У новій інсценізації використовують нетрадиційні образно-зорові метафори
До 150-річчя з дня народження Лесі Українки у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка покажуть кілька вистав за її творами. Особливою подією стане прем’єра «Кассандри», яку поставив режисер Давид Петросян.
Історія героїні давньогрецької міфології Кассандри, яка бачила жахливе майбутнє, але не змогла його відвернути, стала основою для створення Лесею Українкою однойменної драматичної поеми. Перша згадка про твір зустрічається в листі поетеси до Ольги Кобилянської, надісланий у 1903 році з Сан-Ремо. В ньому Леся Українка пояснювала, якою бачить героїню нового твору:
«ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марно, бо — діла без віри мертві суть, а віри в порятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все постерігає несвідомо і безпосередньо („нервами“, як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям, — тому вона ніколи не каже: „Я знаю“, а тільки: „Я бачу“, бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара, її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра».
У «Кассандрі» знайшли свій відгук і моменти автобіографічного характеру, і філософські запити часу, і політичні, зокрема дискусії української інтелігенції про те, яка правда потрібна людям.
У Театрі Франка до цього твору Лесі Українки звертаються не вперше. У 1970 році «Кассандру» поставив режисер Сергій Сміян. Через понад 50 років сучасну інсценізацію зробив Давид Петросян.
Фото з репетиції вистави (надано Давидом Петросяном)
«Поема „Кассандра“ Лесі Українки є одним з найзагадковіших творів української літератури. Історія пророка, який не потрібен своєму народові, ставить багато запитань, — розповідає режисер Давид Петросян. — Що таке пророк в наш час і чи приймуть пророка сьогодні? Чи не зроблять з ним все те ж саме, що зробили тисячі років тому? П’єса дуже сучасна. В еру комп’ютерних технологій нам дуже легко втекти в світ ілюзій. Тож наскільки приємно буде почути гірку правду? Чи потрібна нам така людина? Безумовно, вона залишається за бортом, адже нічого, крім смути і страху, не вселяє в серця людей. Так і наша Кассандра. Якщо людина знає, що буде в результаті, звідки у неї візьметься віра в порятунок? Вона сама не вірить, і без віри в серці не може дати надію іншим. Таким чином знання без віри призводить до хаосу. Сенсу у всьому, що говорить Кассандра, немає. Вона розповідає те, чого, на її погляд, змінити не можна, і тільки відбирає у людей надію. Це трагедія жінки, у якої дар провидиці є найбільшим тягарем в житті.
„Кассандра“ — геніальний текст Лесі Українки. В українській класичній літературі мало хто з великих авторів брався за античну міфологію та крізь призму міфу дивився на події сучасної України. Поетеса писала не про греків і троянську війну. А що сучасна її Україна, зокрема інтелігенція, багато чого знає, але нічого не робить для відродження своєї країни. Знання без дії нічого не варті, метафорично зверталася Леся Українка до свого оточення».
Фото з репетиції вистави (надано Давидом Петросяном)
У виставі немає ані конкретного часу, ані місця дії. Територія абстрактна. Таким чином режисер підкреслює, що нічого не змінюється: таке було, є і буде завжди. Єдиний реквізит, який є на сцені, — драбини.
«Леся Українка зі своїм поетичним поглядом вимагає дуже обережного підходу. Щоб в її текстах не зануритися в побут і зайвий тягар психології. Знайти на сцені ритми поезії», — покоментував роботу над виставою Давид Петросян.
Роль Кассандри у виставі виконують Ксенія Баша та Марія Кошкіна.
Художник-сценограф, художник по костюмах Даниїла Колот.
Коли: 25 та 27 лютого, 3, 17, 23 березня, 2, 24 квітня о 19.00
Де: Театр Франка, площа І. Франка, 3
Вартість квитків: 80-250 грн.
Фото надані Давидом Петросяном
26 лютого, в рамках відзначення 150-річчя з дня народження Лесі Українки, Театр Франка покаже також інші вистави за її творами, — «На полі крові» та «Verba».
Нагадаємо, до ювілею Театр імені Лесі Українки у Києві презентує виставу про кохання поетеси та унікальну виставку костюмів
Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
