Ще за життя митець вважався одним із кращих акварелістів свого часу, а його неймовірні міські пейзажі яскраво виділяються неповторним стилем. Його художньою особливістю, на думку мистецтвознавців, була здатність зображувати пам’ятку архітектури як своєрідний портрет, який дозволяв відчути «душу місцевості».
Ближні печери Києво-Печерської Лаври. Фото з відкритих джерел.
Юрій Химич робив етюди у Львові, Кам’янці-Подільському, Чернігові, Карпатах, Криму, але основним джерелом натхнення завжди залишався Київ.
Народившись у Кам’янці-Подільському, усе життя митець прожив у Києві на вулиці Льва Толстого. Окрім художньої освіти, Юрій Химич здобув освіту архітектора, яка безумовно відіграла неабиякий вплив на формування його творчого стилю.
Юрій Іванович Химич-художник який втілював на картинах Код Міста. Фото з відкритих джерел.
З дружиною Валентиною та сином Михайлом, який також став художником. Фото 70-х років з родинного архіву художника.
Сповідуючи ідеї багатьох митців — шестидесятників, художник у часи радянського тоталітаризму та репресій малював старовинні київські церкви та пам’ятки. Художник продовжував популяризувати у своїй творчості об’єкти старовинної духовної спадщини та зберігати у пам’яті для майбутніх поколінь унікальні пам’ятки історії та культури.
Андріївський Узвіз. Фото з відкритих джерел.
Особливо цінують роботи митця українські реставратори, бо саме завдяки Юрію Химичу у радянські часи було розширено перелік архітектурних споруд, в тому числі і церковних, які мають важливу історичну цінність та доповнено новими об’єктами, над якими виникала загроза можливого знесення.
Кропітку багаторічну працю митця не сприймала радянська влада. Свого часу не побачив світ «Альбом пам’яток України» з ілюстраціями Юрія Химича, було знищено не один тираж листівок з церквами роботи художника, а на тих, що були дозволені для видання автора змушували замальовувати хрести…
Софія Київська. Фото з відкритих джерел.
Великий інтерес до творчості митця вже прокинувся у часи незалежності. Роботи художника часто зображали на листівках, календарях та іншій сувенірній продукції, яка мала неабиякий успіх у киян та гостей міста.
Високо цінили роботи майстра і різноманітні видання та журнали з історії та архітектури, які любили доповнювати публікації ілюстраціями Юрія Химича, вважаючи що він як ніхто вміє передати у своїх роботах Код Києва. Водночас митця запрошували у різні міста Росії, Грузії, Балтійських країн. За персональним запрошенням фінського мецената Онні Ніїковські, який побачив картину майстра у радянському журналі, Юрій Химич працює у Фінляндії, відображаючи у своїх картинах мальовничі краєвиди та архітектурні пам’ятки Гельсінкі.
Видання Пам’ятки України, з ілюстраціями Юрія Химича. Вото з офіційного сайту митця.
В останні роки життя до митця прийшла справжня слава: його роботи стали популярними серед консулів та дипломатів. Зараз його акварелі прикрашають чимало сучасних консульських установ та зберігаються у приватних колекціях багатьох іноземних меценатів. До речі, Триптих Юрія Химича навіть прикрашає одну із стін американського Капітолію.
Тривалий час митця поєднувала дружба з тогочасним Послом США (1993-1998) Вільямом Міллером, який часто бував у гостях в домі митця, та годинами насолоджувався роботами художника, пригощаючись смачними стравами української кухні та гороховою бабкою (фірмова страва художника, які він готував за власним рецептом).
Вид на Дніпро. Фото з особистого сайту митця.
Як згадував син художника, Михайло, батько подружився з іноземними гостями нашого міста, з якими не знаючи мови, спілкувався жестами. Іноді доходило до курйозів: прославлений митець давав уроки живопису одній заможній американській пані, яка не мала особливого таланту, проте за ціною уроку змогла одержати акварельну роботу вчителя та повісити на стіну, вдаючи за власну…
Надзвичайно любили Юрія Химича його колеги та студенти, які завжди з великою теплотою згадують цікаві епізоди з життя художника. У їхніх спогадах митець дуже простою у побуті людиною, яка усі свої сили віддавала мистецтву. Його життєвим кредо стала фраза: «Щоб робота виходила — необхідно без смутку відмовлятися від усього зайвого».
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
