Антарктичний ювілей: станція «Академік Вернадський» святкує 25 років. Фото з архіву Геннадія Міліневського
Станція «Академік Вернадський» — єдина українська антарктична станція, розташована на мисі Марина острова Галіндез. Вона працює постійно і є метеорологічною та геофізичною обсерваторією. Станція була заснована в далекому 1947 році й сьогодні «Академік Вернадський» святкує свій 25 День народження. Тож «Вечірка» пропонує повернути час назад та показати перші кроки на крижаній землі.
ЯК ЗА ФУНТ УКРАЇНЦІ КУПИЛИ СТАНЦІЮ
Як відомо, Велика Британія безкоштовно передала Україні свою антарктичну станцію. Проте все має свою ціну, нехай хоч символічну.
6 лютого 1996 р., коли над островом Галіндез замайорів жовто-блакитний прапор і англійські колеги попрощалися перед відправленням на «велику землю», останній бейзкомандер «Фарадея» Данкан Хейг жартома зажадав символічної плати за станцію. Мовляв, така прикмета.
Фото: Євген Прокопчук
«Я дістав з кишені один фунт і віддав Хейгу. Той вмить побіг до майстерні, вхопив інструменти і тут же «вмурував» монету в дерев’яну стільницю бару «Фарадей», — згадує керівник 1 УАЕ, геофізик Геннадій Міліневський.
Підпис під монетою було викарбовано наступного дня, тож у ньому зазначена дата не 6 лютого, а 7 лютого 1996 р.
Свою назву станція отримала з ініціативи першого керівника Українського антарктичного центру, академіка Петра Гожика. Саме Петро Феодосійович запропонував дати українській науковій антарктичній базі ім’я першого очільника Української Академії наук (1918 р.), засновника вчення про біосферу та ноосферу Володимира Вернадського. Цю назву було затверджено 18 грудня 1995 р.
ОСВОЄННЯ НОВОЇ ЗЕМЛІ
6 лютого 1996 р. о 18.45. урочисто був піднятий жовто-блакитний прапор, та від тоді іменувалась «Академіком Вернадським».
Чверть століття тому ця світлина обійшла перші шпальти всіх українських ЗМІ.
Фото з архіву станції «Академік Вернадський».
Зліва праворуч: останній бейзкомандер британської станції Данкан Хейг знімає прапор Об’єднаного Королівства, керівник 1 УАЕ Геннадій Міліневський, заступник директора Британської антарктичної служби (БАС) Джон Дьюдні та учасники 1 УАЕ Володимир Павлик, Євген Гур’янов, Андрій Сидорівський.
Людина, яка лишилася за кадром через те, що вела цю історичну зйомку, є науковецем НАНЦ, геофізик 1 УАЕ Володимир Бахмутов.
За рік роботи Першої експедиції вітер та негода розшматували те історичне знамено, залишивши від нього заледве четверту частину. Отож наступні українські антарктичні експедиції завбачливо привозять з собою не один, а кілька прапорів. Залежно від люті погоди, за час «зимівлі» змінюється щонайменше два жовто-синіх полотнища.
Сьогодні Прапор України майорить і над самою будівлею станції, і там, де його було піднято вперше в Антарктиді 25 років тому — на скелі поблизу метеомайданчика.
ПЕРШІ ТИЖНІ УКРАЇНЦІВ В АНТАРКТИДІ
1996 р. Перші тижні існування української антарктичної станції «Академік Вернадський». Сьогодні станція має майже такий самий вигляд, як на цьому фото 25-річної давнини з архіву геофізика 1 УАЕ Володимира Бахмутова.
Чому Велика Британія вирішила відмовитися від станції? Головна причина — фінансова: в 1990-х Англія збудувала за 360 км на південь від «Фарадея» нову станцію «Розера», тож утримувати дві в одному регіоні було нераціонально, а демонтувати станцію, як того вимагає Антарктичний договір, було набагато дорожче.
Але чому Лондон зробив королівський жест і передав Україні станцію, хоч охочих купити її не бракувало, (наприклад, Південна Корея)? Вибір зупинили на Україні передовсім тому, що зпоміж інших претендентів саме в нас була серйозна наукова база та вчені, спроможні продовжити дослідження, які провадили британці на «Фарадеї»: гідрометеорологічні спостереження, геофізичні дослідження, вивчення озонового шару, явищ магнетизму тощо.
Фото з архіву геофізика 1 УАЕ Володимира Бахмутова
Згідно з Меморандумом про передачу станції, українська сторона взяла на себе зобов’язання впродовж 10 років передавати дані щодо вказаних напрямків досліджень до Британської антарктичної служби (БАС). Британці залишили всю необхідну апаратуру, не всі прилади були суперсучасні, але всі надійні та багато з них — дорогі.
Нагадаємо, що з огляду на значний інтелектуальний і технічний внесок УРСР в освоєння Антарктиди, після розпаду Радянського Союзу Україна заявила про бажання отримати одну з 12 радянських станцій. Однак Росія, що оголосила себе спадкоємицею комуністичної імперії, відмовила. Це при тому, що в 1992-1993 рр. РФ оголосила про намір закрити п’ять радянських антарктичних станцій.
ПЕРШЕ СПІЛЬНЕ ФОТО
Для спільного фотографування команда 1 УАЕ зібралася тільки в Антарктиді і далеко не в перший день «нової ери». Чому так?
Добір учасників 1 УАЕ виявився доволі складною справою. У посткомуністичній країні, де донедавна знання іноземної не належало до головних чеснот, непросто було підшукати людей, які були б не тільки фахівцями високого класу (таких якраз не бракувало), а й мали високий рівень англійської.
Фото з архіву Геннадія Міліневського.
У верхньому ряду зліва праворуч: дизеліст Андрій Сидорівський, геофізик Володимир Бахмутов, лікар Володимир Павлик, кухар Володимир Рязанов, заступник начальника станції з технічних питань Павло Крушеницький, гляциолог Леонід Говоруха, метеоролог Владислав Тимофеєв, спеціаліст з виживання в екстремальних умовах Сергій Гордієнко; внизу: електрик Євген Гурьянов, радист Роман Братчик, метеоролог Олександр Янцелевич, геофізик, начальник станції Геннадій Міліневський.
Разом з тим Центр антарктичних досліджень прагнув залучити фахівців з досвідом полярних експедицій. Таким чином, до складу 1 УАЕ увійшли гляціолог, професор Одеського гідрометеорологічного інституту Леонід Говоруха, який свого часу побував в радянських експедиціях на Землю Франца-Йосифа і в Антарктиду, метеоролог Олександр Янцелевич, учасник двох «зимівок» у складі 25-ої та 35-ої РАЕ, а також відомий мандрівник, фахівець з виживання в екстремальних умовах Сергій Гордієнко, котрий у 1995 р. здійснив одиночний піший перехід до Північного полюсу.
«Лави запасних» майже не було. Владислав Тимофеєв згадує, що його залучили аж в грудні-1995 (через проблеми зі здоров’ям у відібраного в 1 УАЕ метеоролога довелося шукати заміну).
Передова група 1 УАЕ прибула в Антарктиду 28 листопада 1995 р., щоб перейняти досвід у британців, навчитися підтримувати життєзабезпечення станції та проводити весь комплекс наукових досліджень.
Наступна четвірка учасників 1 УАЕ дісталася станції 30 січня 1996 р., остання четвірка — 7 лютого.
Оскільки експедиція відправлялася окремими групами, у Києві не проводили велелюдних пресконференцій, гучних проводів, спільного фотографування з високопосадовцями. Хоч для відрядження останньої групи полярників було виділено президентський літак Леоніда Кучми.
Ніхто з фігурантів цього знімка не береться стверджувати, що це і є перший спільний знімок команди 1 УАЕ. Але точно — один із.
ЗАРПЛАТА ПОЛЯРНИКІВ
У кризові 1990-ті, коли середня зарплатня у УРСР складала приблизно 10 доларів, основною проблемою були кошти. Точніше — брак коштів.
Головним спонсором став Міжнародний фонд «Відродження». Крім того, з десяток вітчизняних компаній надали свою продукцію, кошти, послуги: рюкзаки, спальні мішки, берці, куртки, сорочки тощо.
Проте цього було недостатньо. На щастя, у британських колег знайшлися запасні комплекти екіпірування, які вони охоче передали українцям, а також спеціальне спорядження (наприклад, для безпечного пересування по льодовиках), лижі.
Фото з архіву Романа Братчука. Антарктичне літо 1996 р. На фото: Р.Братчик, В. Павлик, П. Крушеницький на о. Барселот. Берці, жилети виготовлено в Україні; бейсболки — подарунок американських колег зі станції «Палмер».
Британці залишили безліч необхідного для життя в крижаній ізоляції: термобілизну, спеціальне взуття, ліки, побутову хімію, засоби гігієни, знаряддя праці, продукти та напої, верстати, телевізор, музичний центр тощо.
«Жодного вільного квадратного метра на горищах. Аварійний склад був напакований одягом та реманентом. Продуктів і напоїв, окрім, звісно, свіжих овочів та фруктів, вистачило б, мабуть, ще на рік», — згадує радист 1 УАЕ Роман Братчик.
Деяким спорядженням та обладнанням наші полярники користуються і зараз.
ОФІЦІЙНІ КОЛЬОРИ
«Офіційними» кольорами команди було обрано кольори, наближені до барв державного прапора — темно-сині жилетки та куртки з широкою жовтою смугою. Проте в антарктичних сутінках, які тривають пів року, такий одяг робить людину непомітною, тому від часів 7 УАЕ (2002-2003 рр.) українські полярники носять червоні куртки.
ТРИ ПІНГВІНИ НА ЛОГО НАНЦ: ХТО ВОНИ?
Фото: Національний антарктичний науковий центр
Тоді під цими пінгвінами малися на увазі найактивніші представники українського антарктичного «руху», які доклали неймовірних зусиль для передачі станції 1996 року.
Зокрема:
- Петро Гожик, перший директор на той час Центру антарктичних досліджень;
- Геннадій Міліневський, керівник 1-ої Української антарктичної експедиції;
- Юрій Оскрет, тодішній заступник директора Центру, один з перших українських фахівців, що прибув на станцію та займався її забезпеченням.
ЯК СПІЛКУВАЛИСЯ З «ЗЕМЛЕЮ»
Сьогодні складно уявити, що 25 років тому єдиною ниточкою, яка сполучала «Академік Вернадський» з «великою землею», був радіозв’язок.
Виходили на зв’язок через модем — раз на тиждень надсилали листи-звіти в Центр антарктичних досліджень. Радіограми в Київ передавали на коротких хвилях через радіоцентр «Югриба», який діяв ще з радянських часів. Обмін радіограмами було лімітовано — не більше 10 хвилин.
Фото з архіву Романа Братчика
Зателефонувати рідним можна було через супутниковий зв’язок раз на місяць, щоб поговорити з ними лише 5 хвилин. Хвилина розмови обходилася в 12 доларів. (Зважте, що середня зарплата в Україні в ті роки складала 10 доларів на місяць).
Метеодані передавали через радіозв’язок на британську станцію «Розера» тричі на день. Перед цим коротко обмінювалися новинами. На свята такі «онлайн зустрічі» на коротких хвилях були своєрідним «віконцем у світ».
Як згадує радист 1 УАЕ Роман Братчик: «В ефірі «збирались всі британські станції, американська «Палмер» та ми. Вітали одне одного, а інколи навіть влаштовували радіотурніри в дарц».
На цьому фото — перший із перших, радист 1 УАЕ Роман Братчик за роботою у своєму офісі. Видно техніку, яку в 1990-х мала далеко не кожна родина в Україні, — подаровані британськими попередниками комп’ютер та музичний центр з касетним магнітофоном.
ВЕЧЕРЯ В КОСТЮМАХ, АБИ НЕ ЗДИЧАВІТИ
Щосуботи урочиста вечеря в костюмах, при краватках, у випрасуваних сорочках. Цій традиції, започаткованій британськими полярниками на станції «Фарадей», не зраджують на «Академіку Вернадському» і сьогодні. До 1996 р. британські експедиції «зимували» тут два роки поспіль, отож виховали в собі такий звичай — щоб, як казали, «не здичавіти».
Подібні традиції народилися не просто так — вони покликані унормувати життя мешканців загубленої серед льодів станції, або розважити їх в умовах ізоляції.
Фото з архіву Романа Братчика: 1995 р.
Остання команда британських полярників разом з групою перших українців, що прибули на станцію в листопаді, святкують Різдво. Всі намагаються зазнімкувати «крісмас пудинг» — палаючу алкогольну страву, приготовану британським кухарем.
Серед корисних британських звичаїв, які актуальні й зараз, — урочисті суботні вечері, святкування Мідвінтер (свято середини зими) з купанням в океані та спортивними змаганнями, серед яких, зокрема і таке екзотичне, як метання китового хребця; велике прибирання станції п’ятницями; вихідний для кухаря у неділю; подарунки під ялинку всім учасникам експедиції, які має підготувати бейзкомандер тощо.
«Спершу нам здавалося, що можна щось змінити в укладі життя станції, привнести щось своє, що буде зручнішим і ближчим слов’янській душі… Проте за кілька місяців ми відмовилися від намірів бути «оригінальними», адже багаторічний досвід життя британців на цій станції сформував найкращі «закони», — пригадує геофізик 1 УАЕ Володимир Бахмутов.
ЛИСТ В АНТАРКТИДУ
Лист в Антарктиду? Чом би й ні? За бажання можна надіслати й сьогодні. І отримати відповідь.
1996 р. на станції було відкрито пункт поштового зв’язку, де діє спеціальний поштовий штемпель з перевідною датою «Українська антарктична станція «Академік Вернадський».
А листи з такою маркою теоретично цілком могли б отримати полярники 1 УАЕ — її випустила Укрпошта 23 листопада 1996 р.
Фото з архіву НАНЦ
В епоху інтернету мало хто вдається до цього старовинного засобу комунікації. А от перші українські експедиції з особливим трепетом чекали на листи. Адже дзвінки в Україну через супутниковий зв’язок були надто дорогими.
«З керівництвом БАС ми погодили можливість отримувати пошту, адресовану на станцію «Академік Вернадський», через британський поштовий офіс у Порт-Стенлі на Фолклендських (Мальвінських) островах, — розповідає керівник 1 УАЕ Геннадій Міліневський. — Листи з України приходили в Порт-Стенлі, і працівниця поштового офісу Маріам Бус передавала їх з попутним судном БАС, що йшло на станцію «Розера» і дорогою заходило на «Вернадський». Ця жінка працювала на цій посаді десятиліттями.
Оскільки можливість підходу судна до станції залежить від сприятливої льодової обстановки, то пошту наші полярники отримували лише в період антарктичного літа (у вимірах Північної півкулі це грудень-лютий), зазвичай наприкінці літа. Роль листоноші в такому разі виконував капітан судна, передаючи кореспонденцію упакованою в спеціальний мішок, скріплений сургучною печаткою.
СВЯТКУВАННЯ 25-РІЧЧЯ
Президент України Володимир Зеленський підписав Указ «Про відзначення 25-ї річниці заснування антарктичної станції «Академік Вернадський».
В лютому мають бути проведені урочисті заходи за участю представників органів виконавчої влади, вчених, учасників антарктичних експедицій усіх періодів, представників дипломатичного корпусу та громадськості. У першому півріччі 2021 року планується проведення міжнародної науково-практичної конференції з питань дослідження Антарктики, перспективних напрямів наукової роботи з пошуку нових форм забезпечення протидії викликам і загрозам існуванню людства.
Також передбачається створення інформаційно-просвітницьких проєктів про історію заснування антарктичної станції «Академік Вернадський» та досягнення вітчизняних учених у проведенні наукових досліджень в Антарктиці.
А Міністерство закордонних справ інформуватиме міжнародну спільноту про внесок України у розвиток фундаментальних і прикладних наукових досліджень в Антарктиці, діяльність антарктичної станцї «Академік Вернадський» та виконання нашою державою міжнародних зобов’язань відповідно до Договору про Антарктику.
Читайте також інтерв’ю з директором «української Антарктиди» Євгеном Диким
Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
