Марія КАТАЄВА
Сьогодні, 9 листопада, ми відзначаємо День української писемності та мови. За православним календарем — це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця, послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія. В Україні свято встановлено 9 листопада 1997 року Указом Президента України.
Цього дня пропонуємо ознайомитися зі знаковими експонатами чотирьох київських музеїв, які присвячені українській мові, писемності та видатним особистостям.
МУЗЕЙ КНИГИ І ДРУКАРСТВА УКРАЇНИ
Апостол, Львів, 1574 р. Перша друкована книга в Україні
Апостол — одна з найстародавніших богослужбових книг, що вміщує в собі Діяння святих апостолів, сім Соборних Послань та чотирнадцять Послань апостола Павла.
Іван Федоров працював над «Апостолом» у своїй львівській друкарні від 25 лютого 1573 до 15 лютого 1574. Вона містить традиційний церковнослов'янський переклад «Діянь і послань апостольських». В основному повторює московське видання «Апостола» 1564 року шрифтом, композицією набору і оформленням (прикраси, ініціали, заставки тощо). Однак в українському першодруку є ряд відмінностей та нововведень:
— додаткові гравюри, зокрема друкарська марка Івана Федорова, що складається з двох частин: ліворуч герб міста Львова, праворуч знак самого першодрукаря та герб Григорія Ходкевича;
— зміни в гравюрному зображенні апостола Луки
— наприкінці замість офіційної післямови вміщено написану Федоровим «Повість откуду начася и како совершися друкарня сія».
Пишучи, що в Москві йому і Мстиславцю «от многих началник і священоначалник» довелося зазнати переслідувань, Федоров підкреслює, що допомогу у Львові йому надали «мали ніциї в ієрейском чину, інії ж неславнії в мирі»., Першодрукар свідомо обрав шлях терпіти злигодні та нестатки, аби тільки мати змогу сіяти «духовні зерна». Він виправив деякі помилки попереднього видання, вніс редакційні зміни, наблизив текст до того правописного варіанта, який був загальноприйнятим в Україні.
На сьогодні відомо про 90 примірників цього видання.
Острозька Біблія, Острог, 1581 р.
Перший повний переклад Біблії (як Новий Завіт, так і Старий Завіт) церковнослов'янською мовою. Переклад здійснено гуртком учених-богословів при Острозькій школі, яких зібрав Костянтин-Василь Острозький. Надрукована Іваном Федоровом на папері з філігранями Буської папірні і містить 628 аркушів, з численними заставками, кінцівками та ініціалами.
Острозька Біблія відіграла важливу роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на православ'я. Видавець зібрав церковнослов'янські та грецькі списки з монастирів усього православного Сходу. За основу взяли текст єврейською мовою та переклад з єврейської на грецьку, який надіслав Вселенський патріарх, а також використовували латинські тексти Святого Письма.
Метою друку «Острозької Біблії» було показати, що православ’я не відстає від католицизму та має власні друковані примірники Святого Письма. До того ж наявні на той час рукописні тексти мали відхилення, і потрібен був єдиний канонічний текст.
Наклад видання, на думку фахівців, складав 1500-2000 примірників. На сьогодні відомо про понад 250 збережених примірників пам'ятки.
НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ШЕВЧЕНКА
Чорнильниця, 1857-1860 роки. Скло, метал анодований.
Перо, середина XIX ст. Дерево, сталь, метал.
Покоління гаджетів, вочевидь, не знає такий засіб письма. А колись, щоб створити будь-який текст для набору чорнил потрібно було неодноразово занурювати незаправлену пір’яну ручку у посудину.
Чорнильниці у різний час виготовляли з каменю, скла, фарфору, металів. Та, що представлена в експозиції музею, – скляна. Чорнильниця має округлу металеву підставку у вигляді блюдечка, а також округлу кришку з рельєфним тисненням по краю. Всередині посудина має форму циліндра, а зовні – трапеції з гранчастими стінками. Циліндр утворює ніжку, яка вставляється в отвір блюдечка. Чорнильниця, виготовлена у Петербурзі в середині XIX століття, потрапила до майбутнього музею з Інституту Тараса Шевченка у Харкові. А раніше перебувала в колекції чернігівського мецената та колекціонера Василя Тарновського. Імовірно, Шевченко часто нею користувався, адже на підставці та кришці залишилися сліди від чорнила.
Ще одна річ Тараса Григоровича — сталеве перо, виготовлене у Франції. Перо вставлене у металеву насадку з наскрізним зрізом – перотримач, що являє собою дві трубки, вставлені одна в одну. З одного боку вставлене безпосередньо перо, а до другого монтується держак – дерев’яна полірована ручка коричневого кольору. На перотримачі уздовж витиснено напис «chasse plume». Річ також потрапила до музею з колекції Тарновського. А йому її передав приятель Шевченка, художник Григорій Честахівський.
Кришталева штамп-печатка Тараса Шевченка
Якщо накласти дві літери Т і Ш, отримаємо монограму Тараса Шевченка, яка схожа на римську цифру три “ІІІ” (із верхнім та нижнім підкресленням). Художник користувався кришталевою штамп-печаткою із таким зображенням для брендування своїх робіт після заслання. Наприклад, її відбиток є на останньому офортному автопортреті.
Монограма Шевченка стала основою ідеї нового логотипу Національного музею Тараса Шевченка, запатентованого у 2018 році.
МУЗЕЙ ВИДАТНИХ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Автограф «Молитви за Україну» Миколи Лисенка, 1885 р.
«Молитва за Україну» — урочистий музичний твір, відомий також під назвою «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» або як духовний гімн України, музика Миколи Лисенка, слова Олександра Кониського. Написана в 1885 році.
Згідно з дослідженнями створення цього твору, поштовхом став намір студентів львівської семінарії видати збірник народних та авторських пісень. 26 січня 1885 р. Б. Кирчів написав листа О. Кониському, прохаючи його надіслати до збірника власні й Лисенкові твори. Цей лист став історичною основою для об'єднання творчого потенціалу М. Лисенка й О. Кониського.
«Молитва за Україну» — єдиний лисенківський релігійний твір на авторський текст, датований лютим-березнем 1885 р. По смерті М. Лисенка з'являються нові хорові версії твору, іноді ще зі змінами тексту. Найвідоміші аранжування В. Матюка (1907), К. Стеценка та О. Кошиця (1910-ті). Останній набув найбільшого поширення.
Оригінальна музика Лисенка задумана як ранкова молитва для дітей є простішою, ніж в аранжуванні Кошиця для хору. Ймовірно, при її написанні Микола Лисенко, який походив з роду козацької шляхти, спирався на давній козацький кант. Що стосується тексту, то замість вислову «Русь-Україну храни», поширеному у той час на Галичині, сьогодні співають «Нам Україну храни» (редакція Кошиця)
МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
“Кобзар Тараса Шевченка” 1878 року видання.
Надруковано печатнею українського товариства “Громада” у Женеві (Швейцарія) з метою розповсюдження сучасної (на той час) української літератури та популяризації імені “Великого Кобзаря”, який вже встиг стати класиком і національним символом, в умовах, коли у Російській імперії (Батьківщині Шевченка та державі з найбільшим україномовним населенням) друк т. зв. “малороссійским наречием” був заборонений законодавством. Книжечка має розміри 5х8 см., що давало можливість надійно заховати її, аби перевозити до Російської імперії та розповсюджувати серед українських активістів підпільно.
В анонімній передмові викладено коротку біографію Тараса Шевченка та історію його творчої й громадянської діяльності, підсумовану так (в орфографії оригіналу): “Потроху збіраjетьсьа Украjіна сповнити до-решти заповіт великого украjїнцьа – розбити своjі каjдани. А поки шчо самодержавці льутуjуть, jак і льутовали, коли не гірше шче, і писаньньа Шевченкового не можна j досі печатати на Украjіні. […] Jак шчо буде спромога далі, то маjемо надіjу надрьуковати оттак хоч усе те – шчо зовсім заборонено начальством у руському царстві. А теж поки шчо, нехаj іде оце, нехаj розносьатьсьа думки Тарасови між льудьми, хоч ховаjучись по кишеньах, jак мусили ховатьсьа j за jого житьтьа під устілкоjу в чоботі.”
“Українська читанка для III і IV кляси” 1923 р, Вінніпеґ, Манітоба, Канада
Видання належить до серії підручників та посібників “Народна школа”, яку видавали за підтримки різних українських діаспорянських організацій в Канаді для місцевих українських шкіл та для дитячих гуртків, які існують від самого початку української еміграції, себто від кінця 19-го століття, коли канадійський уряд встановив вигідні умови на придбання землі у південних провінціях та почав запрошувати європейців на їх освоєння, і українські селяни стали одним із найбільш активних та згуртованих у цій справі. Основна мета таких посібників, як і шкіл, де їх використовували – підтримання національної ідентичності поміж дітей емігрантів, насамперед через звичку вивчати й шанувати українську мову та літературу.
Цю читанку замовила та оплатила Українська Книгарня у Вінніпеґу, а друкувала печатня україномовного періодичного видання “Канадийський Фармер” (оригінальне написання назви). На її титульній сторінці є два штампи: “Дар Філії УНО Торонто – Захід”, який демонструє залученість канадійського представництва Українського Національного Об’єднання до культурно-просвітницької діяльності, та “Ukraine First USSR Aggression Victim” (“Україна перша жертва агресії СРСР”) – обидва, скоріш за все, були поставлені наприкінці 1940-х років.
До колекції Музею української діаспори цей підручник надійшов поштою з Канади у 1999 як дар для новоствореної бібліотеки поверненої спадщини закордонного українства.
Читай «Вечірку» в Telegram та Facebook.
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
