душа знову оживає після нової зустрічі з коханою.
Мій герой — це людина з розумом, водночас він є дуже чуттєвим. Тож у виставі у мене все зав’язано на емоціях та почуттях.
— Які Ваші враження від роботи над цією виставою? Про що вона свідчить для вас?
— А.Р.: Для мене це надзвичайно цікава, складна та багатогранна вистава. В основі її сюжету лежить драматична історія двох закоханих людей, що вже є незвичним для балетного мистецтва. Також, на мою думку, твір є не лише глибоко психологічним, але й повчальним, адже вчить уникати невиважених вчинків, усвідомлювати цінність життя. Це базові речі, які є завжди актуальними для глядачів.
— А.К.: Мені дуже подобається ця вистава тим, що в її основі лежить реальна життєва історія стосунків між чоловіком та жінкою. За сюжетом, мій герой закоханий у дівчину, але вона обирає для себе інший шлях. Мені здається, що це актуальна тема для багатьох зараз.
Мені надзвичайно подобається монолог мого героя Массіно. Це дуже глибока та трагічна музика.
У поведінці героїв є багато вад та бруду, але і багато світлих сторін, як і у реальному житті, усе це також присутнє. Ще, на мою думку, важливою для мене у цій виставі є переоцінка цінностей, які ти втратив. Зараз у час війни — це є надзвичайно важлива та нагальна тема, бо у час війни багато хто з нас переживають втрати близьких, рідного дому.
Анастасія Романицька зазначила, що відчути переживання своєї героїні їй допомогла робота з першоджерелом. Фото: Київська опера
— Розкажіть, будь ласка, про хореографію вистави. Це є відтворення першої постановки твору чи нове прочитання?
— А.Р.: Це повністю нова сценічна версія цієї вистави, де поєдналися як неокласика, так і народні танці та сучасне хореографічне мистецтво. І вони, мені здається, якось органічно між собою поєднується, хоча це зовсім різні жанри.
— А.К.: Георгій Анатолійович Ковтун на репетиціях нам пояснює, що обирав мову хореографії в залежності від розвитку сценічних подій. Наприклад, у ліричних моментах, де все добре та красиво, він використовує більше мову класичного танцю, а у трагічних моментах або там, де є бруд якийсь, то пластика героїв стає більш ламаною та різкою. І цей контраст дійсно є надзвичайно цікавим та допомагає швидко віднайти потрібну емоцію мого героя.
— Як Ваш працюється з Георгієм Анатолійовичем Ковтуном?
— А.Р.: Працювати з таким досвідченим та шановним хореографом завжди дуже почесно та відповідально. Попри поважний вік, мене надзвичайно вражає його дивовижна працездатність, завзятість та неймовірна енергія, яка не може нас не надихати.
— А.К.:Георгій Анатолійович надзвичайно творча людина, йому не має ніхто заважати, має бути тиша, медитація в нього, тоді він може бачити перед собою певні образи та рухи, які перетворюються на танець. І що дуже цікаво, що у нього в кожний рух закладений свій зміст. І це не просто пуста хореографія для краси, а дійсно усе наповнене сенсом. Тож працювати з ним мені дуже подобається.
Анастасія Романицька та Артур Козенко розповіли про своїх героїв та свою роботу у новому балеті. Фото: Київська опера
— Що для вас найскладніше було в роботі над виставою, над образами ваших героїв?
— А.Р.: Балет «Сойчине крило» — це досить складна вистава не лише фізично, але й психологічно, адже моя героїня проживає досить широкий та складний спектр емоцій, які треба зуміти донести до глядачів в єдиній та цілісній історії.
Також, на мою думку, ця вистава є технічно складнішою, ніж всі мої попередні балети. У хореографії є дуже багато підтримок. Іноді мені здається, що я більше знаходжуся у повітрі, ніж на землі. Надзвичайно ефектно виглядає сцена, де героїня літає. Звичайно, це вже не так страшно, як на початках, бо вже були й синці, і травми, але воно дійсно того вартує, бо ця вистава для мене має особливе значення.
— А.К.: Я не відчуваю особливих складнощів у роботі над своїм героєм. Педагог поставив нам хореографію, і коли я починаю її виконувати, то відчуваю, що вона наповнює мене потрібними емоціями. Тож образ мого героя народжується та наповнюється життям через рухи, які закладені у пластиці.
Для мене, перш за все, важливо, щоб вистава мені подобалася, тоді усе з’являється дуже органічно та природно. Трапляються вистави, коли треба це витискати з себе, а тут такого немає. Ще, звичайно, дуже допомагає музика, яка сама підказує, що потрібно зробити.
Анастасія Романицька розповіла, що образ Мані став для неї незабутнім сценічним досвідом. Фото: Київська опера
— Чому, на вашу думку, взагалі варто прийти на цей балет? Що глядачі мають отримати від нього?
— А.Р.: Перш за все — це чудова музика. Вона дуже глибока, красива, але не типова для балету. Коли я її чую на репетиціях, у мене іноді проступають сльози.
По-друге, це історія про повернення у рідний край, до надії, до любові, до найкрасивішого та доброго. Також є дуже цінним, що це наш український автор. На мою думку, це зараз має просуватись дуже активно, тому що в різні періоди нашої історії наша культура зазнавала чимало утисків. Тож наразі є дуже важливим популяризувати нашу музичну спадщину, привчати наших глядачів до нашої літератури та музики.
— А.К.: Ще хочу додати, що глядачі мають прийти за враженнями та відчуттями, за емоціями, якими ми як артисти хочемо поділитися з ними під час показу цієї вистави.
-На офіційному сайті театру, я побачила інформацію, що «Сойчине крило» має замінити традиційного новорічного «Лускунчика». Розкажіть, що мається на увазі, адже, на мій погляд, це зовсім різні вистави?
— А.Р.: Думаю, що ця вистава має усі шанси стати важливою візитною карткою нашого колективу. Також є символічним, що ця історія трапляється напередодні різдвяних свят.
— А.К.: Однак ця історія не є казкою, як «Лускунчик». Це життєва історія, «без бантиків», яка замальовує реалії життя, яким воно є. Тому ми хочемо, щоб «Сойчине крило» замість «Лускунчика» стало доброю Різдвяною традицією та українською балетною класикою кожного Нового року.
До теми: Мадам Боварі мовою танцю: в Національній опері представили нову балетну прем’єру.Одноактна вистава створена за мотивами відомого романі Гюстава Флобера.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
