Марія КАТАЄВА
Картини, фрески, історичні документи і фотоархіви, колекції старожитностей та археологічні пам’ятки, а заразом інвентарні книги й каталоги – неможливо точно порахувати, скільки мільйонів рухомих пам’яток культурного надбання ми втратили внаслідок колоніального статусу та історичних катаклізмів ХХ століття. Системне обкрадання української спадщини розпочала Російська імперія, продовжив Радянський Союз, особливо болісним став період Другої світової війни та німецької окупації, та й донині трапляються викрадення артефактів.
– Під час нацистської окупації 55% усіх культурних цінностей, які вивезли німці з Радянського Союзу, були з України, – зазначив міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський. – У ході воєнних дій було пограбовано, знищено або вивезено понад 300 тисяч музейних експонатів, 51 мільйонів книг, 46 мільйонів архівних справ, постраждав 151 музей. Сьогодні це робить Росія в Криму. Виставкою привертаємо увагу до речей, які вивезені чи захоплені. Наразі формуємо реєстр втрачених цінностей і проводимо системну роботу по їх поверненню.
ЦИФРА
97 300 000 одиниць культурних цінностей втрачено під час Другої світової війни та після неї
151 500 одиниць культурних цінностей повернуто в Україну за добу незалежності
Успішні історії повернення відвідувачі дізнаються, відвідавши проєкт «Спецвантаж» у Мистецькому арсеналі.
У першому залі розказують про процес пошуку втрачених експонатів. Символом є порожні скрині, які чекають свого спецвантажу і порожні рами. На сьогодні в міжнародній електронній базі втраченого мистецтва Lost art нараховується 11 тисяч українських предметів. Також тут показують повернуті архіви.
Колекція фотопозитивів 1905 – 1944 року, Центральний державний кінонотофоноархів України ім. г. М. Пшеничного.
Повернення в Україну: 1997, 2008 роки.
З архіву кінофотофонду документів на території Києво-Печерської Лаври у 1943 році у Німеччину було вивезено практично всю колекцію негативів на склі (150 тисяч одиниць). Їх місце перебування невідоме, вважаються втраченими. У 1963 році з Німеччини до США потрапили відбитки з цих негативів, які потім повернулися в Україну. Ілюструють історію нашої країни першої третини 20 століття. Представлені фото поділені на теми з коментарями.
Книжкова колекція митрополита Флавіана, 19 – поч. 20 ст., Національна історична бібліотека України
Повернення в Україну: 1996 рік.
Колекція книг Флавіана 1915 року налічувала 11 270 назв, майже 20 тисяч томів. Після пограбування Розенбергом і нацистськими військами, колекція розпорошена. У 1996 році з Німеччини привезли 81 книгу.
Колекція археологічних предметів з Херсонського обласного краєзнавчого музею.
Повернення в Україну: 1994 рік
У фондах Берлінського музею давньої історії і праісторії предмети позначалися як «речі, що походять з півдня Росії». Це матеріали дореволюційних розкопок, ще з 1889 року. Предмети часів трипілля і бронзової доби. Їхній музей придбав у приватних осіб а деякі були подаровані. Такі предмети часто брали з собою на згадку про те, що вижили, військові. Були родинними реліквіями. Пізніше родини перебирали свої реліквії і приносили в музеї пограбоване, щоб повернути законним власникам.
В другому залі експонують знакові повернуті твори з відеоінтерв'ю дослідників.
Однією з важливих історій є повернення 11-ти фресок 12 століття Михайлівського золотоверхого собору з Росії в 2001 та 2004 роках. Загалом в Росії зберігається чимало предметів з Михайлівського собору, в тому числі і втрачені під час Другої світової.
– Перед знищенням собору радянська влада дозволила демонтувати найцінніші фрески і мозаїки. Вони зберігалися в Софійському заповідника, – розповідає керівник Центру досліджень історико-культурної спадщини України Сергій Кот. – У 1943 році, коли німці відступали, відбувалося тотальне вивезення культурних цінностей. Найбільший потяг, де знаходилися і фрески Михайлівського золотоверхого, відправився з Києві восени 1943 року у Баварію. Там їх знайшли американці і передали Радянському Союзу. Але замість Києва, мозаїки відправилися в Росію, були включені в фонди Новгородського заповідника. В 1953 році частину цих речей передали в Ермітаж. Ми простежили весь цей шлях. Підготували досьє та вимоги до уряду РФ щодо повернення цих предметів в Україну. Вдалося переконати президентів створити двосторонньої експертної комісії з питань мозаїк собору на території РФ. Російські музейники намагалися блефувати. Казали. Що це мозаїки з Чернігівського Єлецького монастиря і потрапили до них до війни. Однак у нас були всі докази і документи. Це була перша юридична перемога України.
Є на виставці дві роботи з Музею Ханенків. Внаслідок війни музей втратив 474 твори європейського живопису.
У 1978 році вдалося повернути «Морське узбережжя поблизу Егмонда-аан-Зее» нідерландського майстра Корнеліса Бельта. Картина перебувала у Пермській державній картинній галереї і потрапили на реставрацію до Москви. На зворотному боці був текст німецькою, що твір належить до колекції Ханенків з музеї у Києві. На рівні Мінкультів було кількарічне листування, але картину вдалося повернути.
Одним з найбільших успіхів є повернення у 2013 році «Аркадського краєвиду» нідерландця Корнеліса Пуленберга. Картину випадково побачили в аукціонному каталозі. Це була приватна власність, однак благодійник Олександр Фельдман фінансував дослідження, доведження і привезення роботи в Україну.
– Робота є справжнім скарбом, – зазначила Олена Живкова, хранителька фондів і заступниця директора з науково-дослідної роботи Музею Ханенків. – Написав її популярний в «золотому» 17 столітті, добу розквіту європейського та нідерландського живопису, художник Корнеліс Пуленберг. Він заснував нову течію голландського мистецтва – італінізм. Коли група голландських митців переїхала через Альпи і потрапила до омріяної Італії, вони були вражені краєвидами – дивовижними горами і сяйвом, на відміну від їх похмурої і пласкої батьківщини. Почули багато легенд. Зокрема і про міфічну Аркадію, де мешкали щасливі пастухи і пастушки. «Аркадський краєвид» став новим жанром живопису. У 17 столітті такі картини в будинку займали центральне місце. Біля них збиралися всією родиною, обговорювали деталі, вигадували історії навколо творів, розказували міфи, історії авторів. Так довкола твору мистецтва будувався цілий світ.
Михайло Панін. Таємний виїзд Івана Грозного перед опричниною, 1911
4 січня в Мистецькому арсеналі вперше продемонстрували картину українського художника, незаконно вивезену під час окупації нацистами міста Дніпра (тодішній Дніпропетровськ) 1941 – 1943 років. Твір до України повернувся з Америки.
– Історія повернення тривала два роки, – розповідає директорка Дніпропетровського художнього музею Тетяна Шапаренко. – У листопаді 2017 року на електронну пошту музею надійшов запит від американського аукціонному дому «The Potomack Company». Йшлося про роботу Михайла Паніна. У 1925 році він переїхав до Катеринослава (тепер Дніпро), у 1935 році став першим директором нашого художнього училища. Тому звернулися до нас. Ми з’ясували, що ця картина знаходилася в колекції музею. В архіві знайшли фотографії 1922 та 1929 років, короткий путівник 1940 року, який містив цю картину. А також розписку від 17 липня 1942 про вилучення експонатів, в тому числі і цього твору, німецькими офіцерами. Це були вагомі докази для американської сторони, що картина наша.
Це дипломна робота Михайла Паніна. Одним з його вчителів був Ілля Рєпін. Михайло Панін брав участь у виставках художників-передвижників. Картина була передана музею у 1913 році в числі перших 64 експонатів. Зображений Іван Грозний на коні перед опричниками. На початку 20 століття тема, пов’язана з Іваном Грозним та історією, була популярною серед художників-передвижників. Гадаю, в роботі є підтекст. Виїзд Івана Грозного перед опричниною – алюзія на події в імперської Росії в 1910 році, коли писалася робота. Ймовірно, на вбивство Столипіна в Києві.
Ми гадали, що цю картину, як і інші вилучені твори, знищили нацисти. Останніми її власниками стали подружжя, Габріела і Девід Трейсі. У 1986 році вони придбали будинок з меблями і картинами в місті Ріджфілд, штат Конектикут. Ця картина 30 років знаходилася в їх у вітальні. Усі гості милувалися роботою. Їм було невідомо, що вона викрадена під час Другої світової. На щастя, відшкодування подружжя Трейсі не вимагали. Навпаки, в інтерв’ю американській пресі казали, що ця робота повинна повернутися на Україну.
Нам також відомо, що раніше будинком володів чоловік, який 1946 році емігрував до США з Швейцарії. І значився як прикордонник. Після його смерті будинок виставили на продаж. Цією людиною зацікавилися в ФБР. Є припущення, що він був німецьким офіцером. Бо звідки у швейцарського прикордонника міг бути музейний експонат з України. Аукціонну вартість цієї роботи оцінили в 5 тисяч доларів.
Загалом під час Другої світової у нас було викрадено 1148 експонатів. Це перший повернутий. Також для нас важливо, що це картина саме Михайла Паніна. Він був педагогом, збереглося мало його художніх робіт. В нашому музеї є ще одна – портрет вчителя Павла Чистякова 1957 року.
Також в експозиції – картина «Родинний будинок» українського художника Сергія Васильківського з Харківського художнього музею, рукописна грамота Петра І з Національної бібліотеки ім. Вернадського, столітні писанки.
ПОДІЯ
Лекція «Забути не можна повернути. Де ставити кому?»
У суботу, 18 січня о 14:00, Олена Живкова, науковиця з Музею Ханенків розповідатиме про драматичну долю картин із славетної колекції та про те, як музейні пошуковці знаходять і повертають (чи повертають?) культурні цінності в Україну.
«СПЕЦВАНТАЖ! Історії повернення українських культурних цінностей»
Коли: до 19 січня
Де: Мистецький арсенал, вул. Лаврська, 12
Вартість квитка: 80 грн., пільговий 40 грн., Вхід безкоштовний (за умови наявності дійсного посвідчення): дітям до 12 років, особам з інвалідністю 1-2 групи, учасникам та ветеранам бойових дій, працівникам музеїв, членам спілки художників.
Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал "Вечірнього Києва" у Telegram та Facebook.
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
