Даша Гришина
Завдяки зору людина отримує 90% інформації. Вона бачить навколишній світ і себе в ньому, розрізняє предмети і кольори, орієнтується в просторі. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я на планеті майже 300 мільйонів людей із вадами зору і 39 мільйонів – абсолютно сліпих.
Міжнародний день сліпих – покликаний привернути увагу громадянського суспільства до тих людей, які назавжди втратили зір. Це привід ще раз прицільно подивитись на наше місто та замислитись чи дійсно столиця комфортна для усіх її жителів. У двадцяти хвилинах від центру Києва, на Печерському узвозі, розташована Міська організація киян з вадами зору Українського товариства сліпих.
«Вечірній Київ» підготував розповідь Михайла Новосецького, який у зрілому віці втратив зір і зараз допомагає людям, які опинилися в подібній ситуації. Він працює заступником голови Центрального правління УТОС.
Статистика
Міністерство охорони здоров’я не веде статистичний облік. За неофіційними даними громадян України, які мають вади зору приблизно 140 тисяч, а з глибоким враженням зору приблизно 40 тис. осіб, в Києві мешкає – біля 3 тисяч таких осіб. Голосові світлофори У центрі столиці та на багатьох великих перехрестях у спальних районах нині вже «озвучено» 151 світлофорний об’єкт. Спеціальні сигнали повідомляють людям з вадами зору, коли можна переходити дорогу.
Транспорт
Говорити про потужну інфраструктуру в Україні та дружнє відношення до людей із вадами зору — не можна, навіть, «авансом». І якщо в Києві громадські організації та владні структури ще якось намагаються виправити ситуацію, то про регіони і села взагалі говорити не доводиться. Перш ніж відправитись із пункту «А» до пункту «Б», нам необхідно зрозуміти, як йти, бо досить багато фізичних перешкод. А проблему досить легко вирішити — потрібно зробити тактильно-направляючі доріжки від дому до найближчої зупинки. У Департаменті соціальної політики мають карту маршрутів, де зазначені адреси людей із вадами зору і місця їх роботи, де вони працюють. Така тактильна доріжка допомагає нам дійти до необхідного об’єкту (поліклініки, аптеки, магазину, майстерні), до зупинки міського транспорту, зупинитись на переході перед проїжджою частиною.
(На фото забражена тактильно-направляюча доріжка)
Сьогодні сучасні зупинки пасажирського транспорту облаштовують таким чином, щоб незряча людина змогла зрозуміти, де саме зупиниться транспортний засіб, щоб не шукати руками його двері, вимазуючись об його брудні стінки. А таке інколи робити доводиться, бо є несвідомі водії, які «не помічають» сліпого з тростиною, людину на візку чи людину з опорною палицею, не проявить повагу, зупинившись точно на зупинці, не зачекають хвилину-другу! Маю приклад: вулиця Петра Запорожця. 46 автобус. Чую, що двері автобуса відкрились і я, виставивши руку з сумкою вперед, ставлю ногу на сходинку автобуса і в цей час водій автобуса закриває двері і розпочинає рух. Я встигаю висмикнути ногу і руки, але сумка залишилась за дверима автобуса, який поїхав. Згодом я знайшов викинуту пасажирами сумку, які все це бачили на наступній зупинці. Ось бувають такі сумні реалії.
Рухаємось далі: необхідно, щоб у громадському пасажирському транспорті були встановлені та працювали внутрішні та зовнішні звукові інформатори номера маршруту та його зупинок, тобто, текстові та звукові систем сповіщення. Метрополітен в цьому сенсі більш безпечний для нас. Щодо інших видів транспорту, то ми завжди рахуємо кількість зупинок, намагаємось запам’ятати, де який поворот та запитуємо у пасажирів, де саме ми зараз проїжджаємо.
Робота
Будемо відверті, ми не конкурентоспроможні. Незрячій людині потрібно більше часу, аби якісно виконати роботу. Середня оплата на наших підприємствах — 2-3 тисячі грн. УТОС звертається до підприємств, які працевлаштовують членів нашої спілки. Що це за робота? Кур’єри, прибиральники, промоутери. Але є і музиканти, масажисти, викладачі та спеціалісти в комп’ютерних технологіях.
Дозвілля
В нашому Товаристві ми ведемо активне життя: відвідуємо спеціалізовану бібліотеку для сліпих імені Миколи Островського, де проводяться різні культурно-масові заходи, в наших клубах постійно працюють гуртки художньої самодіяльності: хорові, вокальні, естрадні, драматичні, працюють спортивні секції з шахів та шашок. Інколи організовуємо інтелектуальний конкурс «Що? Де? Коли?», проводимо конкурси з читання шрифтом Брайля та «тифлоконкурси» — це змагання, як пройти у те чи інше місце, відчути вагу, відрізнити звук мелодії, відчути на дотик предмети та інше. До свят завжди запрошуємо гостей переглянути концертну програму, яку підготував той чи інший художній колектив Товариства.
Міське товариство сліпих
Якщо незряча людина знаходиться серед таких, як вона сама – їй легше зрозуміти і прийняти умови нелегкого, але цікавого та дивовижного життя. УТОС – це люди, які втратили зір у зрілому віці та ті, які виховувалися у інтернатах, та ніколи не бачили. Ми допомагаємо кожній людині, яка осліпла: від догляду за собою, самообслуговування в побутових умовах та пересуванні по місту до гри у шахи, шашки. Завдяки щоденнійй практичній роботі таких організацій, молоді знаходять собі пару, друзів, старших наставників та сенс свого майбутнього життя. Ось чому важливо і, можливо, навіть, практично доцільно для морально-етичного стану сім’ї, коли людина, яка втратила чи втрачає зір, влаштовувалась в організацію Товариства сліпих.
Курси. Іноземні спікери
У спеціалізованій бібліотеці для сліпих імені Миколи Островського до карантину проводили курси, як користуватись смартфоном, зробити собі Фейсбук-сторінку та навчитись читати шрифтом Брайля. Мали досвід спілкування з американцем, який приїжджав до Києва. Розповідав, як покращити умови життя незрячим у великих містах. У сучасному світі технології надають чимало можливостей зробити життя комфортнішим для усіх, у тому числі й для тих, хто не бачить. Питання лише у коштах.
Прохання до міської влади
У столиці має бути більше тактильно-направляючих доріжок і, в першу чергу, там, де щоденне скупчення незрячих киян (їх спеціалізовані підприємства, офіси організацій, клуби, реабілітаційні центри). Тактильні доріжки допомагають нам відчувати шлях від дому до зупинки, особливо вони потрібні біля станцій метрополітену. А ходимо ми там кожен день, бо маємо роботу, навчання, друзів, хобі.
Просимо чиновників міської влади згідно закону України «Про соціальні послуги» створити в столиці службу супроводу киян з вадами зору. Це дасть нам можливість відчувати себе повноцінними членами Київської громади, відвідувати поліклініки, майстерні інші міські заклади, театри, музеї, концерти тощо. Адже ми, незрячі кияни, сьогодні потребуємо великої підтримки від людей, які бачать.
Тому, маю велике прохання до киян — коли бачите людину із білою тростиною і розумієте, що йдете в одному напрямку, то не соромтесь запитати, чи можна вас провести. Ми дуже потребуємо підтримки від людей, які бачать…
Важливі новини та перевірена інформація в Telegram і Facebook.
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
