158
Другого квітня 2022 року Київщину повністю звільнили від російської окупації
Початок широкомасштабної війни буде навіки закарбовано у памяті нашого волелюбного народу. Бо це неможливо забути, як і пробачити, воєнних злочинців – рашистську орду. Сьогодні згадуємо події дворічної давнини і вкотре низько схиляємо голови перед світлою пам’ятю полеглих оборонців, висловлюємо глибоку шану та подяку всім захисникам, які стали на бій з російською хижою армією.
Вже з перших днів вторгнення визначилися гарячі напрямки фронту на Київщині. Ворог несамовито намагався прорватися до столиці, намагаючись захопити аеродроми в Гостомелі, Василькові.
Так починалася навала орди
Мільйони українців бачили по телевізору в прямому ефірі, як вранці 24 лютого російські гвинтокрили зграями атакували Гостомельсьске летовище. Вони завдавали удари по військовій частині 4-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії. Як зазначають в Українському інститут національної пам’яті, в атаці на Гостомель брало участь біля сотні бойових гвинтокрилів, які працювали кількома хвилями під прикриттям двох штурмовиків Су-25.
У підрозділі на той час перебувало майже 200 українських бійців, включно з ротою строковиків. Вони прийняли бій, знищивши 5 гелікоптерів. Коли закінчилися боєприпаси, воїни з мінімальними втратами відступили. На допомогу їм прийшли військові 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців, 95-ї та 80-ої десантно-штурмових бригад.
Українська артилерія та авіація «відпрацювали» по злітній смузі аеродрому Антонов, пошкодивши її. Це було стратегічно правильне рішення – на той час із Пскова в напрямку Києва вилетіло 18 військово-транспортних літаків Іл-76 із десантом. Планувалася висадка механізованої бригади з технікою та артилерією – до 4 тисяч осіб. Усі літаки були змушені змінити курс і приземлитися в білоруському Гомелі.
Російські загарбники здійснили спробу захопити військовий аеродром у Василькові. 26–27 лютого там було кілька спроб висадки десанту, але його успішно ліквідували українські захисники. Злітна смуга стала непридатною для російських військово-транспортних літаків.
Російська армада, як саранча, лізла усіма шляхами. Українські оборонці підірвали мости через річку Ірпінь.
За перші дні значна частина півночі Київської області (Іванків, Бородянка, Димер) була окупована ворожими військами, які зайшли з боку Чорнобильської зони відчуження. Рашисти окопалися в Рудому лісі, захопили в заручники персонал, який обслуговував Чорнобильську АЕС.
Провал бліцкригу
Бліцкриг дикої орди на Київ провалився. Наші оборонці завдавали їй дошкульних ударів. 28 лютого – 1 березня в Бородянці пляшками із запалювальною сумішшю спалили російську техніку. А вже 3 березня «азовці» зупинили ворога біля Ворзеля. 8 березня під Макаровом три українські танкові екіпажі знищили шість російських танків. Велику роль в обороні міст відіграла місцева самооборона та добровольчі формування.
Російські війська спробували на початку березня прорватися до Києва через села Горенка та Мощун. Але тут на заваді їм стали бійці 72-ї бригади та нацгвардійці 4-ї бригади оперативного призначення.
Ще одна спроба рашистів прорватися на Київ була з боку Броварів. Однак 9 березня наші оборонці біля села Скибин влаштували засідку та розгромили колону батальйонно-тактичних груп.
Наприкінці березня перевага в боях почала схилятися на бік Сил оборони України. Українське військове командування взяло на озброєння, в тому числі, тактику завдання ударів по підрозділах забезпечення окупантів – знищення пального для броньованої армади. Залишки російських військ у районі Приірпіння опинилися в оперативному оточенні.
30 березня в Дмитрівці, що біля Житомирської траси, під час танкового бою знищено понад 15 одиниць бойової техніки російських окупантів.
«Успіх у Київській стратегічній операції став моментом корінного перелому в російсько-українській війні. Саме вона показала, що ми будемо опиратися – і будемо робити це з всією затятістю і майстерністю. Ми розуміємо, що це тільки невеличкий епізод загальної битви за Україну, але це – надзвичайно важливий епізод», – сказав генерал-полковник Олександр Сирський, який тоді командував Сухопутними військами ЗСУ.
Як зазначив Олександр Вдовиченко, на той час командир 72-ї Окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, «кожен наш боєць ‒ герой. Нам допомогла єдність, бажання людей утримати свою святиню, свою столицю. Тут були всі за одного. Збройні сили, інші військові формування, люди, народ. Дякуючи цьому, ми вистояли».
Бойова група цивільних та її засідки
Всі за одного! Ось що також характеризує героїчний український народ та його військо. У цьому вкотре переконалися кореспонденти «Kаштан NEWS» під час розмови із захисниками Бучі.
27 лютого перша колона рашистської бронетехніки (приблизно 200 машин) увійшла в Бучу. Окупанти йшли парадним маршем, а на броні сиділи ворожі десантники і співали російські пісні. На перехресті Нового шосе і вулиці Вокзальна їх зупинила вогнем група цивільних, у якій були колишні атовці, працівники «Громадської варти», патріотично налаштовані громадяни. Учасники того бою – полковник ЗСУ у відставці Петро Мазін та його бойовий побратим Леонід Черкаський розповіли кореспонденту нашого видання подробиці збройного опору окупантам.
«Коли перші російські гвинтокрили кружляли над Гостомелем, ми з побратимами поїхали туди в розвідку, – згадує Петро Мазін. – За моїми підрахунками, в небі було до 30 гвинтокрилів. Першим нашим запитанням було – де дістати зброю? А її не було».
Декілька автоматів з мінімум набоїв, гранатомет, які трохи згодом з’явилися у цій групі захисників – це не арсенал, погодьтеся. Але ж люди завзято вирішили дати бій ординцям. Вони й влаштували першу засідку.
Російські десантники співали пісні
«У ворожій колоні, яка вранці 27 лютого зайшла в Бучу, налічувалося приблизно 200 різних бронемашин, – розповідає Петро Мазін. – Частина цієї саранчі полізла Інститутською вулицею, в напрямку Києва, щоб перебратися через Гостомельський міст (міст на той час уже був підірваний). А інша частина пішла Вокзальною, в бік Ірпеня – ось їх ми і зустріли на перехресті. Одну бронемашину ми підбили з грантомета, хоч кілька БМП проскочили, але колона таки зупинилася. Наші хлопці почали закидувати її пляшками із запальною сумшшю. Бронемашини загорілися. Ми вступили в бій із російськими десантниками. Він тривав хвилин 20. У нас не було плану знищити ворожу колону, адже значна перевага сил була явно на боці загарбників. Головне – завдати якомога більше шкоди росіянам, а потім відійти у безпечне місце, зберігши життя наших побратимів. Потім, аналізуючи хід боїв, ми згадували, що російські десантники їхали на броні і співали пісні – вони сподівалися, що населення зустрічатиме їх з квітами. Вони йшли парадним маршем на Київ»
Парадний марш захлинувся. Спочатку бойова група цивільних, як говорить Петро Мазін, затримали орду хвилин на 20. На жаль, в тому бою загинув побратим оборонців Володимир Ковальський, п’ятьох було поранено.
«Після бою частина наших бійців сіла в автомбілі і, знаючи бучанські вулиці, помчали вперед, щоб випередити російську колону, зустрівши її вже на межі з Ірпенем, – говорить Петро Мазін. – Окупанти змінили тактику – не їхали парадним маршем. Вони вже рухалися бойовим порядком, з меншою швидкістю. Попереду йшла розвідка. І ось там, на межі з Ірпенем, на вулиці Вокзальна наша цивільна група їх удруге зустріла вогнем. Добре, що на ворога налетіли ще й два українські літаки-штурмовики, вдарила ще й артилерія. Таким чином ми дали можливість підготуватися іншим Силам оборони. Частина ворожої колони відступила з Вокзальної назад і відкочувалася до Гостомеля. Поверталася через перехрестя Нового шосе і Вокзальної. А на цьому перехресті ми знову влаштували засідку, вдаривши по окупантах. Вони не зупинялися – гатили з усіх калібрів. Це був страшний вогняний вал, щоб тільки нас відтіснити…».
За словами Петра Мазіна, 29 лютого на Бучу вирушила ще одна колона загарбників. І знову на перехресті Нового шосе і Вокзальної бойова група цивільних, перегрупувавшись, зустріла ординців вогнем.
Так розпочиналися бойові будні українських патріотів.
«У переві між сутичкми з окупантами ми пробиралися до Гостомеля і партизанськими діями дошкуляли рашистам, – доповнює Мазіна Леонід Черкаський. – У районі Гостомельського аеродрому знищили дві бойові машини десанту».
Наші співрозмовники кажуть, що серед них ні паніки, ні страху абсолютно не було. Часто лунало запитання: «Що робимо далі?» Головна думка – як захистити місто. Неймовірні люди! Такий народ нікому не здолати.
Підкреслимо: бойова група бучанських цивільних билася не з аматорами, а з професійними російськими військовими – десантниками.
«Мене здивувало, – каже Леонід Черкаський, – що бучанці в центрі міста розпочали споруджувати барикаду з пластикових ящиків, дерев’яних піддонів. Порадив їм не робити цього, адже снаряди прошивали все, як картон. Люди навіть не думали про це, стати в оборону своїх осель – ось що їх турбувало».
Бучу російським військам таки вдалося захопити. Розпочалися страшні дні окупації. Світ дізнався про масові вбивства мирних людей. Леонід Черкаський у цей час допомагав рятувати людей, передавав ЗСУ розвідувальну інформацію. Його схопили, хотіли розстріляти. Дивом уцілів.
Петро Мазін також до певного часу перебував у Бучі, був на нелегальному становищі.
Як інформують в Київській обласній військовій адміністрації, після себе росіяни залишили руїни, катівні та могили. За час окупації загинули 1370 мешканців стличної області, 714 з них було закатовано.
«Завжди пам’ятатимемо героїчний опір Збройних Сил України, тероборонців, місцевих жителів, які пліч-о-пліч з військовими стали на захист держави. Ніколи не забудемо подвиг Героїв, які поклали власне життя за свободу та незалежність України. Наші населені пункти стали містами Героїв — містами конкретних людей, які проявили сміливість, допомагали вистояти один одному і державі», — зазначили в КОВА.
Леонід ФЕДОРЕНКО
Більше новин, фото та відео у телеграм-каналі 
KASHTAN NEWS. Досі не підписані на новини Києва та України в телеграмі? Підписуйтеся та першими дізнавайтеся про найголовніше в телеграмі.
