Масштабна виставка «Відбиток. Українська друкована графіка ХХ-ХХІ століть» мала відкритися в Мистецькому арсеналі 19 березня – понад пів тисячі робіт від понад сотні авторів були сформовані кураторами в такий спосіб, щоб кожен відвідувач пройшов крок за кроком генеалогію українського «мистецтва лінії та плями». Проте карантин зупинив монтаж і повернув роботи до фондосховища.
Натомість Мистецький арсенал підготував дороговказ для майбутніх відвідувачів «Відбитку».
– Якщо ще 30-40 років тому у графіки було дуже багато утилітарних функцій – розмноження інформації, створення плакатів чи ілюстрування книг, то зараз їх виконують інші медіа. І за графікою залишається суто мистецька функція. До того ж, все більше митців роблять нетиражні унікальні друковані речі, а ми спостерігаємо новий виток у розвитку української друкованої графіки, – пояснює актуальність виставки Катерина Підгайна.
«Відбиток» прагне унаявнити взаємозв’язки та трансформацію художників, явищ і тенденцій української друкованої графіки від початку ХХ століття і до сьогоднішнього дня. Тому куратори і архітектори обрали нелінійну структуру експозиції – роботи визнаних майстрів з музейних фондів взаємодіють з творами сучасних художників, демонструючи єдине змістове поле різних поколінь графіків.
– Ми покажемо роботи з 10 українських музеїв і кількох приватних колекцій, багато з цих робіт ніколи не демонструвались, а деякі спеціально створюватимуться для нашого проєкту, – розповідає кураторка Ірина Боровець.
«Відбиток» складається з трьох блоків, перший з яких має назву «У пошуках нових сенсів». Він розповідає про перетин тем, на які реагувало мистецтво естампу незалежної України та початку ХХ століття. Експеримент і повернення до національних традицій, гра з формою і простором, максимальний відхід від реалістичного зображення, притаманні обом періодам, і «сусідство» творів з цих різних періодів має цю спільність унаочнити.
Нарбут і Тістол – одне з таких «сусідств» у цьому блоці. Створюючи серію «Українські гроші» (1998 – 2010), Олег Тістол, чия творчість сформувалася у фіналі розвалу радянської парадигми, апелює до досвіду Георгія Нарбута, визначного художника, творця ескізів купюр українських грошей початку ХХ ст. Ідея розробки грошей, які по своїй суті, є головними візуальними знаками країни, базувалася не на наслідуванні образних засад Нарбута, а на бажанні бути дотичним до розбудови нової української держави, авторської ініціативи зі створення державних знаків. Протесту проти системи загалом та проти візуальності, яка, зокрема, існувала на радянських рублях.
Сучасні урбаністичні пейзажі Тараса Ковача та постмодерні «Інтервенції» Ірини Каленік розділятимуть спільний сенсовий простір першого блоку з «Гуцульською Матір’ю» Олени Кульчицької (1935) та «Зимою в Україні» Володимира Заузе (1935). Загалом в першому блоці буде представлено 135 робіт від 45 авторів.
Другий блок «На межі дозволеного» охоплюватиме 1950-80-ті роки і розповідатиме, як і чому друкованій графіці вдалося не лише вижити в умовах ізольованості і радянської цензури, а і знаходити незвичні композиційно-стильові рішення, нетривіальні, оригінальні сюжети у межах «дозволених» тем. Тож, блок «На межі дозволеного» розкриватиме низку унікальних художніх явищ, які назавжди увійшли в історію українського мистецтва: як художники 1960-х років захоплювалися Карпатами, яку роль відігравав пейзаж, чому оформлення книги стало притулком для вільної творчості, чому і як змінювалися графічні техніки…
Графіка 1960-х – це цілісний феномен українського мистецтва. Контрастна, лаконічна, інколи навіть «сувора». І водночас максимально умовна, різноманітна образами, прийомами та можливостями, яку давала улюблена техніка того часу – лінорит. Данину ліноритові віддали усі без виключення актуальні художники того часу.
У 1970-ті та початок 1980-х починається період нової художньої мови, мистецтва індивідуальностей, переосмислюється образна структура, розпочинається нове формотворення.
Третій блок запозичив назву у культового українського графіка Олександра Аксініна – «Інфінітивна графіка». Бо цей блок про мистецтво, яке прагне не прив’язуватися до конкретного контексту, простору чи часу, та намагається стояти осторонь нагальних соціальних проблем і процесів. Це мистецтво, яке існує паралельно з системою, а не відкрито протиставляється їй.
У третьому блоці зібрані роботи представників «неофіційного мистецтва» радянської доби, зокрема, одного з перших київських концептуалістів Вілена Барського чи гуру закарпатського альтернативного мистецтва Павла Бедзіра. В «Інфінітивній графіці» представлені і художники незалежної України, серед них офорти Костянтина Каліновича, які занурюють в ностальгію за величчю голландських майстрів і їхньою увагою до деталей. Або твори Олега Денисенка, який надихається естетикою середньовіччя і створює химерні нові світи, які називає Antiqvitas nova або «нова старовина».
Також, глядачі матимуть можливість поглянути на справжній графічний кабінет, щоб уявити складність процесу створення відбитків. Він працюватиме і під час майстер-класів, які проводитимуться для відвідувачів.
Крім того, в рамках онлайн проєкту, сучасні художниці розказують і показують особливості різних видів графіки.
З технікою плаского друку – літографією – знайомлять Аліса Гоц та Ніна Савенко.
Про техніку лінориту розказує Олеся Джураєва.
Процес створення офорту показує Оксана Стратійчук.
Про шовкодрук й графіку як інструмент комунікації розказує Анастасія Хаджинова
Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал "Вечірнього Києва" у Telegram та Facebook.
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
