Спеціально завозити для киян у великій кількості ялинки почали у кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Невдовзі, у зв’язку із швидким розширенням міста і збільшенням його населення, ця справа перетворилася на справжній бізнес.
Ялинки привозили до Києва тисячами, у десятках вагонів. Приміром, наприкінці 1908 року міська преса повідомляла:
«Торгівля ялинками в Києві зосереджена в руках кількох крупних підрядчиків-торговців, які, купуючи ялинки великими партіями у лісах Полісся, доставляють їх до Києва залізницею, а в Києві вже від себе перепродають дрібним торговцям».
«За словами комерсантів, ялинкова справа у Києві є доволі вигідною, бо попит на ялинки до свята Різдва завжди чудовий. Скаржаться, проте, що останніми роками кількість торговців ялинками в Києві значно збільшилася, а за сильної конкуренції доводиться вже продавати ялинки дешевше».
В яку ж суму обходилася лісова красуня нашим прадідам? Оптові підрядчики продавали ялинки по 40–80 копійок за деревце, а у роздріб вони йшли вже удвічі дорожче. Ціна залежала ще від місця продажу. Приміром, на Подолі, біля Микільсько-Притиської церкви, що поблизу Житнього ринку, найкращі ялинки коштували 1 крб. 20 коп. — 1 крб. 50 коп., а скромніші дерева йшли за 50–70 коп.
Проте на Бессарабці або в інших місцях біля Хрещатика тариф був вищим у півтора раза. Утім, ті кияни, які бажали заощадити, вичікували до останнього дня перед Різдвом. Тоді ціни стрімко падали і можна було купити ялинку зовсім дешево.
Нагадаємо про тогочасну купівельну здатність грошей. Приміром, чимало сімей робітників на початку ХХ століття отримували сукупний денний заробіток на рівні 1 карбованця. За той самий карбованець можна було тоді купити пуд (16,5 кг) якісного борошна, або два-три пуди картоплі, або півтора-два кілограми сала, або два літри «казенної» горілки.
Додамо, що традиція влаштовувати на площах величезні ялинки для масових святкувань у старому Києві ще не склалася. Адже Різдво вважалося святом насамперед домашнім, сімейним. Утім, у деяких громадських установах, зокрема у дитячих закладах, прикрашене зелене дерево стояло всередині та збирало навколо себе веселі хороводи.
Київська міська дума в ті часи регулярно влаштовувала благодійне різдвяно-новорічне свято для незаможних вихованців міських початкових училищ. «Батьки міста» вважали цих діточок своїми підопічними і навіть надавали під ялинку для них залу засідань думи. При цьому вдавалося проявити винахідливість, вигадку.
Зокрема, до зустрічі Нового 1900 року на благодійному святі в думській залі було влаштовано «живу ялинку». Виглядало це так: посеред зали спорудили спеціальну конструкцію у вигляді шестигранної ступінчатої піраміди заввишки 3,5 метра. На кожній «сходинці» цього помосту щільно сиділи дівчата з ялинковими гілками у руках. Нагору піднявся хлопчик, який тримав святкову зірку. Це незвичне видовище було ще ефектнішим завдяки гірляндам електричних ліхтариків. Діти-«гілки» не були мовчазними учасниками свята – вони співали, читали вірші.
Михайло КАЛЬНИЦЬКИЙ
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
