Виданню «Вечірній Київ» виповнюється 115 років

Фото опубліковане у номері «Вечірнього Києва» 15 серпня 1990 року

Понад століття «Вечірка» розповідає киянам про найактуальніші новини з життя міста і не тільки.

3 січня «Вечірній Київ» відзначає свій 115-й день народження. Пропонуємо разом пригадати, як еволюціонувало видання та про що писало на своїх сторінках понад століття.

1906 – 1927 рр. ПОЧАТОК ЕПОХИ ВЕЧІРНЬОЇ ПРЕСИ

Поява газети «Вечірній Київ» ознаменувала епоху зародження вечірньої преси у Києві. 6 січня 1906-го (21 грудня 1905 — за старим стилем) побачив світ перший номер «Вечірньої газети» («Вечерней газеты»), яка, щоправда, так і не дійшла до київського читача.

Практично весь наклад «Вечірки» майже одразу був конфіскований владою — у зв’язку із висвітленням революції в Російській імперії. Розформували й редакцію газети, але це не завадило їй знову відновити свою роботу в 1913 році, напередодні Першої світової війни. У

ті часи редакція розташовувалась у Києві, на вулиці Великій Васильківській, 61. На сторінках російськомовного видання публікували твори тогочасних письменників та в доволі неофіційному стилі висвітлювали загальноімперське повсякденне життя.2

Номер «Вечірнього Києва» за 1927 рік

У такому форматі газету випускали до 1917 року. Друк припинили у зв’язку із початком Революції. Проте, за твердженням києвознавця Михайла Кальницького, в період національно-визвольних змагань у Києві, який був у епіцентрі цих подій, друкувались видання зі спорідненими назвами. Наприклад, «Вечір» («Вечер»), «Вечірнє життя» (Вечерняя жизнь»), «Вечірній голос» («Вечерний голос») та інші.

1927-1951 рр. «ВЕЧІРКА» У ПЕРІОД РЕПРЕСІЙ

Під назвою «Вечерний Киев» газета відродилась 1 березня 1927 року і стала основним «рупором» міської ради. Цікаво, що попри повний контроль з боку сталінської влади, редакція почувалась вільно у виборі тем для висвітлення. Так, на шпальтах газети з’явився чи не перший в СРСР відгук на публікацію роману Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців». У газеті регулярно публікували фрагменти або відгуки на відомі тогочасні праці як українських, так і російських письменників, — як правило, критичних до режиму. Це вкотре призвело до закриття редакції через цензуру.

У 1932 році сталінська влада перейменувала газету на «Більшовик» і контролювала, аби видання було більш лояльним до керівництва. Тоді газета продовжувала співпрацювати зі знаними письменниками. Останній номер «Більшовика» світ побачив у 1939 році.

1951 — ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС. ГОЛОВНА ГАЗЕТА СТОЛИЦІ

У 1951 році видання відновлює свою діяльність, але вже під сучасною назвою — «Вечірній Київ». Україномовна газета отримує статус офіційної преси Київської міської ради.

«Вечірній Київ» виходив друком шість разів на тиждень багатотисячними тиражами. На сторінках розповідали про життя столиці, рішення влади, а також про загальнорадянські та міжнародні події. У 1958-ому редакція «Вечірки» знову зазнає репресій, але видання продовжує виходити друком.

У 50–60-х роках в номерах «Вечірнього Києва» публікувався відомий український письменник і публіцист Максим Рильський. Нині цикл статей Рильського, надрукованих у «Вечірньому Києві», вважають класикою української журналістики і досі вивчають в університетах.

Перший номер «Вечірки» після відновлення друку у 1951 року

Саме так виглядала передноворічна перша шпальта «Вечірнього Києва» понад 60 років тому (1958 рік)

У листопаді 1960-го запуску першої гілки столичного метрополітену був присвячений спецвипуск «Вечірки»

Грандіозний політ Юрій Гагаріна в космос на сторінках «Вечірки» (12 квітня, 1961 р.)

У період «перебудови» газета, залишаючись у власності Київради, стає чи не основним опозиційним ЗМІ, активно висвітлюючи протести. Редакція навіть організовувала масові загальноміські фестивалі, на яких проходили дебати із партійною радянською номенклатурою та столичною громадою.

Не останню роль «Вечірка» відіграла й у здобутті Незалежності України – журналісти активно висвітлювали перше підняття українського прапора у Києві та головні вимоги студентів під час Революції на граніті.

У період незалежної України «Вечірка» продовжувала інформувати киян про щоденні та резонансні новини. В часи Помаранчевої революції та Революції Гідності подіям на Майдані присвячували серії тематичних спецвипусків.

29 листопада 2018 року за рішенням Київради вийшов останній друкований випуск «Вечірнього Києва». Дотепер історію давньої газети продовжує інтернет-портал «Вечірній Київ», який щодня інформує киян про новини з життя міста та України, підтримуючи репутацію провідного медіа столиці.

Перша шпальта «Вечірки» (15 липня 1972 р.)

Російськомовна «Вечірка» привітала киян з Незалежністю першими рядками духовного гімну українців «Боже великий, єдиний, нам Україну храни.» (26 серпня 1991 р.)

«Вечірка» підтримала Помаранчеву революцію і присвятила їй аж шість яскравих спецвипусків, змінивши навіть брендові кольори газети на оранжевий (1 грудня 2004 рік)

Перша шпальта «Вечірки» під час Революї Гідності (20 лютого 2014 р.)

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО «ВЕЧІРКУ»:

У 1958 році на шпальтах «Вечірнього Києва» вийшла легендарна стаття «Останній поєдинок», яка сколихнула не тільки київську публіку, але й весь Радянський Союз. Вона описувала фатальний матч команди хлібзаводу «Старт» проти елітної німецької команди «Флакельф», який виявився радянською пропагандою.
Під час «хрущовської відлиги» наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років до співробітництва з «Вечірнім Києвом» залучали українських письменників і поетів: Юрія Яновського, Олександра Довженка, Миколу Бажана, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха, Степана Олійника, Андрія Малишка, Павла Загребельного.
У 50–60-х роках в номерах «Вечірнього Києва» публікувався відомий український письменник і публіцист Максим Рильський. У рубриці «Вечірні розмови» Максим Рильський звертався до різних жанрів: від «Короткої новели» (14 грудня 1960 року) і нарисів про українських митців («Останнє полювання», 23 січня 1961 року — про Амвросія Бучму, «Такі люди не забуваються», 8 березня 1961 року — про Михайла Донця) до філософських роздумів «Моє й наше» (20 травня 1961 року), «Почуття земляцтва» (10 березня 1962 року). Нині цикл статей Рильського, надрукованих у «Вечірньому Києві», вважають класикою української журналістики і вивчаються в університетах.
У 1980-х роках у «Вечірці» друкували твори Дмитра Павличка, Івана Драча, Івана Багряного, а також роздуми Бориса Олійника. Свого часу у «Вечірці» працювали Олександр Швець (у майбутньому — головний редактор газет «Киевские ведомости» і «Факти і коментарі»), Володимир Мостовий (у майбутньому — головний редактор газети «Дзеркало тижня») та Павло Позняк (згодом — літературний редактор газети «Дзеркало тижня»).
Вперше про Чорнобильську катастрофу «Вечірній Київ» написав за майже 10 днів після трагедії — 5 травня 1986 року. Адже сам факт вибуху — і тим більше його наслідки — радянська влада тоді ретельно приховувала. У тих публікаціях, які пізніше друкувались, практично не згадували про вплив та наслідки катастрофи, а більше звітували про допомогу населенню з боку влади та «нормалізацію ситуації в районі».
У 1988 році «Вечірній Київ» вперше розповів правду про масові поховання у Биківнянському лісі під Києвом, які довгий час приписувалися німцям. Журналісти «Вечірнього Києва» (Олександр Швець у статті «Таємниця Дарницької трагедії» та Юрій Прилюк у статті «Хіба тільки Биківня?») одними з перших у СРСР написали правду про те, що це було масове поховання жертв радянського режиму, викликавши чималий резонанс у суспільстві.
Наприкінці 80-х років «Вечірній Київ», всупереч статусу провладної газети у власності Київради, активно висвітлював голодування київських та львівських студентів проти продовження «союзного договору». Революцію на граніті студенти почали 2 жовтня, а вже 4 жовтня про це написали у «Вечірці».Через сміливі публікації журналістам погрожували звільненням, проте величезний авторитет видання та підтримка киян дозволили редакції вистояти.
«Боже великий, єдиний, нам Україну храни…» — саме такими словами починався російськомовний (!) випуск видання «Вечірній Київ» після проголошення Незалежності України.
У листопаді-грудні 2004 року «Вечірка» підтримала Помаранчеву революцію і присвятила їй аж шість яскравих спецвипусків, змінивши навіть брендові кольори газети на оранжевий.
У 2000-х Вечірній Київ» був єдиною українською газетою, яка централізовано передплачувалася через ДП «Преса» для українських громадських і культурних осередків Москви.