Даша Гришина
Зійшовши з трапу в салон літака, замість звичного чоловічого голосу, пасажири з подивом чують привітне жіноче: «Раді вітати Вас на борту нашої авіакомпанії». Цей голос належить Вікторії Арделян, вона – пілотеса одного з вітчизняних операторів авіаперевезень, яка ламає стереотипи щодо гендерних різниць у професії льотчика. Журналісти «Вечірнього Києва» познайомилися із незвичайною жінкою, яка втілила у життя свою дитячу мрію про небо і продовжила династію авіаторів.
– Вже три роки Ви – пілотеса. Чому обрали саме цю професію?
– Небом я марила з дитинства, тому що народилася в авіаційній родині. Мій прадід був штурманом, дідусь також, батько пілот – командир Boeing. З дитинства мене захоплювали розповіді мого батька про польоти та небо, тому в 6 років я вирішила, що обов’язково маю стати пілотом.
– Як люди реагують на жінку-пілота? Ваші колеги – чоловіки, чи є дівчата?
– Незнайомих завжди вражає моя професія, часто перепитують, чи не почулося їм, – усміхається Вікторія. – Майже всі мої колеги – чоловіки, але у компанії нас двоє дівчат – пілотес.
– Чи реально стати пілотом/пілотесою, навчаючись тільки в Україні, без додаткових курсів за кордоном?
– На жаль, у нашій країні сьогодні немає можливості здобути знання з управління літаками Boeing та Airbus, та пройти тренажерну підготовку. Тільки за кордоном, як було в мене.
Щодо навчання в Україні – я закінчила Кропивницьку льотну академію. Присвятила цьому 5 років. Літала на маленьких літаках у Кропивницькому. Після цього знов навчання, вже у Києві, та льотна практика у Полтаві. Їздила до Литви вивчати специфіку керування літаками Boeing. Льотну практику на яких отримала у Данії. Працювала у «Baltic aviation academy». Як бачите, треба було докласти багато зусиль, аби втілити мрію…
– Є традиція рахувати свої рейси? Скільки польотів у вас було?
– Пілоти завжди рахують кількість годин, у мене зараз 2 000 годин нальоту.
– Яке максимальне навантаження щодо кількості (дальності) польотів на день?
– Існують певні денні та місячні норми робочого часу. Наш графік завжди різний, але сформований так, щоб враховувати ці норми. Інколи буває по 2-3 рейси на день, іноді один, але довгий.
– Які норми по вильотах на місяць?
– На місяць повинно бути не більше 90 годин, але кожен місяць відрізняється від іншого, залежно від завантаження рейсів.
– Чи відчувають пілоти габарити літака, так само як водій автомобіль?
– Так, щось спільне відчуваємо, але на жаль у нас немає дзеркал, як на автомобілі, для зручності паркування. Але допомагає розмітка в аеропортах, та спеціальні системи, які відображають дистанцію при паркуванні та показують знаки «лівіше» чи «правіше».
– Що небезпечніше для літака у небі: зграя птахів чи негода?
– Важко виділити те чи інше, бо все це велика загроза для безпеки завжди. Стосовно птахів, все залежить від їхньої кількості та розміру. Стосовно грози, пілоти обов‘язково повинні обходити її та враховувати це ще на землі, до виконання рейсу. Але якщо все ж таки виникає складна метеоумова у польоті, то наші екіпажі бездоганно натреновані для того, щоб впоратися з будь-якою ситуацією.
– Як справляєтеся з почуттям відповідальності?
– Спочатку було важко звикнути до того, що кожен рейс – це дійсно велика відповідальність, але завдяки настановам мого батька – пілота – я була гарно підготована до цього. Для мене найголовніше – бути чесною перед собою, розуміти, що сумлінно підготувалася до рейсу, вивчила необхідну інформацію та готова з любов'ю виконувати свою роботу.
– Чи аплодують Вам після завершення польоту?
– Так, звісно! Пасажири дарують аплодисменти і це надзвичайно приємно. В такі моменти розумієш, що зробив свою справу добре.
– Розкажіть, будь ласка, про найкрасивіший краєвид чи незвичне явище, яке побачили під час польоту?
– Кожен рейс для мене неповторний. Небо ніколи не буває однаковим: сотні відтінків перед моїми очима, завжди вражають різноманітністю барв і форм хмаринок. Закохують і грози, які іноді сягають 13 км у висоту – дивовижна картина. Взагалі, краєвиди нашої планети: гори, моря та ліса – це безцінний подарунок усім пілотам.
– У вас є донька, як вона ставиться до вашої професії? Чи мріє бути, «як мама»?
– Моїй доньці зараз 6 років, і нещодавно я почула, що вона хоче бути пілотом, як мама. Свою дитину я завжди підтримаю – надихну та допоможу, як колись допомогла і мені родина. Адже мрії повинні здійснюватися!
Слідкуйте за актуальними новинами на наших каналах у Telegram та Facebook.
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
