Нещодавно презентували новий варіант гербу для Київської області. Головний аргумент — чинне зображення Юрія Змієборця, яке затвердили у 1999-ому, практично не відрізнити від актуального герба ворожої Москви. Аби позбутися абсурдності у символіці, для Київщини пропонують повернути найдавніший знак, який зустрічався ще у 15 столітті, — «срібного ангела, що молиться».
Над проєктом працювали відомі історики та геральдисти — Олег Однороженко, Валерій Томазов, Олексій Руденко, залучали також Олександра Алфьорова.
«Вечірньому Києву» вдалося поспілкуватися з одним із авторів проєкту, геральдичним художником — Олексієм Руденком.
Загалом пан Олексій створював символіку ще коли це не було трендом, а його першим місце роботи було Міністерство оборони України. Нині працює головним спеціалістом відділу військової символіки управління стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача ЗСУ. Є заслуженим художником України, викладає.
Про те, чому треба змінювати герб Київщини, які символи насправді колись були на київських хоругвах та як і для чого Московія нав’язувала нам свої знаки, — в розгорнутому інтерв’ю з Олексієм Руденком.
Сучасний герб Київщини є копією гербу Москви
СИМВОЛИ ТЕЖ ВОЮЮТЬ
— Пане Олексію, для початку розкажіть, що таке в принципі герби і чому вони важливі?
— Герб — це символічний знак, складений за геральдичними правилами. На відміну від звичайних емблем або інших символів чи логотипів, геральдика тісно пов’язана з військовою справою, бо герби, власне, первинно з’явилися як зображення на щитах лицарів.
Тому головною особливістю геральдики є розташування емблематичного зображення в гербі, гербовому щиті. Важливість геральдики — непересічна, тому що це символічне відображення закодованого статусу держави, лицаря, громадянина і людини. І спроба з допомогою дуже лаконічних і символічних образів відобразити ідею, яку несе у собі знову ж таки держава, рід, людина.
— У чому особливості й відмінності української геральдики?
— Особливості без сумніву є і вони пов’язані з самою історією України-Русі. От у нас сьогодні відзначають День державності (інтерв’ю записували 28 липня, — ред.) Зізнаюся, я не в усьому, а вірніше майже ні в чому не підтримую чинну владу, але рішення про започаткування такої дати я вітаю. Чому? Тому що в кожної держави є власна легенда її заснування, формування, існування. А для нас це особливо важливо, бо ми зараз ведемо війну якраз за ідентичність.
І наш ворог прийшов для того, щоб відібрати в нас нашу історію та нарешті фізично ліквідувати нас як націю. І символи у цьому випадку грають не останню роль.
Так от, коли ми кажемо про русько-українську геральдику, вона з’явилася досить рано. Зокрема, через те, що Україна — Україна-Русь — перебувала у тісному зв’язку з Візантією. Як довели сучасні українські науковці — а їх підтримують і західні колеги — геральдика започаткувалася у Західній Європі в епоху Хрестових походів. Але ще до цього, те, що можемо назвати геральдикою, появилося у Візантійській імперії. А як відомо, всі атрибути державності Русь запозичила саме з Візантії. І це недивно, тому що Візантія — це, назвемо так, Римська імперія пізнього часу. Тому наші геральдичні символи ведуть свій початок орієнтовно з 11 століття.
Олексія Руденка на просторах інтернету часто називають «головним художником ЗСУ»
Я говорю про часи формування завершеної версії держави з християнською релігією, могутньої княжої влади і розповсюдження цієї влади на територіях, на яких мешкав, і слава Богу, досі мешкає автохтонний народ, нащадками якого ми є.
— А по чому вивчають геральдичні символи? Якщо говорити про Україну.
— Ми знаходимо їх на княжих печатках, на зображеннях на прапорах, у різноманітних гербівниках або хроніках — часто не наших, а, наприклад, візантійських. Завдяки цьому сьогодні можемо з великою точністю сказати, як виглядали княжі прапори, які майоріли над руським військом, над лодіями, які шугали Чорним морем і лякали візантійських старших товаришів.
Оце все наповнює нас впевненістю, що ми ще й у символіці є нащадками цієї величезної імперії, якою була Русь.
ЩО НЕ ТАК З ЮРІЄМ ЗМІЄБОРЦЕМ
— Пане Олексію, а що нам відомо символіку землі київської, прототипу сучасної області?
— Певна територія, оформлена як Київська земля, нам відома ще з домонгольського періоду. Але якщо казати про її символи, то перші належать до початку 15 століття.
Зокрема, у тих матеріалах, які ми демонстрували для Київської обласної військової адміністрації, ми посилалися на західноєвропейські гербівники із найбільш раннім зображенням київського символу — ангела, який молиться. Він датується 1416 роком. Але треба розуміти, що це тільки фіксація символу. Ймовірно, він існував раніше.
Найдавніше зображення герба Київської міститься в укладеному близько 1416 р. португальським герольдом ілюмінованому кодексі «Livro de Arautos De Ministerio Armorum»
Мало того, у нас є серйозні підозри стверджувати, що Ян Длуґош — хроніст, який описував битву при Грюнвальді, згадував і хоругви зі сходу, які представляли Велике князівство Литовське і Руське. Люди часто не знають, що це була наша середньовічна державність, яка сформувалася вже після Київської Русі. І усі литовські князі були одночасно князями руськими. А Київ був однією зі столиць Великого князівства Литовського, на другому місці після Вільно.
Магдебурзьке право Київ отримав ще 1399 року. Тому київська хоругва із зображенням ангела, що молиться, скоріш за все билася у Грюнвальді, у 1410 році. Водночас перша згадка про київського ангела датується через шість років після, у 1416-ому.
Також знак фіксується на титулярних печатках Великих князів литовських і руських. І там повсюди одне і те ж зображення: ангел з крилами та золотавим волоссям, який склав в молитовному жесті руки. Використовувався він близько 200 років. Саме цей знак ми і пропонуємо сьогодні зобразити на сучасному гербі Київської області.
— Що не так з гербом Київщини, на якому зображений Юрій Змієборець?
— Є дві причини. По-перше, історичні дослідження доводять, що Юрій Змієборець ніколи не був гербом Київщини. А, по-друге, кожен впізнає саме в цьому гербі, прийнятому у 1999-ому році, герб міста Москва. Святий Георгій — це покровитель Грузії, Англії, є багато зображень Юрія Змієборця, але саме московський герб демонструє вершника, який їде у неправильний геральдичний бік до глядача.
Герб Київщини, як і герб Москви, до всього їде у «неправильний» геральдичний бік. Також Руденко звертає увагу на нехарактерну для України форму щита
Взагалі герб описується не так, як його бачить глядач, а так, як його бачу я, носій. Це дуже складні геральдичні правила, в які не варто аж так заглиблюватися. Але достатньо знати, що вершник на московському гербі «їде» у лівий, неправильний бік. Звичайно ж, вони його здерли з Великого князівства Литовського, бо до цього це була символіка князів Коріятовичів.
— Цим вже не здивуєш — дуже притаманно нашим сусідам все «позичати».
— Так. Але от цікаво, що в 19 ст. навіть була дискусія між герольдмайстром російської імперії, бароном Кене і князем Михайлом Романовим щодо того, в який все ж таки бік має їхати той московський вершник. І Кене, який був німцем, як європеєць намагався змінити положення, але князь наполягав, що це якась там московська традиція. Але, як бачимо, на гербі Київщини сьогодні вершник так само дублює «московську традицію» і їде не в ту сторону. Навіщо нам це?
Втім, і це ще не все. Геральдична система кожної країни ґрунтується на певній формі щита. І в Україні так склалося, що переважна кількість гербів була у щиті так званої іспанської форми, із заокругленою нижньою частиною.
Водночас російська геральдична система вирізняється французькою формою щита — це прямокутний щит з трішки заокругленими краями і характерним виносом. І що цікаво, теперішній герб Київської області створений з використанням…французького, а не іспанського щита. Тобто і в цьому ми наслідуємо наших ворогів.
— Невже про це не знали у 1999-ому, коли приймали цей варіант гербу для Київщини?
— Знали, звісно. Голова Українського геральдичного товариства Андрій Богданович Ґречило одразу, по «гарячих слідах», писав критику на Змієборця і його напрямок. Проте тодішнє керівництво області це проігнорувало.
— Тобто, якщо підсувати, то нинішній герб Київщини є повним повторенням московського герба?
— Так! За виключенням хіба що кольору щита: московський — на червоному, а наш — на синьому фоні. Все, інших відмінностей немає. Цікаво, що в залі обласної адміністрації він відтворений у металі та у бронзі, і в такому вигляді він ще більше схожий на московський!
Якщо вже так хотіли Юрія Змієборця, то його можна було, принаймні, його по-іншому зобразити, щоб він не перегукувався з московським. А поки що з усіх поглядів — геральдичного, історичного і художнього — це невдалий образ.
Є ще один аргумент на користь зміни гербу. У давніх європейських гербівниках фіксується київська земельна символіка. Так, герб Київщини зустрічається у португальських та німецьких гербівниках. І це доводить, що українські землі ще з тих часів є частиною такого величезного європейського культурного простору. Сьогодні, коли ми ведемо мову про інтеграцію України в європейський, культурний, політичний, економічний та військовий простори, це особливо важливо.
ЧОМУ САМЕ «СРІБНИЙ АНГЕЛ»
— Читала такі аргументи, що, мовляв, теперішній герб виглядає більш войовничо, тому добре пасує під період боротьби. Що на це скажете?
— Геральдичний символ — це не картинка за смаком, в яку можна додати чи прибрати букет або меч — в залежності від часу. Хоч справді, був період, коли з київським ангелом відбувалися метаморфози. Зокрема, я говорю про час, коли українські землі об’єднали в єдину державу — Річ Посполиту, тоді київський ангел отримав у руки меч. Але це легко пояснюється. Київське воєводство, утворене на базі Київщини, було прикордонним. І треба було банально у такий спосіб продемонструвати протистояння небезпечному Сходу.
Проєкт герба Київщини (презентаційні матеріали)
І до слова, з московитами Велике князівство Литовське, зокрема, й руські землі, почали воювати ще з 1406 року. І це зовсім не «300 років боротьби», як нині часто люблять згадувати.
— Чому, до речі, саме ангела у молитві наші предки обрали своїм символом?
— По-перше, ми ведемо мову про свідомість людей 15 ст. і їхню віру в те, що Божі сили сприяють тій чи іншій землі. До того ж ця символіка припала на правління великого князя Вітовта, у хрещенні — Олександра, який був великим князем не тільки Литовським, а й Київським. Абсолютно очевидно, що це пов’язано з релігійними асоціаціями і надією, що саме ангел, який молиться за перемогу і мир, сприятиме успішним походам і захищатиме землі.
— У нашій теперішній ситуації воно теж має свою логіку і свій сенс.
— Безумовно. Саме з цих міркувань ми й наполягали на тому, що треба звернути свою увагу на найдавніші символи Київщини. Тим більше, що цей образ використовувався понад 200 років історії — з початку 15 ст. до останньої чверті 17 ст.
Є прекрасна реконструкція прапора ополчення Київського воєводства 16 ст., де на одній стороні зображено ангела, а на другій — герб Великого князівства Литовського. Там навіть описаний його колір — «папужковий». Звісно це не має нічого спільного з папугами, а мовиться про колір, наближений до аметистово-малинового. Такий специфічний колір ми також запропонували як один з варіантів прапора.
Проєкти прапорів
— Ви презентували також варіант герба в особливому урочистому обрамленні.
— Ми його не вигадували, а вирішили використати феноменальний за естетикою картуш, який століття тому намалював Георгій Нарбут для герба Української держави, українських грошей та печаток. Зокрема, Нарбут працював над проєктом герба Києва, у 1918 році. Ми пропонуємо його використовувати для особливих подій.
Наголошу, що варіант гербу, який ми презентували, це всього лиш проєкт.
Урочистий варіант герба за мотивами ескізу авторства Георгія Нарбута за 1918 р.
— Але цілком аргументований — у вас вже є висновок Інституту НАН.
— Так. Я мав за честь і за щастя працювати із колегами, з якими ми разом можемо годинами перераховувати усі наші регалії, втім цього може бути не достатньо для скептиків. Саме тому запропонували, щоб адміністрація звернулася до Інституту історії НАН із проханням дати оцінку. І сьогодні у нас вже є цілком ґрунтовний і позитивний вердикт наукової спільноти про «ангела, що молиться».
— І ви, і адміністрація кілька разів підкреслювали, що з обласного бюджету коштів не виділяли. Тобто це для вас волонтерська ініціатива?
— Так. Ми відгукнулися на пропозицію адміністрації напрацювати новий варіант гербу. Маленький секрет — навіть презентаційні матеріали я друкував власним коштом. Підкреслюю це, бо в нас часто дуже люблять покритикувати за гроші. Втім, тут усе простіше: для нашої команди питання цього герба є, вважайте, принциповим.
Моїм твердим аргументом є те, що символіка, під якою зараз існує Київська область, є небезпечною. Без перебільшення і пафосу. Звісно, це далеко не останній герб, який потребує заміни, і у нас є сьогодні купа проблем з міською територіальною символікою. Насамперед, через відсутність фахового підходу до цього питання.
«ГЕРБ МІСТА КИЄВА ТАКОЖ НАВ’ЯЗАНИЙ МОСКОВІЄЮ»
— Є давня дискусія щодо герба самого міста Києва, на якому сьогодні зображений Архистратиг Михаїл.
— Це десь схожа історія, як з Київською областю. У колекціях Олексія Шереметьєва — видатного колекціонера, мецената, власника фантастичної колекції історичних раритетів — є оригінальні печатки Києва. Я мав щастя їх торкатися, і там чітко видно, як виглядала символіка нашого міста. І це геть не Архистратиг. На печатках з 15 ст. зображені руки стрільця, які натягують стрілу лука. Вже в 17 столітті зображення трансформується в арбалет.
І хоча Московська держава нав’язувала Києву образ Архистратига Михайла ще з 70 років 17 століття, тогочасні кияни все одно вперто продовжували користуватися цим давнім київським магістратським знаком аж до повної його ліквідації у часи Миколи І, у 1830 роках. До цього Київ понад 300 років жив під символами стріли лука.
«Ми є автохтонами на своїй землі! І щоб підкреслити це візуально, треба віднайти той символ, який є найдавнішим»
— Чому нам нав’язували саме Архистратига Михайла?
— Тому, що засновник династії Романових, перший цар — Михаїл, підкреслю, Романов. І для Романових образ Архистратига Михайла був дуже важливим і символічним. Особливо це підсилилося вже під час Російської імперії.
Тому у випадку із Києвом — це нав’язаний образ, і нам би хотілося від нього відмовитися. Тим більше, що геній української історії і перший голова Центральної Ради Михайло Грушевський називав саме Архистратига «казенним московським гербом».
— Чому так вперто саме київським землям нав’язували свої знаки?
— Бо Київ в системі російської влади досі є таким собі діамантом у короні. І для них завжди було важливо, зокрема, й у символах підкреслити залежність Києва від їхньої влади.
Навіть дійшло до того, що за Миколи I була ліквідована Київська магістратська гвардія — ополчення цехів, які проводили в Києві різноманітні урочисті дефіляди та влаштовували паради там, де свого часу був магістрат Київський, на Подолі.
До речі, зараз рука, яка тримає арбалет, є символом Подільського району міста Києва. Востаннє спроби змінити київський герб були у часи Черновецького. Тоді разом із величезною кількістю світил ми напрацювали проєкт нового герба. Розуміли, що скасувати Архистратига Михаїла буде непросто, тому знайшли компроміс — розмістили на його щиті історичний символ лука з арбалетом. Але тоді почалися якісь примітивні дискусії і справа так і не зрушилася з місця. Хоча інколи я все ж зустрічаю наш проєкт по місту, наприклад, у символіці річкового трамвая тощо. Може, колись це питання знову підіймуть на рівні Києва.
«СВІТОМ ПРАВЛЯТЬ СИМВОЛИ І ЗНАКИ, А НЕ СЛОВО І ЗАКОН»
— Чому важливо повертатися саме до найдавніших знаків?
— Є дуже багато людей, які цікавилися власним родоводом. І як правило, вони шукають найглибші джерела власного роду. Самі проводять дослідження або домовляються з науковцями, копирсаються в архівах, щоб довести, що саме їхній рід веде свою історію від якогось там шляхтича 15 ст. Так само і з державами.
Звісно, головний імператив — найдавніша історія. Ми є автохтонами на своїй землі! І щоб підкреслити це візуально, треба віднайти той символ, який є найдавнішим, або який використовувався найдовше.
— І утвердитися в цьому.
— Так. Мало того, треба знайти саме той відрізок часу, коли ми були при своїй владі. Тому що критики, які нам пропонували повернутися до постаті Архистратига Михаїла, трішки лукавлять. І я не думаю, що вони не знають деталей.
Зверну увагу на цікавий поворот в історії символіки як міста Києва, так нашої землі. Архистратиг Михаїл вперше з’являється у київській символіці після горезвісних Переяславських угод та входу українських земель до складу московської держави. І це добре простежується у титулярнику московського царя Олексія Михайловича — я підкреслюю — Романова. Тоді відбулося банальне нав’язування символіки від московитів, які прийшли на той час зі своїм законом на нашу землю.
«Можливо, і доля Київщини складалася б інакше, якби був інший герб»
— На завершення — чому все ж не варто відкладати питання про зміну герба на потім?
— «Світом правлять символи і знаки, а не слово і закон», — це преамбула до книги мого викладача Василя Чебаника, видатного українського художника-графіка. Я часто люблю повертатися до цих слів. Бо під якими символами ти ходиш, така в тебе планіда та історія.
Коли ми кажемо, що ведемо війну за історію, не може бути зайвих аргументів у цей бік. Вони прийшли до нас, тому що ми для них такі, як вони. І як доказ, вони наводять символіку.
Можливо, і доля Київщини складалася б інакше, якби був інший герб. Я не містифікую, але мені здається, що у цьому є свої сенси, які для нас є визначальними у цій, дай Боже, останній боротьбі.
Олена ПЕТРИШИН, фото Борис КОРПУСЕНКО «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
