Дмитро Шарабурін представив нову літературно-музичну програму «Зимове кохання»
Передноворічні дні — це час краси та свята. Можливо саме тому, на грудень часто припадає чимало цікавих музичних прем’єр та концертів.
Яскраво вписався у калейдоскоп камерних музичних подій і сольний концерт соліста Національної оперети, заслуженого артиста України Дмитра Шарабуріна, який 26 грудня на сцені арт бару «Хмільна муза» представив свою нову літературно — музичну програму «Зимове кохання».
Збірка віршів і нарисів в прозі, в якій автор розмірковує про те, що близьке йому і хвилює його — молоду людину XXI століття.
Як зазначив сам артист, концерт відбувся у форматі авторського музично-поетичного вечора, де вокальні композиції змінювали поетичні рядки з останньої збірки самого автора та виконавця проєкту Дмитра Шарабуріна.
Це трохи призабутий в наші часи формат, в якому часто виступали Олександр Вертинський та інші відомі виконавці початку ХХ століття, який поєднував у камерній моновиставі поезію та музику, утворюючи єдину нерозривну драматургію вистави.
Проте, звертаючись до такого ретро-формату вистави, Дмитро Шарабурін не прагне наслідувати музичні традиції минулого, а звертається до власної концепції музичного вечора, подарувавши глядачам 12 історій кохання у віршах та піснях, кожна з яких пов’язана з 12 місяцями року.
Розпочався концерт знаменитою композицією «White Christmas» американського композитора Ірвіна Берліна, яка ще у середині минулого століття стала символом Різдва, потім слідували інші композиції, які у Дмитра Шарабуріна асоціювалися з тими чи іншими порами року та місяцями. Цикл року також завершила новорічно — різдвяна пісня «Jingle bells», яка є однією з найпопулярніших мелодій новорічних свят та не потребує додаткового представлення.
Музична частина концерту була досить різноманітною та цікавою: від світових хітів «Besame mucho», «Straingers in the night» до знаменитих шлягерів легендарних Леоніда Утьосова та Мусліма Магомаєва, об’єднаних темою вічного та прекрасного кохання. Надзвичайно зворушливим було виконання знаменитого Adagio Томмазо Альбіноні, яке Дмитро Шарабурін присвятив усім людям, які покинули наш світ у 2020 році…
На зміну сумним ноткам прийшли і веселі музичні номери, особливо глядачам запам’яталась Пісенька Боні з оперети Імре Кальмана «Сільва» — одна із найяскравіших та найулюбленіших ролей самого виконавця.
Концерт пройшов неначе, на одному диханні, створивши унікальну теплу атмосферу камерного вечора, в якій актор ділившись з глядачами своїми найпотаємнішими та глибокими ліричними переживаннями, неначе залишався наодинці з глядачами.
Свою розповідь про цей цікавий та надзвичайно теплий та дещо ностальгійний концерт, хочеться завершити рядками знаменитого Френка Сінатри (образ якого майстерно створює у виставі в Національного театру Оперети сам Дмитро Шарабурін): «Коли я співаю, пісня проникає в душу кожного з глядачів — думаю, що це відбувається тому, що пісня є і в моїй душі також. Це відбувається саме собою, я нічого не можу вдіяти».
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
