Як знайти своє покликання вдруге. Історія Андрія Киричка.
Зазвичай я пишу статті лише про спорт і беру інтерв’ю тільки у спортсменів. Це мій профіль. З Андрієм Киричком ми познайомились 12 років тому, коли він вперше почав грати за шкільну команду. Його історія дивує, з перших ігор він показував шалені результати та завойовував всі можливі індивідуальні призи. Сьогодні Андрій представляє науково-педагогічну сферу, є викладачем у КПІ ім. Ігоря Сікорського. І зазначу, що у цій галузі Андрій добився не меншого успіху. Як так сталось і чому, він поділився у розмові з нами.
Оксана Шевченко: Андрію, привіт. Від нашої останньої зустрічі минуло чимало часу, я читала твоє останнє інтерв’ю, яке ти давав після Універсіади, й у мене склалося враження, що на той момент ти був буквально пригнічений морально та втомлений від баскетболу. Чи я вірно здогадалася?
Андрій Киричок: У певному сенсі так, я був психологічно і фізично виснажений. Підготовка до занять такого рівня – нелегка справа, плюс до того, я два роки взагалі не відпочивав, мав постійні ігри та тренування. Тому ти маєш рацію, я був виснажений.
Оксана Шевченко: Наскільки я пам’ятаю, виступи за збірну були останніми офіційними іграми, в яких ти брав участь?
Андрій Киричок: Так, це була остання сторінка моєї баскетбольної кар’єри.
Оксана Шевченко: Але чому трапилось саме так, чому в 21 рік? Це ж самий пік молодості спортсмена, все тільки починається?
Андрій Киричок: Це лише так здається. Повернувшись з Універсіади, я був спустошений. В БК «Київ» та в «Будівельнику» тоді відбувались якісь пертурбації, і складів дубля не було. Був варіант їхати в Литву, але зарплата дуже низька, був варіант вступити до коледжу в США, але не було бажання. Тому я залишився тут, вступив на магістратуру, а баскетбол автоматично відійшов на другий план, а потім і взагалі зник з життя.
Оксана Шевченко: Не сумуєш за баскетболом зараз?
Андрій Киричок: Іноді сумую, іноді думаю, що міг зробити інший вибір, але що зроблено, те зроблено, тому зараз головний акцент на науці та викладанні. Однак спорт я не полишаю, регулярно ходжу в тренажерний зал та бігаю. Хтозна, може, доведеться повернутися у спорт (cміється).
Оксана Шевченко: Скажи, чому саме науково-викладацька сфера?
Андрій Киричок: Річ у тім, що мої батьки – викладачі-науковці, а у будь-якій діяльності головне, щоб був ментор або тренер, який може підказати, якщо що. Таких менторів у мене було троє: моя мама, мій тато і мій науковий керівник – Анатолій Анатолійович Мельниченко. Він мені дуже допоміг, був керівником у мене по бакалаврській, магістерській, а потім по кандидатській роботах. Він мені передав свій власний досвід, багато приділяв уваги, пояснював, роз’яснював де що потрібно, за це я йому дуже вдячний.
Оксана Шевченко: Ти захистився в 24 роки, це вважається надзвичайно рано. Як тобі це вдалося?
Андрій Киричок: Я працював 7 днів на тиждень по 8 годин в середньому, почав на п’ятому курсі, а закінчив на першому курсі аспірантури, тому й захистився рано.
Оксана Шевченко: Я знаю, що ти також написав книгу. Про що вона?
Андрій Киричок: Це не зовсім книга, це – монографія. Монографія – це наукова праця, яка пишеться як книга, але у ній описується наукова проблематика з дослідженнями, практичною частиною, емпіричними дослідженнями тощо. Я написав таку книгу, вона називається: «Теорія та практика створення сучасної моделі освіти у галузі PR», але ця книжка скоріше для науковців, ніж для пересічного читача.
Оксана Шевченко: Знаєш, я дуже рада, що тобі поталанило знайти себе в житті поза баскетболом, це велика радість, щоб людина знайшла себе в житті двічі. Однак чи побачимо ми тебе на майданчику ще колись?
Андрій Киричок: Це важке питання для мене. Баскетбол лишився в дитинстві. Зараз доросле життя. У мене є робота, яка мені подобається. Поки що я не можу знайти місця для баскетболу. Але все може бути.
Оксана Шевченко: Я вдячна тобі за інтерв’ю та бажаю реалізуватись, де б ти не був і чим би не займався.
Автор Оксана Шевченко 7.05.2017 р.
Андрій Киричок, Andrii Kyrychok, Andrij Kyryczok
