Унікальний об’єкт був відкритий 30 липня 1973 року, правда без особливих урочистостей, одразу було вирішено, що вежа буде режимним об’єктом із чіткою метою — забезпечувати звʼязок.
У газеті «Вечірній Київ» повідомлення про відкриття з’явилось далеко не на першій шпальті і сповіщало, що незабаром у киян з’являться додаткові телевізійні канали.
Сьогодні опікується телевежею Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення (РРТ), створений у 1992 році. Журналісти «Вечірки» відвідали споруду на її день народження — 30 липня, розповідав про телевежу та проводив екскурсію начальник виробничої лабораторії київської філії концерну РРТ Володимир Калюжний.
ПРО БУДІВНИЦТВО ТЕЛЕВЕЖІ ТА ЧОМУ ВОНА НЕ Є ТУРИСТИЧНИМ ОБʼЄКТОМ
— Як ви почали працювати на телевежі?
— Працювати тут починав досить давно після технікуму в 1982 році електромеханіком, після цього пішов до армії. Потім повернувся на станцію в 1991 знову електромеханіком і ось допрацювався до начальника зміни, відпрацювавши більше 20 років. У зв’язку з реорганізацію був переведений в інженери 1 категорії і потім призначили керівником виробничої лабораторії.
Володимир Калюжний. Фото: Борис Корпусенко
— А якщо простими словами, то чим ви займаєтесь?
— Усім (сміється). Ми тут можемо і сміття тягати і обладнання відновлювати.
— Чому телевежа закритий об’єкт?
— Ще за радянських часів було Міністерство зв’язку, то був їхній устав і це було, як колись і залізниця, напіввоєнізована організація. Бо стратегічний напрямок держави був — розвиток зв’язку. Тому воно так і залишилось. Об’єкт справді цікавий для людей сторонніх, хтось хоче побачити, що стоїть в середині, хтось нагору хоче залізти, тому тут завжди є охорона і перепустки.
— Але потенційно обʼєкт міг би стати привабливою атракцією для туристів…
— Я вам одразу відповім, що ще до відкриття в 1973 році, знали, що вона буде такою, а у населення ставало питання, чи буде там як в Москві на зразок Останкінської башти. Хоча саме проєкт Київської телевежі розроблявся під Москву і вона попередньо була значно вищою, але там раптом захотіли бетонно-металеву телевежу, а цільнометалеву залишили Києву і трошки переробили проєкт, бо не могла у Києві вежа бути вищою ніж в Москві.
І стояло питання чи буде в тому двохповерховому приміщенні на 191 метрі ресторан. Ресторану там зараз бути не може бути чисто з точки зору техніки безпеки. Для того цього потрібно мати два повноцінних ліфти, маємо там один великий і потужний, другий виведений з експлуатації, так називався ліфт обслуговування для антенно-фідерних працівників.
Зведення Київської телевежі. Фото: Концерн РРТ
Також не можна відкривати ресторан з точки зору комунікацій, бо туалети і водопостачання там немає. Там наповнюється бак, яким люди користуються. Коли він закінчується його наповнюють знову. У випадку каналізації теж, як ви розумієте, не може бути пряма труба. Тому вона йде ламана, щоб воно нічого не розбило внизу. І каналізація в зимових умовах не може працювати без підігріву.
— Чому вежа розташована саме тут?
— Це пагорб, зона покриття. Що таке телевізійна вежа — це в першу чергу конструкція для монтажу антен. Вона схожа на Ейфелеву вежу, яку у свій час будували як тимчасову для проведення виставки у Франції і вона так і залишилась. Тут башта не була тимчасовою і не декоративною, а це конструкція під розташування антен. Те, що вона так гарно виглядає, вже таке. У Харкові як ви знаєте є схожа вежа, вона трохи коротша, як дитинча від цієї.
— Зовсім поруч Бабин Яр…
— Наш об’єкт по факту розташований на єврейському кладовищі. Тут розташовані Лук’янівське цивільне кладовище, Лук’янівське військове кладовище. Коли починалось будівництво, тим родинам, які ще пам’ятали своїх похованих родичів, запропонували тіла перепоховати. Я ще пам’ятаю 80-ті роки за вулицею Мельникова (зараз вулиця Юрія Іллєнка) напроти в кущах ще була камені і могили. На той час тут ще нічого не було, тільки бур’яни та залишки кладовища.
— Тоді це ж було по факту ще околицею міста.
— Ну тоді це вже не було такою вже околицею, мікрорайони Нивки і Сирець починали будуватись в 50-60-х роках. Розбудова йшла, а зараз це метро і майже центр.
— Чи справді під телевежею знаходиться «мертва зона»?
— Це нормальна практика з будь-якою антеною, під нею не нульовий, але найменший прийом. Антена формує такі пелюстки випромінення для того, щоб покрити певну площу. Їх притискає до землі як найближче і тут ми знаходимось фактично в «мертвій зоні». Ми можемо якийсь сигнал прийняти, але рівень буде набагато меншим ніж за 500 метрів від вежі.
Під Київської телевежею знаходиться «мертва зона». Фото: Борис Корпусенко
— Наскільки потужна станція?
— Гранична зона впевненого прийму на різних частотах на даній станції була до 90 кілометрів, невпевнений — 120 кілометрів. Але це на 50 кВт передачах, які були на висоті виносу антени від 240 метрів і вище. Зараз технології інші, захист від перешкод кращий і такі потужності більше не потрібні.
— В чому особливість цієї телевежі?
— Вежа є прямостоячою, вільностоячою конструкцією, бо в неї ні з низу, ні з верху з точки зору висоти конструкції фундаменту фактично немає.
І вона не симетрична від позначки 240 метрів, там де закінчується ажурна частина. Це дуже добре видно в ракурсі, якщо ви їдете вулицею Теліги і подивитесь на вежу, бо труби і «стовбур» різного діаметру.
Є у світі неформальний клуб найвищих веж світу, ми в нього зараз вже, на жаль, не входимо лише по одному параметру, хоча довгий час ми були на других-третіх місцях за висотністю. У нас немає ресторану, що є обов’язковим фактором. Але конструкція унікальна тим, що вона суцільнозварна, в ній немає жодного болта, лише по «п’ятах» ніг. Для того, щоб її пофарбувати знадобилось 32 тонни фарби.
Болти використовуются лише для кріплення «ніг» вежі. У самій конструкції телевежі їх немає. Фото: Ьорис Корпусенко
Але ми залишилися третьою суцільнозварною баштою у світі після Токійської та Гуанчжоуської.Коли вежа проєктуватися то вона не тільки під телевізійні передачі аналогового мовлення була розрахована, а ще й на радіомовлення. Передавач дециметровий з’явився тільки в 80-х роках, це була чеська радіостанція «Тесла». Це був єдиний передавач, який ми розбирали з радістю тому що він був за своїм часом наворочений, але в експлуатації був не дуже хорошим.
— Її будували зверху вниз без використання вертольотів, як проходило будівництво?
— Так, вона конструювалась шляхом вижимання вгору знизу, домкратами вичавлювали, накладалася ажурна конструкція, стовбур вижимався з середини. Я тоді той період пам’ятаю, мене возили сюди за специфікою роботи мого батька, бачив телевежу тут в шматках у 70-х роках.
А потім її домкратами вичавлювали від низу до верху, насправді це називають «зверху-вниз», але будівництво велося на землі. «Ноги» її теж лежали на землі, потім коли дійшло до підняття ось цієї конструкції останньої — ажурною, то тракторами ноги вони стягували до своїх місць і конструкція по стовбуру пішла вгору.
Її попередницею була тринога вежа на вулиці Малопідвальній, там перша станція і перший цех УКХ (ультракороткі хвилі), який потім в основній масі своїй перебрався сюди. При цьому вони працювали там і допомагали налагоджувати обладнання тут.
Телевежа на вулиці Малопідвальній. Фото: з вільних джерел
Паралельно з цим, по скільки далекий попередник концерну РУРТ (Республіканське управління радіо і телебачення) їх призначення основно був розвиток радіо і телебачення. І навіть це було передбачено, якщо подивитися на вежу, перша одноповерхова червоне кільце — 80 метрів — це були технічні апаратні двох радіорелейних напрямів: московський напрямок і український напрямок. А над ними в ажурній частині два містки, там на жаль залишилися тільки місця від радіорелейних антен.
— Як вплинув карантин на вас?
— У нас з цеху на тодішній день з 15 чоловік 5 захворіли, ми перехворіли сильно. На самій роботі це не позначилося, люди перекривали один одного і робили все для того, щоб вежа була в робочому стані.
ЯК ВИГЛЯДАЄ ТЕЛЕВЕЖА ЗСЕРЕДИНИ
Територія навколо Київської телевежі є режимним обʼєктом, потрапити сюди без вагомої причини неможливо. Поблизу вежі знаходяться ще декілька будівель, які використовуються для її обслуговування.
Заходячи у саму вежу ми потрапляємо на перший поверх, де знаходиться так званий Центр комутації управління (ЦКУ). Як пояснює нам пан Володимир, тут відбувається процес з’єднання абонентів комунікаційної мережі через транзитні вузли. Тут постійно чутно характерний електричний гуркіт.
«Це технічний поверх, так сказати нульової позначки, на даному етапі тут розташований ЦКУ, звідки роздають сигнали не тільки на нашу філію, але і по всій Україні», — каже він.
Вхід до ліфто зі «нулової відметки» вежі. Фото: Борис Корпусенко
З центру комутації на гору можна дістатись за допомогою ліфта, який достатньо швидко піднімає людей до позначки у 200 метрів. Основний ліфт знаходиться у шахті «стовбура» вежі, другий технічний ліфт зараз виведений із експлуатації. Він сходив з позначки 14 метрів і дістатись до нього можна було по спеціальних східцях. Інколи на вежі були випадки, як розказує нам пан Володимир, коли не працювали обидва ліфти і зміні, щоб піднятися на позначку 200 метрів, доводилося лізти самотужки.
«Це ліфт фінський „Кьоге“ встановлений в 1980 році до запуску радіостанції „Тесла“. У момент його установки він піднімав персонал на 200 метрів за 35 секунд. Попередній радянський ліфт на 200 метрів їхав майже 6 хвилин. Зараз ліфт підніметься трохи повільно, але все одно швидко» — розповідає нам пан Володимир.
Час, за який ліфт піднімається до відмітки в 192 метри. Фото: Борис Корпусенко
Ліфт з середини. Фото: Борис Корпусенко
Під час підйому на ліфті відразу ж вухами відчувається вплив перепаду тиску, що можна порівняти зі злетом літака. На телевежі постійно присутні ліфтери, які знаходяться на «нульовій позначці» і обслуговують головний шлях нагору. Окремі великої протяжності тросу ліфту влітку він розтягується, а взимку — стискається.
А під час сильного вітру є ризик, що ліфт може злетіти з роликів, тому його завжди контролюють. Телевежу, постійно хитає навіть під час незначного вітру, що загалом є нормою для подібної конструкції. При чому на різних висотах сила вітру теж різну
«Спокійна вежа в безвітряну погоду поводиться як тростинка в струмку. Якщо ви за тростинкою подивитеся коли її хитає протягом, за рахунок своєї пружності вона намагається повернутися у вертикальне положення. Так само і вежа, постійно тремтить в одну сторону», — пояснює нам Володимир Калюжний.
Піднявшись на ліфті ми опиняємось на висоті рівно 192 метри, там знаходиться двохповерхова будова, з вікон якої відкривається фантастичний краєвид міста, напевне один із найкращих у Києві. Вікна, до слова, є надзвичайно потужними, але і вони інколи можуть лопатись від постійних коливань вежі.
В цій будівлі на другому поверсі розташовується так званий КУБ — кабіна управління і контролю, де безпосередньо розташована зміна, яка здійснює контроль вхідних сигналів, звукової та візуальною інформацією по передавачах.
«Точної такий же КУБ був внизу, де я зокрема відпрацював 29 років. Тут на висоті також знаходяться зал передавачів, в якому стоїть основна маса ФМ-передавачів, є і місце для „своїх“, де іноді можуть завітати працівники концерну РРТ і щось обговорити», — розповідає наш «екскурсовод».
КУБ — кабіна управління і контролю, яка знаходиться на висоті 200 метрів. Фото: Борис Корпуспнко
Зал передавачів. Фото: Борис Корпуспнко
Зміна працівника на вежі триває 12 годин позмінно. На станції працюють чотири зміни, на самій телевежі за специфікою не може працювати менше 2-х осіб, тому що електрообладнання з підвищеною небезпекою.
Для персоналу також передбачений аварійний вихід на випадок непередбачуваних обставин, зокрема за допомогою мотузок на кшталт альпіністів. Така система перестороги зʼявилась після пожежі на Останкінській телевежі в Москві у 2000 році.
Михайло ЗАГОРОДНІЙ, фото: Борис КОРПУСЕНКО «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
