Інна БІРЮКОВА
Бюджет Києва – бюджет розвитку чи «проїдання»? Скільки коштів потрібно місту, аби воно «ні в чому собі не відмовляло»? В чому небезпека залучених ресурсів?
Про це «ВК» розповів директор департаменту фінансів КМДА Володимир Репік.
Володимире Михайловичу, якщо проаналізувати бюджет столиці за останні 5 років — наскільки змінилася видаткова і дохідна частина? Чи можна його назвати бюджетом розвитку?
Після децентралізації і зміни фінансової моделі взаємостосунків між державним і місцевими бюджетами (це відбулося з 1 січня 2016 року) місцеві бюджети отримали значний приріст бюджетних ресурсів.
Вже не було тієї ситуації, коли в останні дні року керівники великих міст (не тільки Києва) стояли в приймальні Міністра фінансів з тим, щоб випросити кошти для «латання» бюджетних дір (наприклад, щоб профінансувати зарплату вчителям).
Характерно, що уряд дав нам не тільки рибу, а й вудку. З`явилися місцеві податки і збори, трансферти з державного бюджету. Це надало можливість містам здійснювати врівноважену бюджетну політику. Частка капітальних витрат у бюджеті Києва в окремі роки доходила до 33 %. Це говорить про те, що для здійснення капітальних інвестицій ми мали навіть кращі можливості, ніж державний бюджет.
Якщо вирівняється економіка, столиця знову вийде на траєкторію, де щорічний приріст бюджету складатиме 5-7%. Це дозволить планувати проєкти, які у середній перспективі приноситимуть додаткові джерела надходження доходів або даватимуть економію.
За останні 5 років найбільш вдалим для столиці виявився 2018-ий. Тоді приріст по надходженням був такий, що Київрада опинилася в ситуації, коли треба було приймати рішення про додатковий розподіл доходів, а не думати про секвестр бюджету. 2020-ий – перший рік, коли місто опинилося перед вибором «що секвеструвати».
Скільки доходів мало би надходити до бюджету, щоб місто могло успішно реалізовувати всі короткострокові та довгострокові програми?
Вважаю, бюджет повинен отримувати доходів ні багато, ні мало, а рівно стільки, скільки передбачає законодавство. Фіскальне навантаження на платників податків має бути врівноважене. Однаково варто боятися, як низьких податкових ставок, так і високих.
Згадана стратегія плюс певна економічна стабільність з часом приносять очікуваний результат. Це дозволяє орієнтуватися на довгострокові програми. Україна вже поступово виходила із ситуативного управління, але, на жаль, глобальна проблема – пандемія COVID-19 трохи збила її з цієї траєкторії.
Але, переконаний, ситуація з часом буде вирівнюватися і як центральна влада, так і місцева отримають інструментарій, який дозволятиме працювати без якихось системних збоїв в роботі влади, бізнесу, бюджетного сектору.
Наскільки ефективно, на ваш погляд, Київ користується можливостями в плані залучення коштів?
Звичайно, немає логіки і сенсу вибирати для кредитування в режимі селекції між поточними витратами (заробітна плата, соціальний захист і т.д). Наприклад, на зарплату вчителів потрібно, образно кажучи 100 млн. грн, отож їх треба виділити з бюджету і закрити це питання.
Інша справа – капітальні витрати. Такі проєкти прив`язані до певної адреси і мають довгострокову перспективу. Але треба пам‘ятати, що залучені кошти — це не доходи бюджету, а ресурси, які треба повернути. Іншими словами – борг, і борг з відсотками.
Приймаючи рішення про залучення коштів потрібно ретельно вивчити два питання.
По-перше – настільки ці ресурси дешеві для міста. Приміром, реалізуємо проєкт, який дає прибутковість на рівні 7% річних, а запозичуємо кошти під 11 %. Звичайно, таке робити недоцільно.
Потрібно орієнтуватися на залучення коштів не під дефіцит бюджету, а під реалізацію конкретно взятого проєкту. Наприклад, будівництво метро. В перспективі будуть побудовані нові станції, які згенерують потік пасажирів, що вноситимуть плату за проїзд. І якщо це збільшить доходи метрополітену, чому би і не будувати станції в борг? Таку формулу можна застосувати до всіх об`єктів міської інфраструктури, але, ще раз наголошую, важлива ціна ресурсів.
Згідно зі статистикою, окремі територіальні громади цього року для своїх бюджетів запозичили кошти під 14-17% річних. Особисто я за такою ціною ресурси не брав би. Якщо говорити про адекватну ціну – це на рівні інфляції плюс невелика маржа. Щоб було цікаво і бізнесу, і місто не несло великих витрат.
По-друге – ми не повинні виходити за критерії, де запозичення стає небезпечним. В історії міста була практика, коли борговий портфель (а він був сформований у валюті) фактично поставив місто на межу банкрутства. Це було в ті роки, коли курс долара з 8 грн різко зріс в три рази. Без допомоги уряду навряд чи ми змогли б розв`язати цю проблему.
Коли немає можливості контролювати процеси, які дозволяють безпечно брати у борг фінансові ресурси, то, на мою думку, краще від цього утриматися.
Використання матеріалів сайту лише з активним посиланням на vechirniy.kyiv.ua
Sourse: vechirniy.kyiv.ua
