Ярослава ЗОЛОТЬКО
У Кримському домі відбулася презентація фільму «Хартлар», що в перекладі означає «старі».
Шість героїв фільму, наймолодшому з який 75 років, розповідають про найстрашніші моменти в житті кримськотатарського народу – війну, депортацію, анексію півострова Росією.
– Розповідь починається з 1944 року. Фільм побудовано на спогадах шести основних героїв. Досвід кримських татар свідчить, що все їхнє життя – страждання. Фільм знімався у Генічеському районі, також спілкувалися з татарами з Криму. Люди – заручники ситуації. Багато хто хоче повернутися в Україну…, – розповідає режисер-постановник фільму «Хартлар» Тетяна Сучкова.
24 лютого фільм вийде у широкий доступ – його покажуть на всіх державних телеканалах, Суспільному та ATR.
Починається фільм із спогадів Рустема, який із сумом згадує довоєнний Крим – селяни пасли отари овець, збирали врожай на родючих землях півострова та рибалили. Далі почалася Друга світова війна, і поки чоловіки билися в армії, жінок та дітей депортували. Гульнар Османова пригадує, як вночі її розбудила мама, адже за ними прийшли. Напхані у вагони, навіть без ліків, розлучені з родичами, вони їхали до Середньої Азії. Її трагічний спомин дитинства – як вагон поїзда розчавив її бабусю і вона залишилася лежати на пероні. Повернувшися з війни, дуже багато фронтовиків не могли відшукати близьких, залишились без родин, без домівок… Під час депортації з Криму було виселено 183 155 осіб. Середня Азія стала для багатьох другим домом, але мрію повернутись на рідний півострів кримські татари не полишали. Наріман народився у потягу під час депортації, про землю пращурів чув лише з розповідей, та завжди мріяв туди повернутись. Але що ж очікувало на тих, хто в кінці 1970-х все ж таки наважувався повернутись до милого серцю Криму? Через заборону «зверху» їх відмовлялись прописувати, а без прописки вони не могли знайти роботу.
Шість років тому знов лихо постукало до родин кримських татар.
В Україні створено мультимедійний онлайн-музей депортації кримських татар «Tamırlar», метою якого є збір історій про депортацію, що розповідають люди, котрі пережили цю страшну трагедію. Молодь закликають розпитати бабусь-дідусів про ті страшні часи, записати на відео і надіслати до музею.
Алім Алієв, програмний директор Кримського дому, керівник проєкту Tamirlar, розповідає:
– Мені ця ідея прийшла, коли був у Єрусалимі, в Яд ва-Шемі. Я зрозумів, що у кримських татар не так багато усних історій депортації. А з кожним днем стає все менше й менше жертв депортації. Тому ми попросили онуків опитати бабусь та дідусів за нашими опитувальниками про депортацію та надсилати відео нам. Ми розшифровуємо їх, субтитруємо та виставляємо на сайт. Наразі ми зібрали вже близько двох десятків розповідей. Знати історію кримськотатарських родин важливо для нашого народу. Щоб наші онуки та наші діти не забували минуле.
Читай "Вечірку" в Telegram та Facebook.
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
