Будівля театру на світлині 30-х років. Фото з відкритих джерел
27 березня світова спільнота святкує Міжнародний День Театру
З нагоди свята «Вечірній Київ» згадує «Театр Геймана» — втрачений театрально-розважальний комплекс Києва, що відігравав надзвичайно важливу роль у культурному житті столиці у першій половині XX сторіччя.
За 40 років існування будівля неодноразово горіла, тричі перебудовувалася та більш як 6 разів змінювала свою назву, пройшовши тернистий шлях від легковажного кафе-шантану «Аполло», театру «Ведмідь» до Київського театру військового округу.
Георгій Шлейфер — творець «Київського Парижу». Фото: Вікіпедія
Театр Геймана був побудований у перші роки XX сторіччя за проєктом відомого київського архітектора Георгія Шлейфера — одного із творців «Київського Парижу». Зодчий був знаним шанувальником мистецтва та навіть одержав персональну ложу в Театрі «Соловцов» (Франка), як вияв подяки талановитому автору будівлі.
Свою першу назву Театр Геймана одержав від імені власника, який викупив цю ділянку на вулиці Мерінгівській (Заньковецької), 8 та збудував триповерхову кам’яницю, де розміщувався театр на 600 місць для виступів артистів, концертів та демонстрації фільмів.
Інтер’єр театру. Фото: Вікіпедія
Деякий час у залі розміщувався популярний серед киян кафе-шантан «Аполло». У тогочасній пресі можна побачити різні оголошення з пропозиціями для відвідувачів щодо бронювання столиків на святкування Нового року та інших свят.
«Зала розкішно оснащена. Встановлена новітня грандіозна арматура московської фірми Шмулевича. До зустрічі нового року готується маса незнаних ще у Києві новинок…Спеціально для свята підготовлена вишукана вечеря з 3 страв та келих іноземного шампанського. Дамам підготували новорічні подарунки», — писала відома газета «КИЄВЛЯНІН».
Михайло Медвєдєв та Марина Скибицька. Фото з відкритих джерел
Кафе-шантан «Аполло» у 1906 році змінив театр «Ведмідь». Назва походила від прізвища відомого оперного тенора та антрепренера Михайла Медведєва (1852-1925), що відкрив у приміщенні власний театр. Співак був одним із найяскравіших оперних виконавців свого часу, виступав у Київській опері та у багатьох провідних театрах Російської Імперії.
Його талант високо цінив видатний композитор Петро Чайковський: Михайло Медведев був першим виконавцем ролі Ленського у виставі «Євгеній Онегін», а також кращим Германом в опері «Пікова Дама».
Окрім сольних виступів у виставах, у Києві знаний артист вів також «Вищі оперні й драматичні курси з обов’язковим інструментальним відділенням». Одним із їх випускників був відомий драматург-режисер Всеволод Мейєрхольд.
Силами учнів курсів Михайло Медведєв спільно з Музично-драматичною школою Миколи Лисенка ставив музично-драматичні й драматичні спектаклі.
Однією із найбільш яскравих артисток у трупі Михайла Медвєдєва була його учениця та дружина Марина Скибицька, яку за неабиякий музичний та драматичний талант театральні критики «Шаляпін у спідниці».
Стаття про пожежу у театрі з Київської хроніки. Фото з відкритих джерел
25 серпня 1918 року Уряд Гетьманату Павла Скоропадського затвердив заснування Державного драматичного театру. Восени глядачі у театрі Геймана вперше побачили на сцені драму-феєрію Лесі Українки «Лісова пісня», що одразу ж стала візитівкою колективу.
Трупу очолив режисер Борис Кривецький, що мав досвід роботи у найвідоміших театрах, зокрема у МХАТі.
Театр проіснував лише кілька місяців, після першого захоплення влади більшовиків у Києві, тут розмістилася «Музична драма», що згодом стала першим українським радянським оперним театром, створеним всеукраїнським театральним комітетом.
Художнім керівником театру працював композитор Яків Степовий, головним художником став Анатолій Петрицький, а режисером — Лесь Курбас. До складу трупи входили провідні тогочасні співаки: Леонід Собінов, Марія Литвиненко-Вольгемут, Олена Петляш, Марина Скибицька, Платон Цесевич та інші. Театр встиг показати лише прем’єру опери «Утоплена» Миколи Лисенка, інші вистави не відбулися через чергову зміну влади у столиці.
Гастролі польського театру у 1915 році. Фото з вікритих джерел
5 лютого 1919 року, після захоплення Києва більшовиками, в будівлі театру відбулася екстраординарна подія, що увійшла в історію Театр Щорса з одноактною п’єсою «Кулемет Максим».
Відомий радянський діяч Микола Щорс зібрав у глядацькій залі київських багатіїв: Терещенків, Бродських, Кульженків, Марголіних Балабухів, Крістерів та інших знаних купців, щоб змусити їх повернути грошові вклади до банків.
Під час показового виступу, герой радянської пропаганди зі сцени погрожував елітній київській публіці, цілившись у переляканих глядачів з кулемета.
«Зал заціпенів. Тиша запанувала в буквальному значенні мертва, ніхто не знав: у наступну секунду пролунає черга чи ні. Щорс уважно розглянув товстосумів через щілину прицілу. Потім устав і, не вимовивши жодного слова, вийшов за лаштунки. Спектакль одного актора було закінчено, усі залишилися живі», — описувала події київська хроніка.
Невдовзі після того випадку майже усі капітали заможних киян були повернені до банку.
Театр пов’язаний з іменем Леся Курбаса. Фото з відкритих джерел
А за місяць, 15 березня 1919 року був заснований Перший драматичний театр Української радянської республіки імені Тараса Шевченка, який об’єднав акторів Державного драматичного театру та Молодого театрів. Очолили збірний колектив Лесь Курбас та Олександр Загаров.
Однак, ці два різних режисери не змогли ужитися на одній сцені. За 2 роки кожен пішов своїм шляхом, одна частина трупи залишилася з Курбасом й творила його театр, інша частина зайнялася антрепризними-гастрольними постановками, мандруючи шість літ Україною…
Будівля з прибудовою Йосипа Каракіса. Фото звідкритих джерел
У 1931 році у приміщенні Театрі Геймана розмістився Театр Київського військового округу. Свої театральні сезони на «Мерінгівській», театр відкрив 29 грудня 1933 року постановкою «Міжбурьє» за п’єсою радянського драматурга Дмитра Курдіна.
Спочатку це була аматорська театральна трупа, яка, згодом, наповнилася професійними акторами. Після набуття театру популярності, колектив поповнився також кількома відомими іменами…
Забудова вулиці Заньковецької, постраждала під час війни. Фото: Emil Oleksandrovich
Зруйновані будинки на розі вулиць Заньковецької та Лютеранської у 1943 році. Фото з відкритих джерел
У 1938 році, театр реконструювали за проєктом відомого зодчого Йосипа Каракіса, який прибудував вхідну групу.
З початком Другої світової війни та окупації Києва, театр показував вистави на фронті, але повернутися до своєї будівлі вже не судилося, бо у вересні 1941 року будівля була істотно пошкоджена пожежею на Хрещатику та вже не відбудовувалася.
Після війни ділянку частково забудували, на решті території дитячий майданчик та пустка. Тому, зараз на вулиці Заньковецькій, 8 вже мало що нагадує про яскраве театральне життя, що вирувало тут ще сторіччя тому…
Нагадуємо, про життя Києва за часів німецької окупації.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
