Майстерня, з вікнами на схід, стіни обшиті шифером, стеля із руберойду, вікна на всю східну стіну: у цьому невеликому приміщенні, що належить Київському Міському Крейсерському Яхт-Клубі, шиють і ремонтують вітрила. А зараз там виготовляють ноші для поранених військових для підрозділів Генерального штабу ЗСУ.
Показала і розповіла про особливості процесу Ольга Богданова, дружина яхтсмена. Усю зиму вона з помічниками «виливала» окопні свічки, а коли потепліло, то почала шукати інші способи бути корисною армії. Думала, плести сітки, а потім зрозуміла, що може застосувати свої навички з більшою ефективністю.
ІЗ ДВОХ ВИКРІЙОК — СВОЯ
Знайомі військові розповіли, що на фронті є велика потреба у ношах для поранених, і навіть принесли зразок. Виявилося, що матеріал, із якого їх шиють має такі ж характеристики, як і вітрила: легкий, міцний і не розтягується. Отак яхтсмени переглянули свої «загашники» і почали робити ноші.
З такого вітрила може вийти до 6 нош. Фото: Михайло Марків
Ноші, які створює Ольга — це вдосконалення двох викрійок. У Києві є спільнота, яка виготовляє професійні ноші, що скручуються тубусом. Їх парамедики возять у машині, бо з ними не побігаєш. Ще одні — від Госпітальєрів.
Тож Ольга із цих двох зробила свій варіант — простіший, ніж у парамедиків, але які так само зручно складаються, як у госпітальєрів. Від себе додала декілька пар ручок і лямок з усіх сторін. На евакуацію пораненого йдуть зазвичай двоє, у бронежилетах, буває з автоматами, і дуже важливо, щоб їм було зручно нести пораненого, бо ж це може бути дистанція у декілька кілометрів.
Вітрило і готові ноші
ОДНІ НОШІ — ОДНЕ ЖИТТЯ
«Один день, одні ноші, одне життя», — розповідає Ольга. На війні ноші — це витратний матеріал, тому їх потрібно дуже багато.
«З одного великого вітрила можна пошити декілька нош (від 2 до 7 — залежно від розміру), якщо ощадно використовувати матеріал. Зараз розкроюю вітрило Лесі Ганжі, моєї подруги, журналістки, редакторки, яхтсменки, а зараз військовослужбовиці, що воює на сході», — розповідає Ольга, розкладає на підлозі білий трикутник, фіксує тканину і починає відмальовувати зразок та робити позначки, де потім пришиє стропи.
У процесі відмальовування
Коли з вітрила відрізають прямокутні, цільні шматки, то залишаються клаптики, але і вони не пропадають. Просто із обрізків вони не такі показні, а більше схожі на печворк. Проте на міцність це аж ніяк не впливає, бо все прострочено на машинці «подвійним зигзагом», його використовують для вітрил.
Жінка сміється, що колись дуже любила шити. Особливо м’які іграшки, сумочки, різні милі дрібнички, а коли почався ковід, то красиві масочки. Звичайно строчила щось і для яхти, але це були разові акції. А тут — мало не в промислових масштабах. При чому жінка щиро дивується, коли її запитують про кількість пошитих нош — їх не рахували!
РОБОТА У РИТМІ МУЗИКИ ЖАДАНА
«Робочий» день у Ольги Богданової починається на світанку, коли сонце ще не нагріло майстерню. Вона вмикає у колонці пісні Жадана (улюблена — 5-а авеню), кроїть, строчить, аж поки спека не виганяє її на декілька годин сієсти. Повертається, коли приміщення хоч трохи охолоне. Вона сміється, що раніше не підозрювала, що на обличчі може потіти шкіра під очима.
Якщо порахувати час, що йде на один виріб, то це десь 5 годин роботи. Потрібно не тільки розкроїти або «зібрати» прямокутник із клаптиків, а й пришити стропи — на один виріб йде до 18 метрів. Скільки йде ниток вона навіть не оцінює, бо навіть промислові котушки тануть дуже швидко.
Олька вправним рухом розкроюює вітрило
До слова, над пошиттям вітрил окрім Ольги працює ще декілька членів Київського Міського Крейсерського Яхт-Клубу. Тож жінка робить заготовки для ще двох майстрів.
Раніше їй із цим допомагав командор яхт-клубу Геннадій Старіков. Зараз капітан у експедиції в Бразилії з командою мандрівників «Паганелів». Виїжджати з України йому дозволяє вік, та й таким чином ще й шукає кошти для військових.
Ольга демонструє складені ноші
ПОЛЬСЬКІ ЯХТСМЕНИ ПОДІЛИЛИСЯ ВІТРИЛАМИ
Коли закінчилися «свої» вітрила, то Геннадій Старіков написав у своєму фейсбуці прохання до яхтсменів поділитися матеріалами. Цей допис побачив його друг, який мав товаришів у польському яхт-клубі передали декілька десятків вітрил, а мер міста Бєльсько-Бяла (міста, де знімали знаменитих Льолека і Болека) передав 800 метрів строп. Їх вистачило на понад півтора місяця роботи маленькій дружній майстерні.
Щодо найближчих планів майстерні, то їм уже очевидно, що у холодну пору року кроїти і шити у майстерні яхт-клубу не вийде, бо воно не опалюється. Протримаються у ньому до того часу, коли вже некомфортно буде працювати у куртці. А тоді перейде у Рівермол.
РОДИНА «ЗАПЛІТАЛЬНИКІВ» СІТОК
Волонтери, учасники яхт-клубу, активно співпрацюють із БО «Фонд Суспільної Допомоги». Саме у «Рівермолі» вони мають приміщення, де працює одна із найбільших у столиці волонтерських «сіткарень». З початку повномасштабної війни вони зробили понад 75 тисяч кв.м захисної сітки.
Ось така окопна свічка
Мешканці району активно приносять баночки для свічок. Фото: Наталка Марків
І саме у це приміщення волонтери приносять баночки з-під горошку та інших консервів — Ольга відкрила сезон заливання окопних свічок.
«Свої свічки я одразу ж впізнаю, замість гнота ми використовуємо тканину — такий собі авторський почерк. Минулого року свічки заливали у просто промислових масштабах, понад дві тонни парафіну — його розігрівали на мангалі на території яхт клубу. Цього року, очевидно, що будемо продовжувати. Тільки крім свічок будемо продовжувати шити ноші», — розповідає Ольга.
За свою роботу вона отримували подяки і від міста і від військових. Фотографії потім розсилала тим, хто допомагав, донатив на матеріали — це нагорода для усіх залучених і небайдужих.
Друге літо поспіль більшість яхт членів клубу не спускають на воду. Фото: Михайло Марків
«Якби не війна, то й цей прекрасний час літа, я б купалася і насолоджувалася походами на яхті. Свою яхту, „Магеллан“ ми з чоловіком вдосконалювали понад 15 років, вкладали у неї душу. А цього літа навіть не спускали на воду — не до цього. Маємо головну мету — підтримувати тих, хто нас захищає», — каже Ольга.
Читайте також: Викладачка іноземної мови створила масштабний соціальний проєкт і навчає воїнів на фронті та у тилу.
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
