HUB Місто Змістів
Сьогодні Вінниця має репутацію одного з найкращих міст в Україні, яке регулярно займає перші місця в рейтингах комфортних міст. Не в останню чергу це через співпрацю влади та громади.
Одним з найуспішніших прикладів такої співпраці є хаб «Місто змістів», який став справжнім містком діалогу та взаємодії між чиновниками та активістами.
Аліна Дяченко – директорка комунального підприємства (КП) «Інститут розвитку міст» у Вінниці. Понад чотири роки тому вона переїхала з рідних Броварів займатись розвитком зовсім іншого міста, щоб реалізувати чимало задумів та проектів.
З пані Аліною ми поспілкувались про причини її вибору міста, секрети успіху хабу та досвід Вінниці, який може стати у пригоді в Києві.
Аліна Дяченко
ПРО ВЛАСНИЙ ШЛЯХ ТА «ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ МІСТ»
— Розкажіть, як ви потрапили в «Інституті розвитку міст»?
— За фахом я взагалі журналіст, але з 2010 року мене почав цікавити громадський сектор, він дає більше можливостей впливати на владу, можна робити зміни і бути активним громадянином. Я працювала в ГО «Прозоре суспільство» в Броварах, ми робили багато різних моніторингових проєктів, викривали корупцію, домагались більшої прозорості та підзвітності влади.
У 2012 році ми з колегами заснували видання «Маєш право знати» — просвітницький сайт для того, щоб популяризувати та спонукати людей користуватись правом на доступ до публічної інформації. З прикладів, коли ми вчили людей писати запити на інформацію, виникали класні історії, і ми почали робити повноцінні журналістські статті.
Але, на жаль, влада в місті залишалась незмінною і вона не дуже піддавалась нашому впливу. Тож довелось самій йти в політику: у 2015 році після Майдану я балотувалась в міську раду Броварів, пройшла і навіть пробула депутатом майже рік.
— А як так сталось, що ви опинились у Вінниці?
— Чим далі, тим більше мене цікавив міський розвиток, урбаністика, стратегії міста, створення парків та скверів, і я щиро сподівалась цим займатись в Броварах, маючи гарну команду і депутатські повноваження.
У нас було багато ідей, які потребували конструктивної взаємодії з владою, але за півроку стало зрозуміло, що нічого не вийде, міського голову Броварів не цікавить співпраця, кілька спроб співпраці були зірвані і я зрозуміла, що не хочу бути ще 5 років в опозиції і критикувати владу без можливості зробити щось хороше.
А в Вінниці як раз була потреба в таких людях – з моїми якостями та компетенціями. Мені запропонували як раз те, що я хотіла: розробляти концепції парків, взаємодіяти з громадськістю, долучати людей до розвитку міста, налагоджувати комунікацію.
— А чим підхід Вінниці відрізняється від підходу Броварів?
— Моя особиста думка – це пов’язано з особистістю міського голови, з його власним світоглядом. У Вінниці міський голова розуміє, що живе в сучасному світі, коли громада дедалі більше має прав і повноважень. Їх потрібно забезпечувати, потрібні такі правила і формат діалогу, щоби почути людей.
Пишучи стратегію розвитку міста на наступних 10 років, потрібно враховувати думку мешканців, експертів і галузевих середовищ. Це так звана політична воля, він хотів і був зацікавлений в тому, щоб це справді відбувалось, за це і відповідала окрема структура – «Інститут розвитку міст».
Броварський мер, на жаль, досі не розуміє, що світ змінився і люди мають впливати на те, як розвивається простір навколо них.
— Від однієї людини все залежати не може, чиновники в місті мають теж розуміти доцільність цих заходів. Особливо тут важко буває людям, які приходять з громадського сектору і намагаються привнести якісь новації до усталеної роботи. Чи були в Вінниці у вас з цим складності?
— Тут мені на руку зіграло те, що «Інститут розвитку міст» — це не державна установа, не орган місцевого самоврядування, але і не ГО. Комунальне підприємство – це досить зручна юридична форма для того, щоб бути інноваційними і пропонувати щось нестандартне, робити власні внутрішні процедури менш забюрократизованими, ніж в органах влади.
У нас в самій організації з колегами побудовані зовсім інші підходи і взаємодія, багато що тримається на ідеї і спільному розумінні того, що ми робимо.
Звісно, на мера Вінниці дуже сильно вплинула велика кількість громадських організацій в місті, які дуже фахово і конструктивно працюють у своїх темах. Було багато прикладів, де влада бачила, що організації мають на меті не деструктив, а дійсно взаємодію. Вони усвідомили, що таких партнерів дуже продуктивно долучати до розвитку міста, від них є користь.
— У КП, яке ви очолюєте дуже цікава назва — «Інститут розвитку міст» у Вінниці, чому так?
— Назва КП у множині не просто так. Це пов’язано з тим, що у 2009 році, коли воно створювалось, в Україні практично нічого подібного не було, плюс-мінус щось подібне з’явилось Львові і Кривому Розі. Тоді не було такої навали сайтів, які розказують про найкращі практики міського самоврядування. Дуже мало було в Україні якогось досвіду, в основному вивчався закордонний досвід.
«Інститут» тоді мав амбіцію популяризувати кращі практики міського розвитку європейських країн по всій Україні. Тобто хотіли почати з Вінниці і показувати на її прикладі, як це робити. Але до цього так і не дійшло, тому що у самій Вінниці міських проєктів виявилось так багато, що не було фізичної можливості ще для якихось міст надавати якісь послуги.
Планувалось також створення веб-порталу, який би мав промоційну і популяризаторську функцію від «Інституту», але зараз в цьому теж немає потреби, бо вже є безліч доступної інформації по урбаністиці та міському розвитку українською мовою.
Це вплинуло і на сам «Інститут», у нас були люди-перекладачі з англійської мови, основна задача яких було акумулювати досвід, перекладати для мера цікаві кейси. На мою думку, цей підхід дуже спрацював. Він дав місту можливість мати хороших експертів, перекладачів і аналітиків.
Ще однією важливою функцією «Інституту» на початку було запровадження стратегічних підходів в управлінні містом. Окрім перекладів і збору кращих закордонних практик, фахівці Інституту розробляли концепції та довгострокові стратегії розвитку міста.
ПРО HUB МІСТО ЗМІСТІВ ТА ВЗАЄМОДІЮ ВЛАДИ ТА ГРОМАДИ
— Як ви прийшли до ідеї хабу?
— Коли я очолила «Інститут», то добре знала, які існують практики, підходи, інструменти та як може виглядати діалог між владою і громадою, тому одним із перших проєктів і був хаб як простір, де може відбуватись ця взаємодія. Від розробки проєкту до його втілення у фізичному просторі минуло півтора року.
Але тут теж важливо розуміти, що від самого початку ми в Інституті не вважали, що маємо самостійно займатись цим проєктом. Для нас було критично важливо: якщо ми створюємо простір для громадських організацій, то вони мають бути залучені до цього, ми маємо разом розробляти дизайн простору, модель управління хабом.
Це не було юридично десь прописано, але ми з активним громадським сектором проводили дуже багато різних зустрічей та консультацій. Гарний старт всьому цьому дав «Загальноміський форум організацій громадянського суспільства» у грудні 2016 року, участь у ньому взяло 150 учасників і основною темою його по суті став майбутній хаб: яким він має бути, які в нього мають бути функції, який найпоширеніший запит ГО.
Ми потім ці відповіді разом прорейтингували, напрацювали бачення, створили робочу групу з 50 учасників. Поки тривали ремонтні роботи, ми розробляли з ними концепцію, бо там 200 квадратних метрів і потрібне було чітке уявлення, що на них має відбуватись.
Також ми разом з ГО подались і отримали грант від фонду канадського проекту «ПРОМІС» на розробку стратегії хабу, бренду, юридичної складової. Залучивши фахівців, ми створили власне й назву хабу: «Місто змістів».
— В Україні КП рідко подаються на гранти…
— Зазвичай наше КП не подається на гранти, ми беремо участь у підготовці грантових заявок міської ради, або для ГО, що співпрацюють з міською радою, для спільних проектів, тому це скоріше був виняток з правила.
Канадці оголосили свій конкурс, вони розігрували 20 тисяч канадських доларів, це десь 400 тисяч гривень, і в них не було обмежень, що мають бути лише неприбуткові організації. То ж ми подались і пройшли відбір.
— Чи робите ви зазвичай відбір ГО на ваші форуми, чи запрошуєте радикально всіх?
— Для нас дуже важливо робити все повністю відкрито. Звісно, бувають не дуже конструктивні учасники, але зазвичай нічого не потрібно з цим робити, інші присутні досить гармонійно самі все врівноважують, здоровий глузд бере верх.
Я б навіть сказала, що ГО, які раніше не дуже добре ставились до нашої ідеї з і не вірили в можливість діалогу з владою, побачили, що в хабі створені рівні умови для всіх.
Треба розуміти, що в Вінниці конкуренція в ГО секторі набагато менша, ніж у Києві. Тут ми шукаємо і носимо на руках справді дієві організації. Завдяки хабу вони вже перезнайомились із профільними департаментами і мають спільні проєкти, на яке закладається бюджетне фінансування.
Для прикладу у нас є класна організація, яка працює з людьми поважного вікую. Вони брали досить активну участь у створенні хабу і мають хороший контакт з департаментом соціальної політики і нині спільно створюють Центр освіти дорослих, наприклад.
— Як ви домовились використовувати хаб?
— Ідея зі створенням хабу існувала ще до того, як я приїхала в Вінницю. Було кілька ГО, які звернулись до мера з проханням створити простір для ГО неподалік від міської ради, щоб можна було запрошувати чиновників. Але що саме там має відбуватись, вони до кінця самі не знали.
Як показали результати форуму, більшості ГО міста потрібна був івент-зона – простір, де можна проводити заходи. У своїх офісах вони не можуть влаштовувати масові події, раніше вони змушені брати в оренду зали готелях, а це дорого і незручно.
На форумі обговорювався різний функціонал, який може бути. Ми вирішили, що приміщення має бути трансформерне, при потребі там можна провести захід на 120 людей, або можна розділити залу на 4 звукоізольовані зони, щоб паралельно проводити заходи на 10-20 людей.
Приміщення хабу є трансформерним
У свій найуспішніший до карантину рік – 2019, там відбулось майже 450 заходів, а це означає, що в день їх було більше ніж один. Досвід використання показав, що на івенти найбільший попит, прийти і просто посидіти, як у коворкінгу, як правило, ніхто не просить.
— Яким чином організатори ділять між собою час?
— У нас є відкриті правила, онлайн форма, гугл-календар. Тобто, якщо ГО хоче провести захід, то вони дивляться, які дати вільні і можуть подати онлайн-зявку. Там одразу є правила, що заходи не можуть бути політичного характеру, релігійного, комерційного або дискримінаційного.
Водночас є три напрямки, за якими бажані заходи: розвиток потенціалу громади, діалог влади і громади і пошук нових змістів.
Принцип часовий: хто перший резервує час, за тим він і закріплюється. У нас був тестовий період, коли кожну заявку розглядала так звана Координаційна рада з ГО, вона не була формалізована жодним документом, але була узгоджена на зборах ГО, які делегували 9 людей, і фактично відмов не було.
Але потім вони зрозуміли, що немає чого там сильно видивлятись, і делегували розгляд заявок працівникам «Інституту». Наші колеги опрацьовують заявки, але якщо виникають спірні питання, і тоді ця Координаційна рада вирішує.
При цьому в самій заявці на подію є елементи з проєктного менеджменту: ми запитуємо, навіщо організовується захід, яка мета, які завдання. Вже три роки всі заходи в Хабі проходять безкоштовно.
— Бувають такі ситуації, що ГО заявляють про один захід, а потім в реальності проводять зовсім інший?
— Ну може є десь 3% заходів, коли проводять зовсім не про те, але це не критична цифра. Ми робимо для себе висновки, але при цьому ми не заносимо зразу організацію в «чорний список», в нас такого і немає.
При цьому хаб не лише для ГО, міська рада та департаменти так само можуть його використовувати, теж заповнюють заявки і домовляються про час. У нас дуже активно його використовує департамент економіки, який напрацьовував ряд програм по роботі з малим бізнесом, і таких прикладів багато. Але департаменти теж розуміють, що це не приміщення для їх внутрішніх нарад, а місце для діалогу влади та громади.
На якомусь етапі почали дуже сильно зловживати освітяни, вони побачили, що можна не збиратись в їхніх актових залах, а змінити трохи обстановку і почати проводити свої тренінги в хабі. Вони не були профільні для нас, тому ми з ними переговорили і все владнали.
На щастя, все поки можна вирішувати абсолютно нормальним людським контактом, і не потрібно нікого «тикати» в процедури. Продумане розуміння призначення хабу, що він існує для громади, для взаємодії з владою, для пошуку нових змістів, це дозволяє зменшити кількість «нецільового використання».
— Як вплинула пандемія на роботу хабу?
— На жаль, вплинула тим, що ми на весну його повністю закрили, вирішили не ризикувати. Більше ніж половина заходів звичайно скасувались самі по собі через рішення самих організаторів. Але це дало нам час проаналізувати все те, що ми робили у попередні роки.
Влітку карантин трохи послабився, і до нас знову почали звертатись ГО й департаменти, тому ми знову відкрили заявку онлайн і поставили обмеження, до 20 людей на захід, не більше двох заходів на день і по можливості не довга тривалість. Так і почали працювати.
Загалом кількість заходів в цьому році значно зменшилась, якщо у 2019 ми провели 450, то в цьому році буде близько 150. З’явився новий формат, коли в хабі робиться відеотрансляція зі спікерами. Ми почали більше з відеорежисерами і телекомпаніями співпрацювати, щоб забезпечити якісну картинку з хорошим звуком.
ПРО ПАНДЕМІЮ, ДОСЯГНЕННЯ ТА ПОРАДИ ДЛЯ КИЄВА
— Ваш хаб один на всю Вінницю, чи плануєте ви ще їх відкривати? Бо 450 заходів на рік – це достатньо багато…
— Так, це було нелегко витримати таку навалу подій, але нам пощастило, в перший рік після відкриття хабу поряд відкрився молодіжний центр, молодіжки туди перейшли працювати.
Потреби відкривати в кожному мікрорайоні хаби немає, бо запитів немає. У нас зараз бібліотечні простори перезавантажуються, плюс є дуже розгалужена система центрів підліткових клубів, теж приміщення для підліткової діяльності.
В цьому плані Вінниця дуже рівномірно розвивається і в нас немає такого, що все будується виключно в центрі.
— Вам вдалось досягти того самого діалогу влади громади?
— Прикладів, коли ГО зайшли в теплий контакт з якимось профільним департаментом багато, і такого все більше і більше. Це загальний ефект – завдяки хабу купа чудових людей перезнайомились між собою. Це концентрація небайдужих людей з обох сторін, бо чиновники теж різні бувають, не всі готові йти на діалог.
Звісно, не можна сказати, що це суперсистемна історія, як це відбувається в Європі, але ми точно на цьому шляху.У нас в хабі на заходах ГО бувають дуже часто чиновники, і міський голова, і найчастіше це навіть відбувається без модерації, будь-хто може поставити питання і зразу ж побачити реакцію мера, проговорити з ним будь-що.
Дуже сильно також впливає фізичний простір, його дизайн та доступність, відсутність рівнів і щаблів, немає трибун і кафедр, всі рівні. Для чиновників і для ГО цей простір вже став рідним, своїм, є атмосфера довіри.
Будівля, де знаходиться хаб
Цей ефект нарощувався поки не стався коронавірус. Зараз дуже важко говорити, чи не стане цей рік втратою оцих теплих контактів.
— Щоб ви порадили для Києва? Що потрібно зробити для того, щоб досягти такого ж рівня взаємодії між владою та громадським сектором?
— Я не можу сказати, що треба копіювати наш підхід, але мені здається дуже важливо з перших кроків дбати про репутаційний момент довіри, щоб була зрозуміла процедура. Якщо є нерозуміння, то це потенційно створює конфліктну ситуацію.
У Києві набагато більш строката публіка і не можна сказати, що є якась внутрішня екосистема між організаціями. Бо самоорганізація – це теж важливо. У нас Вінниці саме такій підхід спрацював.
Мабуть, потрібен ще дуже чіткий фокус, бо потік заходів – це не завжди їх якість, і це не означає, що ми наближаємось до цілей. Тобто фільтром має бути не лояльність/нелояльність до влади, а саме зміст і чіткі цілі, якого типу заходи ми б тут хотіли проводити, до чого вони мають привести, який результат ми хочемо отримати.
Михайло ЗАГОРОДНІЙ, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
