Початок волонтерської історії починається в далекому 2014 року, саме тоді молодший брат Мальвіни пішов добровольцем на захист цілісності України. Він потрапив у 72 бригаду, відому в Україні під назвою «Чорні запорожці».“Спілкуючись із братом, з’ясувалося, що бійцям його бригади не вистачає багатьох речей, які ми з чоловіком могли б придбати в Броварах та надіслати до фронту. З 2006 року я займаюся підприємницькою діяльністю, до жовтня 2022 року я мала салон краси «Мальвіна». На частину грошей від бізнесу наша родина закупала необхідні для військових речі: одяг, харчі», — почала свою історію волонтерка.
Невдовзі до родинної ініціативи приєдналися знайомі та клієнти Мальвіни, що хотіли теж допомогти бійцям. Ініціатива швидко розширювалася і список бригад, якім надавалася допомога теж. У 2020 році до родини Мальвіни прийшло горе — від онкологічного захворювання помер її коханий чоловік, а у 2021 році — сильно захворіла на ковід мама Мальвіни.
Підприємиця самотужки доглядала хвору мати, та завдяки її старанням мати одужала. Але на ковід захворіла сама Мальвіна — подальшим ускладненням від хвороби став міокардит (запалення середнього шару серцевого в’яза), а потім миготлива аритмія.
Але всупереч всім проблемам, Мальвіна не переставала займатися гуманітарною допомогою військовим: «Я так хочу, щоб війна скоріше закінчилася, щоб менше людей постраждало, щоб діти не залишалися без домівок, щоб українські бійці повернулися до своїх родин. Саме це надихає мене йти далі та продовжувати волонтерську справу».
24 лютого 2022, перший день повномасштабного вторгнення, провів межу в житті кожного українця на до, та після. Мальвіна його зустріла в рідних Броварах. Напередодні, за три години до першого бомбардування міста, волонтерка на особистій сторінці фейсбук написала лист-заклик російським жінкам та дівчатам, щодо неприпустимості військової агресії проти України. Але о п’ятій годині ранку роздався перший вибух, а потім через 15 хвилин — другий.
«Перша думка, — пригадала Мальвіна, «мабуть, побутовий газ». Але коли роздався третій вибух та дійшла інформація, що горить військова частина, стало зрозуміло — це прийшла війна: «Я донька військового. В екстремальних ситуаціях швидко мобілізуюсь, не впадаю у відчай, зберігаю спокій», — розповідає Мальвіна.
Саме особисті якості волонтерці допомогли їй швидко зібрати родину, яка мешкала по різнім районам Броварів, зібрати необхідні речі та відправитися в село Бобруйки Чернігівської області.
У цей день родина Мальвіни вдруге провела молодшого брата на війну: «Ми не прощаємося, ми тебе любимо. Бережи себе», — ці слова довго лунали в пам’яті жінки.
«В Броварах була напружена ситуація. Люди родинами на машинах виїжджали на київську трасу, щоб дістатися інших регіонів України або виїхати за кордон. Великі черги на заправках. Величезна пробка з сотень автівок на дорозі. Ми побоялися застрягти в ній, бо трасу могли обстрілювати росіяни. Була думка, взяти намети та перечекати в лісі. Але з нами було двоє людей похилого віку, домашні тварини так що від цієї ідеї швидко відмовилися», — згадувала волонтерка.
В той день в пам’яті Мальвіни закарбувалися великі черги перед банкоматами та в магазинах. Але при неймовірній скупченості людей, була пригнічена тиша. Стах та розгубленість, робила мешканців неприродно мовчазними: «В тій тиші я купила хліб, цукор, муку, крупи, інші продукти тривалого зберігання, і наша родина вирушила до нової домівки в селище Бобруйки, що на Чернигівщині» — продовжувала волонтерка.
На новому місці родини Мальвіни мешкала до 13 березня: «Поруч із трасою Е-95 Київ-Чернігів розташовано багато селищ. Їх нещадно обстрілювали окупанти. Постраждали: Богданівка, Тарасівка, Скибин, Димерка. Вкруг села Бобруйки, де ми знаходилися йшли бої.
72 бригада боронила Бровари та не дала ворогу потрапити до Києва. «Наше місто зі східного боку було останнім кордоном перед столицею. Біля міста проходили бої та полягло багато окупантів. Мій брат теж боронив місто та іноді з родиною виходив на зв’язок», — розповідала Мальвіна.
13 березня родина волонтерки покинула селище та повернулася в рідне місто. В той час Бровари нагадували місто привидів та духів: «У моєму під’їзді 9-поверхового будинку проживало тільки дві людини. Мешканців на вулицях практично не було, а ті, хто залишився, віталися одне з одним, як найближчі родичі».
У Мальвіни боліло серце, вона раз за разом відчувала слабкість, але обстеження та лікування в таких умовах було неможливим. Всупереч стану здоров’я волонтерка повернула до гуманітарної допомоги:
«Першими кроками стала допомога біженцям з навколишніх селищ про які я казала раніше. Їх привозили автобусами в наше місто. Я зателефонувала своїм знайомим, що залишилися в Броварах. Ми разом купили хліб, солодощі, цукерки, приготували гарячий чай та раз за разом виходили до автобусів, щоб нагодувати переселенців».
Крім того, жінка вирішила стригти військових безкоштовно. В червні відкрила волонтерський рахунок, на якій збирала кошти для гуманітарної допомоги військовим. Зараз вона допомагає 72, 73, 79, 52, 53, 58 бригадам, 25, 4 батальйону, цивільним людям. Гуманітарні вантажі відправляються по потребі військових: аптечки, сезонний одяг, берці, амуніція, технічні прилади, генератори, радії, гума на автівки, каски, тепловізори тощо.
Жінки з баварського міста Хьохштадт з гуманітарною допомогою для українських військових
«На фронті все має значення, тому що військовий повинен стрибати, рухатися, виконувати завдання. Від цього залежить його життя», — розповідає Мальвіна. Волонтерка пакує посилки по можливості. Іноді гуманітарні вантажі відправляються всім бригадам, наприклад фліски, термобілизна, шкарпетки, хімічні грілки. До бійців у Бахмут в грудні 2022 волонтерка відправила теплі речі, шкарпетки та устілки, що передали жінки з баварського міста Хьохштадт.
«Відвозити самостійно гуманітарні вантажі до передової дуже складно, у нас кажуть, відвозити в нуль. Нуль — це там, де проходять безпосередньо бойові дії. Кожного разу посилання гуманітарних вантажів, це своєрідна лотерея, бо постійно йдуть обстріли нашої країни, вантажі можуть знищити по дорозі», — каже волонтерка.
Вантажі з міста Бровари відправляються автівками Нової Пошти. Ця компанія доставляє вантажі до певного міста чи селища, а потім Мальвіна телефонує іншим волонтерам, які далі доставляють гуманітарну допомогу в військову частину, або самі військові забирають її.
Волонтерка пригадала такий випадок: «Я у 72 бригаду надсилала тактичні навушники, САО ПВО. Нова Пошта довезла до міста Курахове у Донецькій області. Забирали посилку особисто військові. Вони приїхали, і в цей час росіяни почали бомбити місто. Відділення Нової Пошти сильно постраждало. Військовий зателефонував жінці та розповів: «Мальвіна, ти, мабуть, молилася за нас та вантаж, бо ми чудом залишилися живі, а твої посилки, так і залишилися стояти на полицях цілими».
Зараз Мальвіні 52 роки, і вона сама потребує допомоги. Хвороба серця прогресує, і вже потрібна операція. Гормональні препарати сильно змінили її зовнішній облік. За майже три роки від спортсменки залишилися тільки згадки. Але Мальвіна не зневіряється: «Щодня кожен з нас волонтерів маленькими кроками наближає перемогу. Доки моє хворе серце буде битися, доки я буду робити все, щоб побачити нашу перемогу, знову відчути мир в нашій Україні».
Вікторія Бабич-Вепрєва, Борис Корпусенко, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
