Слупський монастир Святого Миколая на листівці. Фото з відкритих джерел
19 грудня православна церква святкує День Святого Миколи Чудотворця. Його вважають небесним покровителем дітей, заступником бідних, а також захисником мандрівників.
За свідченнями істориків, його культ розповсюдився на території Київської Русі ще за часів Князя Володимира, який наказав збудувати у Десятинній церкві окремий приділ присвячений Святителю Миколаю Чудотворцю. В ньому, за легендою, знаходилася і чудотворна ікона Святого, привезена Князем із Візантії.
На честь Святого Миколая Чудотворця у Києві в різні часи було побудовано понад 30 храмів, починаючи від величних соборів і монастирів до невеличких капличок при навчальних закладах та лікарнях.
Деякі з них збереглися до нашого часу, продовжуючи відігравати надзвичайно важливу сакральну та духовну роль у християнському житті нашої столиці. На жаль, чимало унікальних релігійних пам’яток, що мали важливе значення для історії нашого міста, були втрачені у радянські часи.
«Малий Микола» на старовинній листовці. Фото з відкритих джерел
Зараз їх можна побачити лише на старовинних листівках чи фотографіях, тож з нагоди великого церковного свята «Вечірній Київ» традиційно згадує втрачені історичні святині Києва.
Минулого року ми розповідали про трагічну долю Микільського військового собору — однієї із найкрасивіших та найбільш величних святинь столиці, що у народі називали «Великий Микола», збудовану коштом Гетьмана Івана Мазепи.
Мало хто знає, що у Києві неподалік від нього існував інший Свято-Микільський монастир, який здобув назву «Малий Микола». Святиня була відома також як Слупський Малий монастир Святителя Миколая Чудотворця та стояла на місці знаменитого будинку-літака, збудованого у 30-х роках на місці зруйнованої святині за проєктом архітектора Йосипа Каракіса.
Монастир на картині Михайла Сажина у 1840-х роках. Фото з відкритих джерел
Креслення храму. Фото з відкритих джерел
За відомою легендою, у 1113 році київський князь Мстислав вирушив на полювання, але несподівано заблукав у густих лісових хащах.
Несподівано він побачив світло та побачив у темряві образ Святого Миколая на стовпі або пні, який вказував мандрівникам на дорогу з лісу. На вдячність за порятунок правитель віддав наказ заснувати на цьому місці Микільський монастир, який ще називали Слупським (слуп старослов’янською мовою означає стовп).
Як свідчать історики, на той час вже існував Микільським жіночий монастир біля Аскольдової могили, який Князь Мстислав розформував та розпорядився зробити чоловічим та перенести в іншу місце…
Через розташування посеред густого лісу, святиня одержує назву Пустинно-Микільського Слупського монастиря. У перші десятиліття свого існування, монастир часто страждав від набігів половців та інших племен, не гребували у пограбуванні святині навіть деякі князі, які вели на той час міжусобні війни. Остаточний занепад обителі відбувся вже після монголо-татарської навали у 1240 році.
Подальша доля цієї святині впродовж декількох століть залишалася маловідомою, окрім того, що якийсь час у XVI-XVII сторіччі вона підпорядковувалася греко-католицькій громаді міста.
Відродженню монастиря сприяла політика князя Дмитра Голіцина — відомого соратника Петра I, який обіймав тоді посаду київського генерал-губернатора. Саме він виділив кошти на будівництво у 1713-1715 роках нової кам’яної церкви.
За проєктом невідомого зодчого за декілька років постала тринавна базиліка, де середня нава була вищою за бічні. Головний акцент у декоруванні робився на західному фасаді, відповідно до західноєвропейських традицій, які домінували у тогочасній храмовій архітектурі. Фасад центральної нави прикрашав розкішний зигзагоподібний бароковий фронтон, що увінчували три шпилі. Оригінальний зовнішній вигляд споруді надавала витягнута грушоподібна баня, як символ походження церкви та монастиря.
За описами святині внутрішнє оздоблення головного храму монастиря було досить традиційним. Живопис та іконостас були ймовірно зроблені в одну з реконструкцій церкви, здійснених у ХІХ сторіччі. Найбільш цінними вважалися храмова стародавня ікона Миколи Чудотворця, що знаходилася праворуч від Царських врат.
Вважається, що саме ця ікона походила з Монастиря на Аскольдовій могилі та освятила шлях київському Князеві Мстиславу. Після завершення будівництва храму, стовп був демонтований, а саму ікони встановили у вівтарній частині храму.
Фото Слупського монастиря на початку ХХ сторіччя. Фото з відкритих джерел
Також у храмі було ще декілька старовинних ікон Святителя Миколая та унікальне рукописне Євангеліє XV сторіччя, створене у монастирі іноком Макарієм. Також у соборі зберігався срібний хрест із зображенням Святого Миколая, схожий на знаменитий хрест Гетьмана Петра Сагайдачного, а також інших хрест із частинкою мощей Святого, пожертвуваний ігуменом Стефаном Яворський у 1701 році.
З 1732 року Микільський Слупський монастир підпорядковується Великому Микільському Собору та одержує неофіційну назву «Малий Микола».
Дзвіниця Великого Миколи на листівці, де вглибині видно Слупський монастир. Фото з відкритих джерел
У 1843 році у стилі класицизм була збудована дзвіниця Малого монастиря, яку у 1875 році доповнив грушеподібний купол у стилістиці головної храмової споруди, яка також перебудовувалася декілька разів у середині та наприкінці ХІХ сторіччя. Остання реконструкція храму була проведена 1895 році.
З приходом радянської влади доля багатьох київських храмів сталася трагічно. Точна дата руйнування «Малого Миколи» невідома, вважається що дзвіницю розібрали у 20-х початку 30-х роках, саму церкву розібрали ще до 1934 року, а за кілька років з мапи нашого міста назавжди зникне також і «Великий Микола», а на його території постануть Палац піонерів та Готель «Салют»…
Нагадаємо також про неймовірні старовинні Храми Святого Миколая на Подолі.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
