Визначення очільника Державної авіаційної служби України безпосередньо впливає на державну безпеку, обороноздатність та неушкодженість критичної авіаційної інфраструктури. Отже, вибір між прозорим змаганням і непублічним визначенням є вибором між фаховим керівництвом і політичними небезпеками у стратегічно важливій галузі. Організація відкритого змагання – це єдиний спосіб звести до мінімуму загрози для держави та забезпечити довіру до урядових рішень.
Призначення глави Державної авіаційної служби України вже давно перейшло межі звичайної кадрової процедури. По суті, мова йде про вибір моделі управління стратегічно важливим регулятором: відкритої та кваліфікованої, або ж закритої, непублічної та політично вмотивованої. І саме зараз уряд стоїть перед вибором, який матиме безпосередні наслідки для обороноздатності країни. Як слід вчинити уряду, щоб убезпечити одну з найважливіших сфер, читайте в матеріалі УНН.
З формальної точки зору Кабінет міністрів може призначити голову Державної авіаційної служби України без відкритого конкурсу – військовий стан це дозволяє. Але головне слово тут – може, а не зобов’язаний. Оскільки чинне законодавство не забороняє оголошення відкритого конкурсу навіть у воєнний час. Більше того, практика проведення відкритого змагання на посаду неодноразово застосовувалася урядом вже після 2022 року. Тобто питання – не в правових обмеженнях, а виключно в політичній волі.
На тлі повномасштабної війни Державна авіаційна служба перестала бути “технічним” органом. Оскільки вона відповідає за сертифікацію авіаційної техніки, допуск підприємств на ринок, безпеку перельотів, а також за рішення, що безпосередньо впливають на виконання оборонних замовлень, логістику, гуманітарні та евакуаційні місії. Помилка або навмисне шкідливе рішення в цій галузі – це не просто управлінський збій, а небезпека для державної безпеки.
Саме тому ситуація навколо одного з кандидатів на голову органу Ігоря Зелінського, якого віцепремʼєр Олексій Кулеба подав на розгляд Кабміну, викликає велику кількість питань.
Як раніше повідомляв УНН, Зелінський у сфері авіації не новачок – він працював заступником голови Державної авіаційної служби України та був звільнений у 2015 році. Представники авіаційної галузі пов’язують період його роботи із системним занепадом транспортної авіації. За цей час з українського реєстру фактично зник флот Іл-76, який має вирішальне значення для військових і гуманітарних перевезень. Частина бортів була виключена з реєстру, частина – заблокована регуляторними рішеннями, а деякі фактично перейшли під контроль росії.
Додаткові питання щодо кандидатури Зелінського виникають і на тлі одного з його найбільш резонансних рішень авіаційної сфери, ухвалених вже після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Йдеться про використання документів російської підсанкційної компанії ПАТ “Іл”. Незважаючи на чинний санкційний режим, Зелінський видавав сертифікати перегляду льотної придатності літаків на підставі рішень цього підприємства, фактично легалізуючи документи компанії країни-агресора через українського державного регулятора. І це при тому, що в Україні на той момент вже існувала сертифікована організація, здатна здійснювати відповідний технічний супровід без залучення російських структур.
За оцінками експертів, такі рішення не лише суперечили санкційній політиці України, а й створили прямі ризики для національної безпеки, оскільки фактично відкрили можливість продовження взаємодії з підприємствами оборонно-промислового комплексу держави-агресора.
Показово, що ці ризики вже стали предметом уваги правоохоронних органів. Так, Служба безпеки України проводить спецперевірку кандидата на посаду голови Державіаслужби Ігоря Зелінського, під час якої врахує можливу шкоду державі у разі його призначення. Про це раніше повідомляв УНН із посиланням на відповідь уповноважених органів.
Регулятор не має права видавати дозвільні документи, сертифікати чи інші акти, якщо їх підставою є рішення або висновки російських компаній, що перебувають під санкціями. Санкційний режим означає повну заборону будь-якої прямої чи непрямої співпраці. Видача дозволу в такій ситуації фактично легалізує вплив підсанкційного суб’єкта через державний орган України
– зазначив юрист Дмитро Касьяненко.
На цьому тлі прагнення Кулеби призначити керівника Державної авіаційної служби України без відкритого конкурсу виглядає щонайменше дивно. Адже повноцінний відкритий відбір автоматично означав би публічні співбесіди, питання щодо минулих рішень, аналіз діяльності кандидатів і порівняння альтернатив. Саме цього, вочевидь, намагаються уникнути.
В коментарі УНН політолог Володимир Цибулько прямо вказав на системну проблему таких призначень. За його словами, добір за принципом лояльності, а не професійності, неминуче призводить до деградації державних інституцій. А у випадку з авіаційною галуззю ці наслідки можуть бути фатальними.
Насправді, якість призначених поза конкурсами функціонерів дуже низька, і це призводить просто до катастрофічних наслідків
– вважає Цибулько.
Нагадаємо
Україна вже готується до відновлення конкурсів на ключові посади. Відповідні рішення й законодавчі зміни перебувають у процесі ухвалення. Отже, спроби призначити голову Державної авіаційної служби України “швидко і без галасу” саме зараз виглядають, як спроба встигнути до моменту, коли конкурсний механізм стане неминучим.
Головний висновок у цій історії очевидний: уряд повинен оголосити відкритий конкурс на посаду голови авіаційного регулятора. Це не суперечить закону, не заважає воєнному управлінню і, навпаки, є чи не єдиним способом обрати справді компетентного керівника. Прозорий відбір мінімізує ризики для обороноздатності, зніме питання щодо політичних домовленостей і продемонструє, що держава навіть у часи війни здатна діяти відкрито та відповідально. А особливо у сфері, де ціна помилки – безпека країни.