До 7 липня в Музеї історії міста Києва триває виставковий проєкт «Історія у склі». У просторій залі представлені інсталяції побуту мешканців міста, інтер’єри шинку, будуару, їдальні ХІХ століття, реконструйована в найменших деталях аптека XVIII ст.
Серед крихкої краси своє місце у експозиції займає вітрина із вишуканими пляшечками — парфумами, що представляють розвиток парфумерії від радянських часів до сьогодення. А також окрема зона із бокалами у яких «приховані» різні аромати. Це частина колекції відомого українського парфумера, художника та митця Богдана Зубченка. Про те, як парфуми свідчать про дух свого часу він розповів у інтерв’ю «Вечірньому Києву».
— Як виникла ідея долучитися до проєкту «Історія у склі»?
— Як людина мистецтва багато спілкуюся з колегами, тож дізнався, що готується такий проєкт. Тож запропонував керівництву музею Києва показати парфумерне скло. Воно багато чого може розповісти. Красиві пляшечки, різні флакончики парфумів — це частина нашого побуту, а значить історії. Моя головна ідея та умова була, щоб дати можливість відвідувачам відчути аромати, бо говорити про парфуми, навіть показувати у красивій вітрині, але не понюхати композиції — це безглуздя.
— Як це зробили технічно?
— Куратори виставки гарно сприйняли цю пропозицію і моя частина експозиції трішки «розрослася». Додали конструкції, на яких зазвичай, демонструють скульптуру, а ми на ній представили аромати. Купили коньячні бокали, всередині яких закріпили кружальця із повсті на які раз на кілька днів працівники експозиції наносять аромати із флаконів, які представлені на виставці.
Таким чином ми знайомимо не просто з прекрасним склом, як частиною історії, а й з ароматами і відчуваємо епоху.
Вітрина із парфумами на виставці
— Парфуми якого періоду представлені на виставці?
Це парфуми і одеколони, що були створені українськими фабриками у період з 1960 років і до сьогодні.
— Який парфум із представлених «наймолодший»?
— Мій авторський «Anne de Kyiv». Він був створений у 2017 році і став частиною щорічного українсько-французького фестивалю мистецтв Anne de Kyiv Fest. Я був натхненний тим, як гарно люди сприйняли цей проєкт. У цьому парфумі багато різних цікавих нот, але головна — білої троянди, яка також називається Anne de Kyiv. Це біла чайна троянда, яку створили французи на честь своєї королеви, а нашої князівни.
Троянда Anne de Kyiv, то вона має фруктові тони аромату, зокрема нотки зеленого яблука і жовтої сливи. Є нюанс — цей сорт не є ефіролійним, тому, щоб відтворити аромат у парфумерній композиції довелося чимало попрацювати. До речі, квіти прикрашають двір біля посольства Франції у Києві та у сквері на Львівській площі, біля пам’ятника дівчинці — майбутній королеві Франції.
Парфуми «Anne de Kyiv» Богдана Зубчека
— Цей аромат троянди якийсь особливий?
Троянд на світі безліч і я усіх закликаю відвідувати наш розарій ботсаду — там розкішна колекція. Це чудова нагода переконатися, що троянди по-різному пахнуть. Вони можуть мати так звані зелені відтінки, фруктові, ягідні, нагадувати малину чи полуницю, а є сорт із запахом чорного перцю. Це дивовижна квітка Вірідіфлора із пелюстками зеленуватого кольору. Для одного швейцарського письменника я створив трояндовий чоловічий аромат саме з її акцентом.
— Парфумами можна розповідати повноцінні історії?
— Саме так. Зроблю анонс. Про це докладно розповідатиму на лекції, що відбудеться 25 червня в Музеї історії Києва. Зокрема, як парфумерія стала мистецтвом. Продемонструю знакові аромати, створені в період з середини 19 го століття і до сьогодні, сучасні українські парфуми. Хочу показати як від красивого ремесла, ужитковості, парфумерія перейшла до створення глибоких ольфакторних (ольфакторний — нюховий, запаховий) образів. Хороші парфуми, це симфонія ароматів, що побудована за законами драматургії.
— Який особливо цінний експонат чи аромат, представлений на виставці?
— Ці всі парфуми у свій час купував на аукціонах. Деякі з них були недешевими. Але річ тут у іншому. Для цієї виставки я вибрав ті, що гарно збереглися, щоб люди понюхали і відчули їхній букет.
— Чи не деформувався аромат радянських парфумів?
— Звичайно, запахи можуть дещо змінюватися, але якщо флаконом не користувалися, або рідко відкривали, то можемо зрозуміти, якими були аромати, наприклад у 1970-х роках.
На виставці представив частину із експонатів майбутнього Музею української парфумерії, який планую створити. Декілька років тому втратив частину своєї колекції, але відновив і збагатив її. І вдячний Музею історії Києва, що показали частину цієї експозиції.
Зараз проводжую наукову роботу. Про деякі аромати можна прочитати. Деякі з них я сам розшифрував і розписав, бо нема офіційних джерел інформації. Але не про все можемо дізнатися. Бо, наприклад, сімферопольська фабрика у Криму зараз під рашистською окупацією…
— Складно розшифровувати аромати?
— Це тривала робота і певною мірою суб’єктивна. У експерта може бути різне самопочуття, на результати може впливати втома, погода. Тому треба понюхати кілька разів, зробити різнобічні тести, записати висновки і потім зводити їх до спільного знаменника. Таким чином виводиться нота. Розшифровка і пошук інформації про парфум — це завжди складно. Але саме так складається необхідний паспорт «об’єкта» якому вказується виробник, опис, дату створення тощо.
Набір «Лісова казка»
— За часів союзу в Україні працювало декілька парфумерних фабрик. Вони всі представлені в експозиції?
— Намагався показати всі. Але оскільки виставка представляє «історію» у склі, то звертав увагу і на красиві флакони. Зокрема продукцію Миколаївської фарбики, яка була найпотужнішою. Набір «Рідна Україна», що складається із парфумів «Море», «Зорі» і «Сонечко», створений 60-тих роках. Знайшов його у гарному збереженні. На виставці можна понюхати композицію «Зорі» — красивий шипровий аромат із нотою троянди. Також є «Місячний камінь» — одеколон у великій пляшці, де поєднано прозоре і матове скло у стилі артдеко.
Харківська фабрика представлена прекрасним набором із парфумів та одеколону «Мрія», Львівська фабрика — геніальним набором «Лісова казка». Це чудова композиція і дизайнерські флакони, що і сьогодні мають естетичну цінність. Золотоніська фабрика — одеколоном «Міжпланетний». Довго шукав його — він рідкісний.
— І назва незвична. Це загальне захоплення темою космосу так вплинуло?
-Безумовно! Навіть на етикетці цього одеколону намальовано щось схоже на супутник, що злітає. Якби мені зараз замовили парфум із такою назвою, я б використовував сучасні компоненти, що давали б відчуття потужності, блиску, злету, простору, металу. Але тоді у парфумерів таких можливостей не було. Головна базова нота у «Міжпаланетного» — індійський сандал… Коли «розшифровував» цей аромат, то виявив на початку цитрусові ноти, але потім розкривається індійський сандал. Це цікаве поєднання.
Думаю, що справа у тому, що у 60-х роках Радянський Союз допомагав будувати заводи в Індії і отримав, як частину розрахунку, величезну партію дорогоцінного сандалу, який треба було якось використати. Тоді практично всі парфумерні фабрики Союзу випускали композиції на основі сандалу. От в Золотоноші зробили свого «іхтіандра» — поєднали оксамитовий шлейф індійського сандалу із модою на космос. Та, найцікавіше, зараз це виглядає сучасно — звичайний постмодернізм.
Поміж вишуканими пляшечками одеколон «Міжпланетний» виглядає просто, але підкупає назвою
— У радянської парфумерії був свій шлях розвитку?
— Я б сказав — своєрідний. Головна парфумерна школа світу — французька. Уся термінологія якою користуємося досі — французька. Навіть на американських ароматах не пишуть «water», а «eau de toilette» або «eau de parfum». Це, як кельнська вода, хоча Кельн німецьке місто, але ніхто не говорить «Kölnisches Wasser» — такого поняття нема, а говоримо «eau de cologne».
Розвиток парфумерної галузі у 20-му столітті йшов разом зі становленням Домів моди і кутюр’є. Першим був Поль Пуаре, який випустив серію парфумів в яких була нота троянди. А потім з’явилася Шанель зі своїм надуспішним «№5», і всі кутюр’є вирішили, що треба мати свій парфум. Із Франції ця тенденція поширилася на весь світ.
Назви парфумів, їхня стилістика, образи були продиктовані світом моди, ставши в аксесуарний ряд зі взуттям, одягом, сумочками. Часто аромат був найшикарнішим акцентом, але, водночас, найдоступнішим для споживача. Бо не кожна може замовити кутюрну сукню за 60 тисяч євро, а от парфум від Діора, Шанель чи Герлен — може.
Розвиток парфумерії пішов по шляху моди, а звідси і назви. Акцент робили на чарівність, жіночність (переш за все говоримо же про жіночу парфумерію). Аромати називалися іменем якогось дизайнера, або словами, що пов’язані із розкішшю, звабливістю — «J’ai Osé» (Я наважуся), Magie noire (Чорна магія), Міс Діор, Діоріссімо…
— А що ж з модою було у Союзі?
— Її не було! Якщо пригадати фільм «Службовий роман» Ельдара Рязянова, то він багато може розповісти про ту епоху. Зокрема, персонаж Вєрочка, у якої «зарплата секретарська, а наряди заграничні. Як це їй вдається?». Радянські люди намагалися «крутитися». Не можна сказати, що за часів союзу всі були погано вдягнені, але модною індустрією це не назвеш.
Не дозволяли навіть натяку на буржуазність, тож парфумерні фабрики пішли шляхом мистецтва. Тому у ті часи було багато парфумів до свят (наприклад, 8 березня), або присвячені якимсь відомим творам мистецтва, операм, балетам, танцям, або топонімам, як у випадку зі «Славутичем», «Вечірнім Львовом». Або образ пов’язаний із літературною основою — «Лісова казка», асоціація тут однозначна. Деяку фривольність із назвами виявили у 80-х роках. Проте навіть мови не могло бути про «Чорну магію» — тільки «Кармен».
Що цікаво, коли в Європі з’явилося поняття «нішевої парфумерії», то такі локальні назви почали з’являтися скрізь, як наприклад назви річок, міст.
— У часи союзу «Красная Москва» була ознакою радянської розкоші. А які парфуми українських фабрик могли претендувати на такий статус?
— «Індійський сандал» Харківської фабрики, з того ж індійського сандалу, але він був скомпонований настільки якісно, що міг конкурувати з французькими парфумами.
У Миколаївської фабрики такими були «Червоні вітрила» і «Ассоль», що відповідали тодішнім трендам — моді на квіткові, зелені аромати з шипровою базою. Тобто попри відірваність від світового процесу та обмеженість у сировині українські парфумери намагалися робити якісні красиві композиції.
— Повертаючись до сьогодення. Через війну світ «побачив» Україну. Нашу музику, фільми, навіть одяг. Чи скористаються українські парфумери шансом, щоб заявити про себе у світі?
— Як будь-якому митцю війна — це виклик. Але, також, вікно можливостей. Але у нас нема державної підтримки парфумерії, і власне парфумерної індустрії, хоча ринок збуту — величезний. Наразі українська парфумерія — це особистості, або торгові марки, що мімікрують під нішеву парфумерію. Шлях одних авторів мені подобається, інших геть ні.
Спостерігати за сучасним процесом в українській парфумерії дуже цікаво.
Прагнучи розвивати українське виробництво я створив чимало ароматів для різних брендів. Найновіша робота — дві композиції «Червона калина», для мережі бутиків високої нішевої парфумерії «Жан».
— Як з’явилися ці парфуми?
— Створював їх з травня по грудень минулого року. Компанія Жан, яка з 1990-го року працює із європейською парфумерією свідомо пішла на те, щоб аромат їхнього бренду розробив не італієць чи француз, а українець.
Парфум Chervona Kalyna представлений у двох версіях — in White та in Black. «Біла» версія належить до групи гурманських — квітково-фруктових ароматів, а «Чорна» — до ароматичних фужерних.
Над назвою довго не думали, бо пісня «Червона калина» лунала звідусіль. Ці слова відомі в усьому світі, щоб їх могли прочитати всюди, написання залишили в англійській транскрипції — Chervona Kalyna.
Проте це не парфумерна індустрія. Це поодинокий приклад. Нам потрібно, щоб працювали фабрики, а парфуми були високотиражними. Українські дизайнери в минулі роки почали працювати з вітчизняними фабриками і зробили крок до індустріалізації галузі. Але, все одно, всіх українців ще не вдягли у вітчизняне, і не експортуємо його в достатній кількості за кордон. Ситуація з парфумерією у рази гірша.
Про розвиток галузі ми зможемо говорити, коли Харківська, Львівська чи Золотоніська фабрики будуть випускати великі тиражі, що займатимуть окремі полички у масмаркеті поруч із брендами з інших країн. Отоді буде індустрія, і вона потребуватиме різних спеціалістів, не тільки парфумерів, а й технологів, евалюаторів (фахівці, що оцінюють аромати. — ред).
Поки що ми говоримо про художників-парфумерів, які роблять авторські композиції. Такий собі художній кутюр. Тому я люблю наголошувати зараз про відповідальність автора.
— Не можу не запитати, наскільки актуальна робота парфумера, коли війна?
— Скажу відверто. Перший місяць повномасштабного вторгнення провів у творчому заціпенінні. Російська ракета прилетіла у сусідній з моїм будинком 26 лютого 2022 року. Проте вперше серйозну «ревізію» своєї професії зробив ще у 2014 році. Бутик високої парфумерії, у якому працював, був на Ірининській, поруч із Майданом. Тоді питав сам себе: «Чим я займаюся, тут тільки людей вбили… Кому потрібні зараз парфуми?». Але тоді в бутик почали заходити люди з Майдану, розглядати картини, просто насолоджуватися ароматами, і у той момент я зрозумів, що нехай на нетривалий час, але ці люди отримували підтримку і своєрідну терапію.
До слова, цьогоріч на День Києва гуляв святковим містом: ошатно вдягнені люди, щасливі діти, вуличні музиканти, що звучали дуже професійно. Чи час на це? Так! Наше життя — це теж боротьба і вибудова нашої культури.
— Актуальне питання для киян. Ароматами можна знімати стрес?
-Так, можна. У кожного людини щастя асоціюється із тими чи іншими запахами. У когось — це запах шоколаду, у когось квіту акації. Єдиного рецепта нема, хоча запах моря, ванілі чи скошеної трави викликає у більшості людей гарні емоції. Відчуття відпочинку, затишку, чистоти, радості від природи і весни. Подумайте, які аромати наповнюють вас гарною емоцією? І знайдіть їх у парфумах.
Є теорія і дослідження, що депресія — це порушення хімічного балансу гормонів і деяких речовин у нашому організмі. Але, дещо виправити свій настій стан, можна і за допомогою приємного аромату. А ще треба говорити і чути гарні слова, підтримувати один одного. Так ми створюємо довкола себе іншу атмосферу і допомагаємо організму виробляти так званий «гормон щастя». І це не втеча від реальності, а можливість продовжувати свій шлях.
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
